Панафриканський проект Кремля і недалекоглядність Києва

22–25 жовтня цього року в Сочі відбудеться перший форум «Россия — Африка». Свою згоду на участь у ньому дали глави всіх африканських держав (крім Сахарської Арабської Демократичної Республіки). У форумі візьмуть участь близько 3000 бізнесменів Африки. До його програми входить міжпарламентська конференція, відбудеться також засідання акціонерів Афроексімбанку, бізнес-форум, цифровий форум. Головувати будуть президент Російської Федерації Володимир Путін та президент Єгипту Абдель Фаттах ас-Сісі, голова Африканського Союзу 2019 року.

Форуму передувала продумана й цілеспрямована політика Росії в африканському напрямку. Протягом 23—26 січня цього року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров відвідав Марокко, Алжир, Туніс. Варто нагадати, раніше країни Африки відвідували президенти Росії Володимир Путін та Дмитро Медвєдєв — Лівію, Єгипет, ПАР. Нігерію, Анголу, Намібію. На V Ялтинському міжнародному економічному форумі 18—20 квітня ц. р. були представлені делегації із 31 країни Африки. 6—8 червня ц. р. на традиційному Петербурзькому міжнародному економічному форумі відбувся бізнес-діалог «Россия — Африка»; 20—21 червня у Москві відбулася економічна конференція «Россия — Африка». За її програмою відбувся 26-й саміт Афроексімбанку; в грудні 2017 року Російський експортний центр став його акціонером. 3 липня цього року в Москві ж провели міжпарламентську конференцію «Россия — Африка». На всіх міжнародних майданчиках, заходах очільники РФ використовували ситуацію для запрошення лідерів Африки на форум у Сочі. Це є проявом ґрунтовної державної політики Росії щодо Африки. Все це дало на сьогодні позитивний результат.

Під час холодної війни Африка була, мабуть, головною ареною боротьби між СРСР і США. За роки незалежності африканських країн Радянським Союзом на континенті було збудовано 400 промислових підприємств, 100 — сільськогосподарських, понад 140 навчальних закладів, підготовлено понад 100 000 фахівців (саме українські виші спеціалізувалися на навчанні африканських студентів). Після розпаду СРСР Африка тимчасово «випала» з орбіти російської зовнішньої політики. Трохи оговтавшись, Росія почала активно відновлювати свої позиції у світі. На африканський напрямок їх підштовхнули санкції після окупації Криму та війни на Донбасі. Втрачаючи економічні й політичні позиції на Заході, Росія намагається компенсувати їх за рахунок африканських країн. Африканські країни ще не забули ролі СРСР в їхній боротьбі за національну незалежність. І це дуже допомагає Росії в її теперішній африканській політиці. Звичайно, вона не є головним напрямком зовнішньої політики Росії. У Концепції зовнішньої політики РФ Африка стоїть на останньому місці і вкладається у два речення. Але це не означає, що в реальній політиці Африка дійсно стоїть на останньому місці, про що свідчать наведені факти. Не проходить жодного тижня без того, щоб не відбувалися контакти на найвищих рівнях між посадовцями Росії та країнами Африки. В Африці працюють 35 посольств Росії, 33 африканських посольств є в Москві. Для порівняння: у 50 країнах підсахарської Африки діють шість посольств України, в Києві — уже лише два африканських посольств (у травні 2019 року Нігерія понизила статус свого представництва з посольства до консульства; також Судан — антиукраїнська країна, принаймні була, і ПАР — член БРІКС, де вагомий вплив має Росія).

ФОТО REUTERS

Для розуміння намірів Росії в Африці варто навести розлогу цитату з аналізу провідного фахівця Інституту Африки Російської академії наук Е. Корендясова: «РФ не може залишатися в ситуації, коли 80% її економічних зв’язків орієнтовані на Захід, у тому числі на Європу і США. Диверсифікація зовнішньоекономічних зв’язків життєво необхідна, тому російські компанії рішуче повертаються в бік Африки. За останні 15 років наш товарообіг з африканськими країнами зріс у 17 разів і досяг на сьогодні 18,5 млрд доларів. Нам потрібні африканські ринки для наших нафтопродуктів, сільськогосподарської продукції, металу. До 30% товарообігу з Африкою припадає якраз на аграрний сектор. Так, наприклад, Росія продає Єгипту близько 5 млн тонн зерна. Ми також розвиваємо співробітництво з Африкою в тих сферах, де маємо відчутні переваги, наприклад в атомній енергетиці. Почали будівництво найбільшої АЕС у Єгипті, боремось за участь у будівництві атомних реакторів у ПАР, з 11 країнами у нас підписані домовленості про мирний атом. У нас гарні показники по науці. Ми ведемо досить агресивну політику в напрямку торгівлі зброєю. Зараз на Африку припадає понад 40% експорту російської зброї, і ми зацікавлені в активізації співробітництва в цій сфері. У нас великі переваги в науці та інженерії. Маємо проекти зі створення спільних науково-дослідних центрів. Той курс, якого ми дотримувалися в 1990-х роках — віддати Африку виключно приватному капіталу, — виявився хибним. Тому зараз РФ рішуче повертається всіма своїми можливостями в бік розвитку економічних відноси з Африкою».

