«Найголовніша подія цього року – надання автокефалії православній церкві України та Об’єднавчий собор українських православних церков»

Дорогі друзі, ви знаєте, як ми цінуємо ваші думки і наше спілкування. Вкотре читацький клуб «Дня» робить свій внесок в осмислення подій року, що минає. Пропонуємо вашій увазі відповіді на запитання (нижче) нашої новорічної анкети.

Бажаємо вам радісних Новорічних свят і щасливого 2019 року!

1. Ми знаходимося в складному історичному процесі: як би ви його назвали? Чого вас навчив 2018 рік?

2. Які події року, що минає, на вашу думку, змінили світ і Україну?

3. Яка подія в житті країни стала найважливішою особисто для вас?

4. Кого ви вважаєте героєм і антигероєм року?

5. Три речі, які додають вам сил й наповнюють оптимізмом?

6. Автори, статті, проекти газети «День», які вирізнялися 2018 року?

Віктор АНДРУЩЕНКО, доктор філософських наук, професор, ректор Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова:

1. Разом зі світом Україна ввійшла у таку фазу розвитку, яка отримала назву «соціальної турбулентності» – це ситуація загострення та збігу глобальних обставин, сукупність (взаємовплив), а головне - наслідки взаємодії яких не піддаються раціональному осмисленню та прогнозуванню, не дозволяють прийняти однозначно виважене рішення. Серед основних чинників, що зумовлюють соціальну турбулентність у світі, я виділяю: тероризм; збільшення кількості біженців і переселенців, переміщених осіб та трудових мігрантів унаслідок локальних війн у різних регіонах світу, особливо на африканському континенті та Близькому Сході, а в останні роки і в Україні; різкий спад морально-правової культури практично на кожному континенті світу, основна причина якого – неконтрольоване суспільством прагнення до збагачення за будь-яку ціну. Для України ще одним ключовим чинником соціальної турбулентності є російська агресія. Саме це вивело країну з рівноваги, обумовило напружений, більш того, стресовий стиль життя, невпевненість у майбутньому, що охопила більшу частину нашого суспільства.

І зважаючи на всі ті події, що відбуваються у країні, цей рік навчив мене терпінню і врівноваженості.

2. Найголовніша подія цього року – надання автокефалії православній церкві України  та Об’єднавчий собор українських православних церков, який відбувся 15 грудня 2018 року в Києві, в соборі Святої Софії. Ці події є важливими, оскільки вони є ще одним гарантом незалежності країни та консолідуючим чинником для української нації.

3. Об’єднавчий собор українських православних церков.

4. Героєм року вважаю Філарета, бо його роль у процесі надання автокефалії українській православній церкві надзвичайно велика, він опікувався усіма процесами, що передували і супроводжували цю надважливу для всього українського народу подію – створення єдиної помісної церкви.

Антигероєм, звісно, вважаю Путіна через спричинену ним російську агресію проти України, анексію Криму, війну в Донецькій та Луганській областях, тисячі жертв-наших бійців, які щодня або отримують поранення, або потрапляють у полон, або ж помирають.

5. Особисто мене тримають у формі й наповнюють оптимізмом – єдність колективу, в якому я працюю, можливість займатися наукою і висока родинна атмосфера.

Колектив НПУ імені М. П. Драгоманова, делегуючи мені повноваження бути їх керівником, водночас наділив мене і великою відповідальністю. Тому я 24 години на добу, сім днів на тиждень маю бути в тонусі задля прийняття рішень або винесення їх на обговорення тому ж таки колективу, адже ці люди – студенти та викладачі, які прагнуть хоча би стабільності в роботі та фінансуванні, а ще - працювати на результат та перемагати. І я маю це забезпечити.

Наукова діяльність змушує завжди «тримати руку на пульсі» у суспільних процесах, у соціальній, культурній, політичній і особливо освітній сферах нашої життєдіяльності. Як результат споглядання, аналізу, порівняння, зрештою, з’являються мої статті та книги. Зовсім нещодавно пройшла презентація нового видання (третього) моєї книги «Організоване суспільство» з певними доопрацюваннями, відповідними сучасній ситуації в країні, аналізом пройденого Україною шляху та деякими рекомендаціями стосовно наступних кроків і необхідних рішень задля розвитку держави. 

Знаходити баланс у цьому житті мені допомагає родина – дві Тетянки, моя дружина і доня, зять Костя і мій улюбленець у сім’ї – онук Вітя.

6. Низка статей за авторством Сергія Грабовського та Ігоря Лосєва, а також Володимира Горбуліна. Одна із нещодавно опублікованих статей Сергія Грабовського, яку я прочитав, – «Ностальгія за імперією. Зворушлива єдність російського народу й Путіна» про  ностальгію росіян за імперією та солідарність російського народу з Путіним у геополітичних питаннях, а ще стаття «Вони визначили образ ХХ століття» про визначних українських учених, технологів та інженерів, яких в часи «радянського колоніалізму» майже не згадували, стаття «Філософія жива. І не збирається сходити з арени», де автор зазначив, що «за всіх обставин філософія живе і виживає як суспільно значущий інститут, а не інтелектуальна забавка мудрагелів-відлюдників».

Відзначу також спільну статтю Сергія Грабовського та Ігоря Лосєва «Залізна п’ята олігархії» та статті «Вкрай складний іспит», або Що заважає Україні стати повноцінним військово-політичним союзником НАТО?», «Сектор безпеки: стан і напрями реформування» та інші Володимира Горбуліна.

Соціально-політична публіцистика цих авторів вирізняється своєю гостротою, глибиною, ґрунтовністю та аргументованістю аналізу і викладу матеріалу.