Нове обличчя – за всяку ціну

Перше місце Володимира Зеленського, яке він тримає, згідно з усіма соціологічними опитуваннями, вже протягом місяця, привертає до шоумена дедалі більше уваги. Про нього пишуть не тільки в Україні, а й за кордоном. З ним зустрічаються іноземні посли та представники західних країн. Всі намагаються зрозуміти — що він собою представляє, чи стоїть якийсь олігарх за ним, бо це, на жаль, у більшості випадків звично для української політики, яким він може бути президентом у разі перемоги і т. ін.

У коментарі BBC Newsnight Зеленський прокоментував твердження, що він є креатурою олігарха Ігоря Коломойського: «Це неправда. Я ніяка не іграшка в руках Коломойського». Сам же бізнесмен у коментарі тому ж BBC Newsnight, заявив: «Для мене Зеленський — це не персоналія, це певний символ — символ зміни поколінь. Україна потребує не одного Зеленського, а мільйонів Зеленських».

Зміна поколінь українській політиці насправді потрібна, але якісна, а не кількісна. І найголовніше — це мають бути патріотичні, принципові та підготовлені люди. Бо досі ми часто мали приклади, які дискредитували прихід молодих у політику: наприклад, «молода команда» Черновецького, яка допомагала дерибанити Київ, або прихід у парламент громадських активістів та журналістів після Євромайдану, більшість із яких стали частиною старих проектів. Одного з них — відомого «антикорупціонера» та «єврооптиміста» Сергія Лещенка можна сьогодні побачити біля Зеленського під час окремих зустрічей. По-перше, це не дуже хороший сигнал, а по-друге, виходить, не зовсім мають рацію ті, хто каже, що за коміком стоїть Коломойський. Як мінімум, його роль дуже перебільшена.

Але сьогодні ми хотіли б зосередитися не так на самому Зеленському, як на його виборцях. У чому їхній феномен? Для початку — соціологічні дані. Свіже опитування групи «Рейтинг» (проводилося 19—28 лютого ц. р.) свідчить, що лідером президентського рейтингу є Володимир Зеленський, якого підтримують 25,1% тих, хто визначився і має намір голосувати. Другу позицію ділять між собою Петро Порошенко (16,6%) та Юлія Тимошенко (16,2%). А тепер увага! Зеленський — лідер серед тих, кому від 18 до 49 років (18—29 — 30%; 30—39 — 27%; 40—49 — 16%). Порошенко, Тимошенко, Бойко і Гриценко ділять між собою категорію 50+. Виборець Зеленського — це міський житель (19% проти 13% у селах). У Порошенка і Тимошенко — навпаки.

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Такий вибір частини суспільства — це в тому числі результат десятиріччя попсового ТВ і постійного розчарування виборців. Низький запит на професіоналів породив у суспільстві те, що ми маємо сьогодні — відкладену помсту виборців. Їх просто дістало. Причому, поки Зеленський всіх смішив, довели країну до нинішнього стану якраз головні герої його політичних жартів — «професійні політики». Тому висока підтримка Зеленського — це покарання для нинішнього політикуму, бо дехто з кандидатів роками перебуває в політиці і мав (має) найвищі посади в державі. У суспільстві є великий запит на нові обличчя, але ж не за всяку ціну. Так, старі політики дали багато підстав для розчарування і недовіри до себе, однак протестне голосування за Зеленського — це також відповідальність за свій вибір.

«ПОПИТ ПОРОДИВ І ПРОПОЗИЦІЮ»

Володимир ФЕСЕНКО, політолог:

— Існує, перш за все, не феномен Зеленського, а дійсно феномен виборця Зеленського. Не був би Зеленський, то був би Вакарчук, який чомусь почав зволікати з висуненням своєї кандидатури на посаду голови держави. У громадській думці існує попит на людину поза системою, на неполітичну альтернативу. Цей попит породив і пропозицію. Хтось подібний до Зеленського рано чи пізно мав з’явитись. Безумовно, Зеленський доклав зусиль для цього. І одним із головних факторів є політичний міф, який він створив через серіал «Слуга народу». І тут питання не в особі головного героя, а в сценарії, сюжеті фільму. Наголошую на цьому. Тобто люди чекають саме на такий перебіг подій. Людина з народу без кланових зобов’язань може стати президентом. Це те, про що мріють українці. А Зеленський цей образ зобразив у фільмі. Більш того, продовженням цього міфу є переконання людей в тому, що лише така людина здатна зламати систему. Людина, яка є частиною цієї системи, цього зробити не зможе. Цікавим є те, що в це вірять багато людей досвідчених і поінформованих. Люди хочуть обрати чужого для тієї системи, яка нині сформована.

«ГОЛОСУВАННЯ ЗА ЗЕЛЕНСЬКОГО — ЦЕ ГОЛОСУВАННЯ ПРОТИ ВСІХ»

Iрина БЕКЕШКIНА, директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва:

— Зеленський зараз є ймовірним кандидатом на вихід у другий тур. Цього раніше ніхто не очікував. І він має неймовірний злет у рейтингу. У грудні минулого року він мав 8%, а за два тижні здобув 16%. Це показова тенденція. Зауважу, що з літа минулого року вдвічі зменшилася кількість молоді, яка не збиралася йти на вибори. І ось зараз вони вже прагнуть зробити свій вибір. Можна сказати, що Зеленський — це лідер серед молоді. Зауважу: молоді, яка аполітична. І ось тепер ця молодь побачила свого кандидата. Власне, голосування за Зеленського — це голосування проти всіх. Тобто це протестний електорат. «Хоч за клоуна, аби не за вас» — таким принципом керується більшість виборців Зеленського. І тут для багатьох поки що не важливо, що саме він говорить. Хоча наступним кроком у виборця при прийнятті рішення все ж таки буде питання — а що ж він пропонує? У нього професійна команда в цьому плані. І вважаю, що програму йому напишуть.

«ВИБОРЦІ ПРИНЦИПОВО НЕ ХОЧУТЬ ГОЛОСУВАТИ ЗА СТАРІ ОБЛИЧЧЯ»

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:

— Багатьох «коробить» той факт, що за Зеленського виступають так багато виборців. Виникають навіть закиди: мовляв, Зеленський — це нова «вата». Так, у Зеленського сформувався електорат міст-мільйонників півдня і сходу України. І це той електорат, який не хоче йти за Бойком чи Мураєвим, він набагато міцніший, аніж той, який нам підсовувала Москва. Причому ці виборці принципово не хочуть голосувати за старі обличчя. Людям психологічно набридло бачити певних персон на олімпі влади. Звичайно, Зеленський не є політиком, і в цьому його феномен. Зазначу, що будь-яка виборча кампанія має свій сценарій. Наприклад, Порошенко виступає з твердженням: або я, або прийде Путін. Виходить, що у нас немає вибору? Тобто ми маємо пробачати цій владі все, аби тільки не прийшов Путін. Тимошенко б’є по Порошенку «потужною артилерією»: тарифи, імпічмент та інші механізми. А Зеленський обрав іншу тактику — він просто сміється із президента і взагалі з усіх політиків. Але це сміх крізь сльози. І тут виникає питання особливостей електорату Зеленського. Це ті люди, яким усе набридло. Цим людям не потрібні форуми, гасла, паради тощо. Суто психологічно вони прагнуть зі сміхом покінчити з минулим. А ось минуле нікуди не хоче йти. Вважаю, що сам Зеленський ще не знає, який у нього ядерний електорат. З іншого боку, за нього виступають ті, хто вже не може злитися на цю владу. Вони прагнуть сміятися з неї.