«Відбираю позитивні приклади. А вони є»

Цього вівторка наш новий партнер — міський голова Бара Артур Цицюрський, будучи у своїх «мерських» справах у Києві, не міг не використати нагоду наживо поспілкуватися з «Днем». Про особливе, за висловом Лариси Івшиної, вміння барчан «жити в дуже цікавій власній історії, набиратися з неї і енергії й нових ідей та поштовхів для мистецтва і переосмислення» редакція підготувала нещодавно цілий випуск глянцевого «Маршруту №1». Журнал вийшов за підтримки саме міської влади й місцевих підприємців. І, як поділився в невимушеній розмові з Ларисою Олексіївною пан Артур, це видання дозволило «зробити ривок» у налагодженні нових контактів для розвитку Бара, стало хорошим помічником у представленні міста. Нагадаємо, ми писали про архітектурні й природні перлини краю та його історичних діячів, і про міжнародний фестиваль-ярмарок AppleBar, стильне свято «БарРокКо», про найбільший культурно-освітній заклад польської меншини в Україні й унікальну барську кераміку... Артур Цицюрський принагідно розповів про нещодавній науково-практичний семінар та пленер із відродження барської кераміки, який відтепер має стати щорічним. Проект «Відродження традицій Барської кераміки» реалізується завдяки гранту, який міська влада отримала від Українського культурного фонду.

Приємно було дізнатися, що саме Артур Цицюрський свого часу відкрив єдиний у своєму місті книгарню, в якій обов’язково можна було придбати книги «Дня». Переконані, що, ознайомившись із нещодавніми бестселерами з Бібліотеки газети, пан Артур обов’язково порадить новим власникам книгарні взяти їх на реалізацію. Також мер пообіцяв, що в місцевій бібліотеці буде «День».

«Вдалося побувати в «серці» часопису, познайомитись наживо та приємно поспілкуватись із «мотором» і берегинею «Дня» — Ларисою Івшиною. Під враженням досі. Коли такі потужні однодумці та професіонали поруч, потрібно сміливо «замахуватись» на більше! Дякую за «День»!», — написав у фейсбуці пан Артур після відвідин редакції. А нам приємно буде розглянути нові пропозиції співпраці з міським головою, який розуміє вагу культури для розвитку громади.

Ми також скористалися нагодою, щоб поставити мерові Бару кілька актуальних питань.

— Для вас велике значення має саме гуманітарна складова розвитку міської громади. Чим для вас у цьому сенсі є газета «День»? І яким ви бачите розвиток вашого міста?

— «День» є для мене дороговказом. Це правдиве джерело необхідних знань, а його знакові матеріали як напрями, пріоритети необхідні сьогодні суспільству. Тому що, хай які б ми були успішні (маю на увазі інвесторів, виробництва — так, нам необхідні кошти наповнювати бюджет, показувати позитивну динаміку), але коли не буде цієї складової — культура, пам’ять, традиції — ми будемо масою. А ми повинні мати ціннісне опертя. Жодні успіхи не будуть повними, якщо забрати цю складову.

А щодо власне Бара, то сьогодні, можливо, для декого його поступ виглядає строкато, для декого — невидимо, але багато хто є й учасником чи співучасником наших ініціатив. Завжди є кілька людей «одержимих», які «тягнуть» тему — на своєму ентузіазмі, упертості, підтримці кількох однодумців. Загалом це великий різнорідний організм, у якому строкатість колись складеться в певний пазл. Я не переживаю за те, що сьогодні ще ці пазли розкидані. Коли кажуть, що треба взятися за дві-три речі — і все, у нас так не виходить. Коли треба робити все швидко і демонструвати позитив, долаючи перепони, то, вважаю, однозначно треба йти «по всьому фронту» — в діапазоні культура, мистецтво, традиції. Врешті певна тема «пробивається», як-от відродження барського гончарства. Навіть для мене те, що відбулося нещодавно на нашому семінарі, стало просто величезним відкриттям. Небагато тих гончарів на Вінниччині, які зберегли ремесло, але вони тепер просто «не дихають», чекають нашої активності, а вони підключаються, щоб нас курувати й підтримувати. Але все залежить від нас. За ідеєю, ми ж могли барським гончарством зайнятися і рік, і два тому. Але «дозріли» до цього лише сьогодні, воно все-таки «проросло» і підкріплюється ось цими одержимими людьми — Фахівцями і тими, хто вміє працювати командою. Дуже приємно чути навіть від інших регіонів: «Барська кераміка? Та невже?!» Тобто вона настільки особлива, і ось як прогалина в 70—80 років, навпаки, запалює і підштовхує до роботи.

