Проблеми «чесних» і чесності

На сьогодні Центральна виборча комісія офіційно зареєструвала вже вісім кандидатів у президенти. Ще кілька претендентів подали документи, але поки вони знаходяться на стадії розгляду членів комісії. Серед останніх — народний депутат від «Блоку Петра Порошенка» Ольга Богомолець та скандально відомий екс-голова ДФС України Роман Насіров. І кількість охочих поборотися за президентське крісло лише зростатиме, адже про наміри взяти участь у виборах заявили значно більше політиків.

До опитувань електоральних симпатій, звичайно, треба ставитися критично, адже іноді відмінність в даних різних соціологічних компаній щодо конкретного кандидата може складати 3-4 або більше відсотків (матеріал на цю тему в статті «Соціологія як технологія», «День», № 190 за 24 жовтня 2017 р.). Разом з тим, якщо все-таки спиратися на те, що нам пропонує соціологія, коли вносить певних претендентів в опитувальний лист, то з усіх поки що зареєстрованих кандидатів вирізняється голова партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко.

Для підвищення власної підтримки і об’єднання ресурсів Анатолій Гриценко намагається долучити до себе представників «демократичної опозиції», як вони себе називають. Поступово до кандидата приєдналися Віктор Чумак, Микола Томенко, Микола Катеринчук, а на останньому з’їзді партії можна було побачити і молоді обличчя. Підтримати Гриценка вирішила частина так званих «єврооптимістів» з парламенту: Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, Світлана Заліщук, а з громадського сектора — Віталій Шабунін. В подальшому Гриценко закликає підтримати його на виборах — Андрія Садового, якого ЦВК вже зареєструвала кандидатом, та співака Святослава Вакарчука.

Чи можна очікувати від Анатолія Гриценка нової якості в українській політиці? Для цього проаналізуємо, на чому ґрунтується передвиборчій слоган кандидата — «Чесних більше».

Перше. Якщо звернути увагу на команду, яка формується навколо Гриценка, то вона нагадує частину колишньої партії «Наша Україна», яка втратила свою популярність через неефективну політику не тільки її тодішнього лідера — президента Віктора Ющенка, а й членів самої партії, куди входили і Гриценко, і Томенко, і Катеринчук. Більш того, і Гриценко, і Томенко займали міністерські посади в тодішньому уряді. Кожен з них розповідає свою правду з приводу причин краху «Нашої України» і низького рейтингу під кінець президентства Віктора Ющенка. Можливо, хтось менше, а хтось більше, але винні всі, тому що, пересварившись між собою, дозволили прийти до влади Віктору Януковичу, президентство якого закінчилося трагічно для країни. Чи є тут причино-наслідковий зв’язок? Так. А відповідальність?.. І чи готові «чесні» її чесно визнати? Більш того, об’єднуючись сьогодні під нового кандидата, які гарантії що колишні «помаранчеві» не продовжать?..

Друге. Як так сталося, що той, проти кого збирався перший помаранчевий майдан і хто в свій час привів до влади Януковича (призначив головою Донецької ОДА, потім прем’єр-міністром і нарешті намагався зробити своїм наступником в 2004-му, коли самому не вдалося залишитися на третій термін), проти якого вже зібрався Євромайдан, сьогодні « в шоколаді»? Я не можу про це не говорити, тому що протягом вже десяти років займаюся в газеті «День» висвітленням теми резонансної «справи Гонгадзе — Подольського». Більш того, в 2015-му став упорядником книжки з Бібліотеки газети «День» — «Котел, або Справа без терміну давності», в якій зокрема йдеться про згадану справу і в цілому про створення за часів президентства Леоніда Кучми кланово-олігархічної системи. В цих реаліях, в тому числі безкарності топ-чиновників, наша країна існує досі. Незважаючи на всі трагічні події, які вона пережила і переживає. Я це можу стверджувати як людина, яка відвідала майже всі суди у «справі Гонгадзе — Подольського» і куди за жодних обставин не запрошують Кучму, навіть як свідка. Яка тут публічна позиція «чесних»?

Яким чином, ви скажете, це пов’язано з Гриценком? Справа в тому, що відома «трійка» — Найєм, Лещенко, Заліщук колись «пакетом» потрапили до списку партії «Блок Петра Порошенка», але невдовзі почали її нищівно критикувати. При цьому, виходити з фракції вони відмовляються досі. Тепер же «пакетом» вони з’явилися на з’їзді партії «Громадянська позиція», яка висунула в президенти Анатолія Гриценко і яка точно планує брати участь в майбутніх парламентських виборах. А отже не виключено, що «трійка» перекочує з БПП в політичну силу Гриценка, щоб знову потрапити у Верховну Раду.

Це один момент, а другий пов’язаний з тим, що Найєм, Лещенко і Заліщук, є постійними гостями сімейних заходів родини Кучми-Пінчука — таких як Ялтинська європейська стратегія і Українських сніданок на Економічному форумі в Давосі, за що неодноразово піддавалися критиці. Наприклад потерпілий у справі «Гонгадзе-Подольського» Олексій Подольський багато разів закликав бойкотувати ці заходи, адже вважає другого президента винним у злочинах проти себе і журналіста Георгія Гонгадзе. В бойкоті його підтримує голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко. Вона навіть пропонувала нинішній владі створити альтернативний майданчик, однак влада все одно віддає перевагу заходам олігарха. 

Пікантності і відповідальності ситуації додає те, що Найєм і Лещенко раніше працювали в «Українській правді», яку в свій час заснував Гонгадзе. А дружина Анатолія Гриценка — Юлія Мостова — через кілька днів (21 вересня 2000 року) після зникнення журналіста, коли суспільству ще не було відомо про його смерть, виступала з парламентської трибуни від імені журналістів і закликала розслідувати цей випадок. Однак це не завадило Юлії Мостовій через багато років забути цю сторінку, і ніби нічого не сталося, брати участь (читати лекції) у різних молодіжних проектах, організованих Фондом Пінчука. На жаль, жодного разу ні одного «чесних» я не бачив в залі судових засідань, де розглядалася справа їх вбитого колеги.

Все це дає привід думати, що «Громадянська позиція» знаходиться в орбіті впливу «сім’ї». Або так: «сім’я», провівши кастинг кандидатів у президенти, вибрала «Громадянську позицію». Напевно, дійсно без олігархічних грошей сьогодні важко розраховувати на повноцінну участь в передвиборній компанії. Але, може, тоді варто змінити слоган?

Хотілося б мати більше вагомих аргументів в діалозі про чесність. А щодо шансів на виборах Анатолія Гриценка, то їх політолог Володимир Фесенко оцінює наступним чином: «... Проблема Гриценка в тому, що на сьогодні його передвиборча кампанія триває неефективно. Він не чіпляє більшість своїх потенційних виборців. Якщо він не посилить ефективність своєї кампанії, то він програє, тобто навіть не вийде до другого туру. Є ще одна проблема у Гриценка — слабкий сигнал. Гриценко майже непомітний виборцю».

Не зовсім так. Багатьом помітний. Але коли він робить гучні обіцянки про те, що «олігархат зникне як клас», то виникає питання: на підставі чого ми повинні йому вірити?