Хто переможе в XXI столітті?

Ось уже минуло два десятиліття, XXI століття майже старе, і, принаймні в західному світі, воно починає відкидати довгу тінь. На початку нового століття люди всюди, особливо в Європі, були в полоні ілюзії про «кінець історії».

Захід переміг у холодній війні, третій з трьох великих глобальних воєн XX століття, які привели до світового порядку на межі минулого століття. Здавалося, світовий порядок — на користь Заходу! — забезпечений на всі часи.

Відтоді світова історія, без жодної альтернативи, виходитиме за рамки її кінцевої мети, а саме глобального примусу до західної демократії і ринкової економіки. Окрім того, нове століття принесе просту тяглість свого попередника в його тріумфальну західну пізню фазу. Яка велика помилка!

Лише через два десятиліття світ став розумнішим і сам Захід виявився справжньою дитиною двадцятого століття, і питання про його майбутнє зараз серйозно порушується. Глобальний порядок фундаментально змінюється. Глобальний центр перемістився з Північної Атлантики до Тихого океану і Східньої Азії.

Китай перебуває на політичному, економічному і технологічному порозі світової моці і є єдиним супротивником існуючого глобального панування Сполучених Штатів.

США втомилися від свого глобального лідерства і почали виведення військ за президента Обами. За президента Трампа цей процес прискорився хаотичним і небезпечним чином. Але це ставить під загрозу виживання трансатлантичного Заходу і глобальний порядок втрачає свою колишню цінність та владно-політичні основи без будь-яких розумних альтернатив.

Росія шукає своє майбутнє у минулому двадцятому столітті, покладаючись виключно на ядерну зброю, як тоді робив Радянський Союз.

У XXI столітті міць більше не визначатиметься переважно ядерною зброєю, а широким спектром технологічних революцій в результаті оцифрування.

Ті, хто не на передньому краї двох основних чинників: оцифрування людського інтелекту (штучного інтелекту) і контролю величезних обсягів даних (великих даних), й далі відставатимуть, ставатимуть залежними і зазнаватимуть зовнішнього контролю.

Суверенітет у XXI столітті більше не визначатиметься передусім військовою ядерною енергетикою, а залежатиме від технологічного й інформаційного суверенітету. Це визначатиме не лише глобальний розподіл влади, а й глобальний розподіл багатства в цьому столітті, а також у відкритих суспільствах майбутньої демократії.

Як щодо Європи в цьому новому столітті? Старий континент вступив у нове століття в далеко не оптимальній формі. Живучи в ілюзії вічного миру і кінця історії, тоді як старий континент завершив розширення ЄС, він, однак, завадив завершенню інтеграції континенту. Навіть зняття гарантії американської безпеки вдарило по Європі як грім серед ясного неба. І наслідки цифрової революції теж. Європа нині надзвичайно слабка.

На першому етапі оцифрування, базованому на споживчій платформі, фактично, на відміну від Китаю, не було конкурентоспроможних європейських компаній. Хмарні компанії також не могли й не можуть конкурувати з гігантами з Силіконової долини чи Китаю.

Найважливіша проблема, яку нова Комісія ЄС має роз’явати разом із державами-членами, — це цифрова революція через «хмару», захищаючи цим самим європейський суверенітет даних.

Технології, що мають вирішальне значення для конкурентоспроможності Європи і, отже, її майбутнього багатства або, як альтернатива, економічного спаду, будуть докорінно змінені цифровою революцією.

І питання про те, хто матиме доступ до необхідних європейських даних і на яких умовах і під чиїм контролем — це головне питання майбутнього демократії і майбутнього процвітання старого континенту, на яке, по-перше, можна відповісти лише в Європі, а не на національному рівні, а по-друге, лише зараз, а не будь-коли. Тому що потяг рушив.

Автомобілі, машинобудування, інтелектуальні фабрики, медицина, оборона, інтелектуальні мережі, домашні господарства і багато інших секторів зазнаватимуть цифрових збоїв. І при цьому контроль за даними буде вирішальним під час розподілу влади і багатства.

Ці дані, по суті, оброблятимуться на основі хмарних технологій. Тобто контроль над хмарою даних дасть змогу ухвалювати рішення про розподіл багатства і влади в цьому столітті. Європа зобов’язана забезпечити свій суверенітет даних як найважливіше завдання.

Це потребуватиме величезних матеріальних ресурсів і рішучості доганяти США і Китай, тому що наразі Європі загрожує пряма залежність, оскільки вона дуже повільна й нерішуча.

Не слід також плекати ілюзії: приватний сектор не зможе зробити такий крок сам по собі. Це стратегічне політичне рішення, яке можуть забезпечити лише бізнес, дослідження і політика, і це європейське рішення. Брюссель має спрямовувати, регулювати і разом з державами-членами фінансувати його.

З п’ятдесятою річницею першого польоту людини на Місяць багато говорять про перший пілотований політ на Марс. Проте для Європи встановлення і забезпечення суверенітету даних є абсолютним пріоритетом, якщо її спад в цьому столітті не є остаточним, її демократія має бути збережена. Ласкаво просимо в XXI століття!

Проект Синдикат для «Дня»

Йошка Фішер — був міністром закордонних справ і віце-канцлером Німеччини в 1998—2005 роках.