Отже, головну роль у просуванні російських інтересів в Африці взяла на себе російська держава. Так чи не так, але, здається, вони взяли за приклад політику Китаю в Африці. Свого часу саме держава (державне керівництво всіх рівнів, партійне, економічне) зробила все для того, щоб переконати різномасті влади африканських країн у щирій позиції Китаю в спробі допомогти їм у розв’язанні соціально-економічних проблем, незважаючи на всі внутрішньополітичні особливості. Вони створили надійну політичну базу для подальших дій. Після цього почали поступово передавати ініціативу приватним компаніям за всебічної державної підтримки. Такої ж політики почала дотримуватися й Росія. Ідея саміту запозичена саме у китайців, які проводять їх уже не перший рік.

Активність Росії в Африці застала країни Заходу зненацька. Центрально-Африканська Республіка, колонія Франції, раптом перетворилася на потужну базу Росії. Спроба трьох російських журналістів бодай трохи підняти завісу секретності над діями Росії в ЦАР коштувала їм життя. 31 серпня 2018 р. С. Лавров зустрічався з лідерами Еритреї: під час цієї зустрічі йшлося про створення на березі Червоного моря логістичного центру Росії (це для початку). Про це ж ішлося і з давнім другом В. Путіна президентом Судану аль-Башіром, якого у квітні скинули і запроторили у в’язницю. «Те, що ми бачимо, — це повернення Росії, яка намагається знайти нішу, в якій вона буде здатна конкурувати. І ця ніша — зброя», — стверджує Пол Стронскі, провідний науковий співробітник Фонду Карнегі.

Відреагував і  президент США Дональд Трамп, який, на відміну від своїх попередників, всерйоз зацікавився Африкою. Для обговорення було оголошено нову ініціативу «Процвітаюча Африка». У межах AGOA (безмитний доступ 40 країн на ринки США) розробляється спрощена типова угода про вільну торгівлю. У зв’язку з Брекзітом дедалі більшу активність у своїх колишніх колоніях виявляє Англія. Також значно активізувала свою діяльність у районі Сахеля і Франція (більшість операцій були невдалими). Президент Емануель Макрон організував у Парижі зустріч з 400 представниками африканської діаспори, під час якої обіцяв інвестувати в Африку 2,8 млрд доларів.

Таким чином, африканські країни мають подвійну вигоду від активності Росії в Африці. Саме цим пояснюється особлива увага їхніх лідерів до розширення співробітництва з Росією як противага політиці Заходу і Китаю. Особливо з огляду на посилення антиамериканських настроїв у регіоні. Показовий приклад: коли США створили 2008 року Африканське командування — «Африком», жодна з африканських країн не надала своєї території для розміщення штабу «Африкому» і він на сьогодні дислокований поблизу Штутгарта в Німеччині.

Росія вміло підсилює ці настрої. Для цього в Петербурзі створено «Панафриканський проект», у якому штатно працюють 10—15 осіб. Їхній предметний інтерес охоплює 39 країн. Їхня теза: «Африканським проблемам — африканські рішення». За гарним ззовні гаслом криється спроба знівелювати вплив Заходу, послабити його вплив в Африці. Над реалізацією цієї політики у 20 африканських країнах працюють близько 200 політтехнологів. Їх пов’язують з горезвісним «кухарем» Путіна Є. Пригожиним. Результатом їхньої діяльності стала поява у франкомовних країнах Африки руху «кеметизм» по імені його лідера Кемі Себа (Бенін). Він заявляє: «Спільна з Росією боротьба проти раку західного імперіалізму робить нас сильнішими». 2017 року на запрошення відомого імперця О. Дугіна побував у Москві. Після повернення на мітингу в Мадагаскарі заявив: «Африканці більше довіряють Росії, ніж Америці чи Франції». Але не все у них виходить так, як їм хотілося б. У Судані скинули багатолітнього президента, великого друга Путіна О. Аль-Башіра. На парламентських виборах у ПАР завдяки їхній «підтримці» правляча партія АНК значно послабила свої позиції в парламенті. Програли вони й на Мадагаскарі. Російські найманці з «Вагнеру» здійснюють гарантування безпеки в ДРК, Судані, Лівії, Анголі, Гвінеї, Мозамбіку, Зімбабве та інших країнах.

Саміт у Сочі підіб’є підсумки зусиллям Росії з відновлення її позицій в Африці. Будуть аналізуватись і враховуватись нові тренди перебігу подій в Африці. Головний із них — із 1 травня 2020 року набирає чинності Континентальна зона вільної торгівлі. В усьому світі посилюється протекціонізм, регіоналізм, торговельні війни. В Африці ж — навпаки. Вірогідно, візьмуть до уваги і колосальні темпи урбанізації як головний тренд розвитку Африки ХХ століття. Уже сьогодні в містах проживає понад 40% населення; за прогнозами ООН (Хабітат) 2050 року — до 60%. Вірогідно, вони зроблять належні висновки на перспективу. У них перспективна наукова база: Інститут Африки в Москві, Центр африканських досліджень у Петербурзі, щомісяця виходить журнал «Азия и Африка сегодня».

А що Україна ? Підсахарська Африка якось випала з поля зору нашої зовнішньої політики. Історія з посольством Нігерії — тривожний та неприємний сигнал. Варто вкотре нагадати, що підсахарська Африка — це 50 голосів в ООН (усього їх 193). Деякі мої спроби привернути увагу до Африки закінчились нічим. Мені на певному етапі відверто сказали, що в нашому керівництві (старому) Африка нікому не цікава. Згадався заголовок в одному зарубіжному журналі зі знаком питання: «Syndication Bureau: судьбу ХХІІ будет определять Африка?» (3 серпня ц. р.). У влади нова команда. У нас багато очікувань від неї. Як африканіст, я хотів би чекати на появу зваженої африканської політики. Сподіваюсь.