Послуговуймося мовою своєї країни

На зорі української незалежності мій приятель, уродженець Східної України, з обуренням говорив: «Ті Чорноволи, Хмари і іже з ними вимагають негайної, скорої українізації. Мої земляки десятки і сотні років користувалися російською мовою, дали б хоча б 4—5 років і тоді поступово значна частина російськомовних перейде на спілкування рідною українською мовою».

Щоб зрозуміти причину такого становища, треба знати історію перебування України в складі Російської імперії. Ця історія була історією винищення і насильницької асиміляції українців російською державою.

Особливо по-хижацькому знищувалася українська мова, яка заборонялася різними указами і циркулярами, а за Емським указом — української мови не було, нема і бути не може.

Така трагічна доля мови поневоленого українського народу. Не покращилась в Україні ситуація з мовою і в Радянському Союзі. Комуністичний режим не відставав від дій царату, а ще інтенсивніше знищував українську мову. Знаний в Україні Федір Моргун, колишній перший секретар Полтавського ОК КПУ, уродженець Донбасу, в одній із своїх праць відзначав, що в довоєнні і післявоєнні роки більшість жителів не тільки шахтарських селищ, а й міст Донбасу говорили рідною українською мовою, а тепер її майже не чути, і це сталося за 30—40 років внаслідок «мудрої політики ЦК КПРС».

Набувши досвіду знищення української на сході України, комуністичні ідеологи продовжили так звану інтернаціональну політику на решту регіонів України. Так, 1988 року в Кіровограді, де 76% населення становили українці, на 30 шкіл було лише чотири українські, а у Хмельницькому, де українське населення становило 94%, з 23 середніх шкіл було 15 російських, 6 українських і 2 змішані. Батьки посилали дітей в ту школу чи дитсадок, де їм зручніше, не звертаючи уваги на мовне питання. Закінчуючи російські школи, в містах діти ставали російськомовними.

Багато практичних і непатріотичних людей обирали ту мову, яка потрібна їм була для прожиття, тобто російську, і вони чи їхні предки відкидали рідну мову як непотрібну. Комуністичний режим, пропаганда всіляко возвеличували російську мову і принижували українську, переконували, що українська придатна лише для фольклору і домашнього вжитку. Таким методом здійснювалась інтернаціональна політика в Україні, про що у своїй праці «Інтернаціоналізм чи русифікація» детально висвітлив відомий український публіцист, теж уродженець Донбасу, Іван Дзюба.

У грудні 2018 року народний депутат України від Опозиційного блоку п. Долженков, виступаючи з трибуни Верховної Ради, гостро звинувачував владу України за «насильницьку українізацію, від якої страждає російськомовне населення, якого в Україні проживає понад 50% від загальної чисельності».

Такий показник значно перебільшений, адже всім відомо, що сільське населення півдня України, Слобожанщини та інших регіонів зберегло українську мову, спілкується нею, якщо навіть і суржиком, то зі значною перевагою українських слів.

Я особисто проти насильницької українізації, бо не вся вина тих, які з різних причин стали російськомовними, але не володію фактами утиску російськомовних, знаю, що в державних установах низки міст України, навіть у столиці, домінує російська мова.

Слід відзначити, що в Україні за час незалежності зроблено певний поступ у відродженні української мови. У низці населених пунктів працюють спеціальні курси з вивчення української мови.

Відрадило те, що багато громадян України російського походження опанували і послуговуються українською мовою там, де вона необхідна, і прикро слухати, як молоді люди зі славетними українськими прізвищами: Кравченко, Шевченко, Павленко, Гончар дають інтерв’ю українським журналістам на «общепонятном языке». За останні роки мільйони наших громадян, більшість із яких здобули вищу освіту в Україні, виїхали за кордон шукати кращої долі. Українці — здібний народ, наші заробітчани за 2—3 роки вивчають мову держави, в якій перебувають. На жаль, значна частина російськомовних українців з різних причин за 27 років незалежності не спромоглися вивчити рідну мову...

Послуговуймося мовою своєї країни, пишаймося рідною мовою!