Благо нові ініціативи народжуються. Й дуже добре, що багато однодумців. Хоча чимало й тих, які навіть не розуміють, про що ми з вами говоримо. Це також є, і це треба долати.

— Ви згадували, що місто виграло грант Українського культурного фонду. А як загалом Бар використовує такі можливості, як грантові програми?

— Маємо в штаті спеціаліста з залучення інвестицій, який є автором кількох проектів, завдяки яким ми отримали гранти. Хвалитися не будемо, тому що можна значно більших у чомусь результатів домагатися. Але в Барі вже давним-давно займаються проектним менеджментом. І дуже приємно, що піонером у цьому є Барська центральна бібліотека. Сьогодні вона вже наша — підпорядкована ОТГ уже рік. У двох її співробітників за спиною вже понад 15 років цієї практики. Спеціаліст, що працює в нашій міській раді, теж їхній колишній працівник і вихованець у цьому плані. Також є громадські організації, які подаються на гранти, є обласні конкурси проектів. Щоправда, іноді досі працює «ручне право». Є державний фонд регіонального розвитку, до якого ми звертаємося як ОТГ. За два роки так жоден проект і не пройшов, і це не в нас одних так, а в багатьох...

До того ж у нас у роботі й інфраструктурні проекти. Так, на їх освоєння треба чимало коштів. Але ці речі не робилися десятками років, а ми їх розпочали. Незалежно від того, які відбудуться зміни через президентські, парламентські вибори, місцеві — ми зараз готуємо підґрунтя. Щось уже пішло в роботу, щось чекає на фінансування. Але надалі воно має працювати, ми маємо вибудувати своєрідний «коридор», щоб хай хто там прийшов до влади, згідно зі стратегією розвитку громади покладені завдання виконувалися. Цей процес однозначно не повинен зупинятися, і він дасть свої результати. Принаймні люди теж це бачать, і приємно, що вони можуть порівняти, як було і як є.

— Чим є децентралізація для вас як міського голови?

— У кожній країні такі процеси відбувається по-своєму, навіть у кожному регіоні. Задум і рішення про децентралізацію правильне, тому що коли взяти хоча б приклад Польщі та країн Балтії, то цей процес відсікає все непотрібне. Наприклад, раніше треба було чекати дозволу, узгоджувати, коли гроші йшли «по великому колу», потім верталося сюди і свої ж, зароблені цілою громадою кошти працювати починали «десь колись» і то — що перепаде. А тут відразу — ти плануєш і знаєш, скільки заробиш. 60% ПДФО, які залишаються в місцевому бюджеті, — це одна з переваг новоутворених ОТГ. Відтак ви дуже зацікавлені створювати робочі місця, плануючи вже наперед, які кошти залишаться тут. Плюс ти знаєш межі території, можеш планувати етапи якихось нововведень чи змін, знаєш, за що відповідаєш. Відповідно «відпадають» люди, які звикли зважати на міську владу, районні дві гілки — це я називаю «триголовим змієм», ці троєкратні вітання й узгодження, амбіції чи навпаки неузгодженість.

Але процес затягнувся. А все, що ми робимо, вимагає швидкості. Інакше ефект зменшується чи нівелюється. Проте я вірю в цю реформу, можливо, тому що є оптимістом. Бачачи по Україні і знаючи багатьох голів і буваючи в різних громадах, я відбираю позитивні приклади. А вони є. Негативні теж можуть бути, але залежить від того, що ви задумуєте, як і з ким реалізуєте, і взагалі, чого ви хотіли добитися. Може, ви взагалі хотіли багато і за один раз? Це складніше.

Одне з перших «але» — звичайно, брак професіоналів. Бо якщо щось робити чи змінювати, треба, щоб були спеціалісти. Не буває без якихось втрат чи помилок. Але давайте просто вибачати і бути десь великодушними. І якщо це працює в поляків, чи молдован, чи жителів країн Балтії, то чому ми гальмуємо?