Скляні гості з усього світу

Із виставок Національного музею українського народного декоративного мистецтва розпочався XI ювілейний Міжнародний симпозіум гутного скла у Львові. Цьогоріч у ньому беруть участь понад 50 митців із 30 країн світу, і розпочалася акція у столиці відкриттям двох виставок — «Світове скло в Україні: 1989—2016» та «Балтійське скло: діалог вітру з дощем».

ІМПРОВІЗАЦІЯ

Справжнє царство скла відкривають твори українських авторів із колекції Національного музею українського народного декоративного мистецтва. Фантастичної краси й витонченості «Павич», «Півень», «Птах» і зворушливі «Носоріг», «Родина бегемотів», «Яки» та «Мамонт» Альберта Балабіна, вишукані й змістовні композиції «Бережіть планету Земля» Олега Гущина, «Флора» Віталія Гінзбурга і «На рідних луках» Івана Аполлонова зустрічають гостей на початку виставкової експозиції.

Ще один твір із музейної збірки — композиція «Ранок. Пробудження» київського подружжя митців Станіслава Кадочнікова і Тетяни Зайцевої. Ця витончена й коштовно-філігранна робота із зображенням молодої вродливої дівчини нещодавно була подарована музею і присвячена пам’яті художника скла В’ячеслава Дудіна, з яким митці працювали разом спочатку на Київському заводі художнього скла, а потім у майстерні.

— Скульптуру ліпила моя дружина, а я відлив її з двох видів кришталю, — розповідає художник. — Технологію використав таку, що бере початок ще в 1900-х, за часів стилю модерн: у ній працювали художники Рене Лалік, Еміль Галле. Мене застерігали, що я не зможу впоратися. А нині багато художників світу працюють так само, маючи міні-електричну піч. У ній можна плавити скло, кришталь і робити будь-яку скульптуру...

Але переважна більшість виставкових творів зроблені гутним способом. Це найдавніша технологія виготовлення скляних авторських виробів вручну біля гутної печі, котра має в Україні тисячолітню історію.

Корифеї міжнародних симпозіумів віртуозно володіють цим мистецтвом. Це засновник міжнародних симпозіумів — Андрій Бокотей, постійні учасники форумів — чеський майстер Іржі Шукаєк, Янош Єґенєйш із Угорщини, Любов Савельєва та Фідаїль Ібрагімов із Росії, Майкл Роджерс із США та багато інших митців.

— Робота біля скловарної печі вимагає від учасників симпозіумів швидкого мислення. Експромт — це завдання номер один при виконанні робіт у таких умовах. Художник має обмежений час, зовсім інше середовище, в якому він звик працювати. Адже скломаса всюди різна, як і технологічні умови. Тому багато художників акцентують на тому, що їхні роботи — це імпровізація або випадок. Адже сама технологія гутного виробництва — непередбачувана. Потрібно швидко орієнтуватися і змогти змінити композицію, — розкриває секрети гутництва Михайло БОКОТЕЙ, керівник проєкту, директор Музею скла у Львові.

Та попри такий «екстрим» усі експозиції сповнені глибоких та цікавих ідей, не кажучи про віртуозність виконання.

Змушує замислитися композиція Катрін Сінтес із Франції «Під бруківкою є життя». До прозорих, видутих форм, які символізують львівську бруківку, французька мисткиня додала невеличкі гілочки дерев, вбрані в одяг з ниток і тканини. Вони немовби виглядають з-під цеглинок і справді нагадують живі створіння.

Скляний іграшковий ведмедик японського художника Такеші Іто теж привертає увагу. В його середині — особливий механізм, над яким, мабуть, слід поміркувати дорослим, адже сумний білий ведмедик з очима-ґудзиками різного кольору зовсім не схожий на дитячу забавку.

ГРА СВІТЛА Й УЯВИ

Композиції виставки «Балтійське скло: діалог вітру з дощем» сповнені шарму, більш декоративні й увиразнюють насамперед оптичні якості скла. Це твори митців із Прибалтики: Анди Мункевіци, (Латвія), Іво Лілля (Естонія) і подружжя Ремігіюса Крюкаса та Індре Стульгайте (Литва).

Виставка присвячена Іво Ліллю — талановитому художнику й непересічній особистості, одному із зачинателів міжнародного руху студійного скла на теренах колишнього СРСР, котрий напередодні відкриття виставки раптово пішов із життя...

— Він не прагнув слави й не їздив по всьому світу, а просто сидів у майстерні й працював. Його роботи дуже трудомісткі, кожна з композицій поєднує кілька складних технологій. В одній із них навіть є фотографія. Це друк керамічними фарбами на склі, — розповідає Михайло Бокотей.

Гра світла робить казковими й твори Ремігіюса Крюкаса — «Бурштиновий корабель», «Під вітром», «Двоє», «Вітрильник», які стають живими й рухомими, якщо розглядати їх з різних боків. А твори Індре Стульгайте випромінюють ніжність і мають характерний образ домашнього затишку, спокою, рівноваги.

КАРДІОГРАМА ЖИТТЯ

Першою балтійське скло представила в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва найвідоміша у світі латвійська художниця Анда МУНКЕВІЦА ще наприкінці липня. «Чорні коні» — серія монументально масштабних скульптур зі скла та графічні роботи, які органічно доповнили виставкову експозицію.

«Чорні коні» символізують графічну лінію людського життя — це своєрідна кардіограма людини, котра проходить певні етапи свого становлення. Кінь несе позитивну енергію, радість буття», — пояснює авторка.

За її словами, на створення скляних скульптур її надихнуло «спілкування» з кіньми в полі, яких вона малювала кожного дня після роботи, фіксуючи кожну мить рухів цих благородних і красивих тварин.

«Скло — дуже складний матеріал. Він фізично важкий. Приміром, одна скульптура із серії «Чорні» коні» важить 70 кілограмів. Скло тверде і дуже крихке. Тому поводження з ним має бути як із немовлям», — зауважує художниця.

БІЛЯ ПЕЧІ

Загалом, склярів у світі не так багато, а тих, хто працює з гутою, ще менше, стверджують фахівці. У них не такий великий вибір бази, де можна було б реалізувати свою творчість. Крім того, це дуже дороге задоволення.

Тим більше вражає історія міжнародних симпозіумів гутників в Україні, яка заслуговує на окрему розповідь і є ще одним беззаперечним приводом пишатися українською культурою та її майстрами. Адже, незважаючи на економічні негаразди, форуми склярів безперервно проводяться в Україні уже тридцять років поспіль і не мають аналогів в усьому світі.

На відміну від американських колег, котрі проводять «теоретичні» зібрання фахівців, українські гутники збирають майстрів усього світу біля скловарної печі. Таку практику започаткувала чеська фабрика «Крісталекс». Саме звідти й бере початок ідея створити щось подібне в Україні, яку розвинув Андрій Бокотей — знаний український митець, який став одним із піонерів міжнародного студійного руху на постсоціалістичному просторі, починаючи з 1989 року.

За твердженням Андрія Андрійовича, у час, коли закривалися вітчизняні й закордонні підприємства художнього скла, львівські майстри «тримали удар», завдячуючи своїй силі духу і непереможності «людського фактора», форуми гутників відбувалися у Львові щотри роки. Художники мали змогу працювати біля гутних печей з бригадою висококваліфікованих майстрів-гутників. За результатами роботи відбувалася виставка, а експоновані твори залишаються у дарунок місту.

Справу батька продовжив його син — Михайло Бокотей, керівник XI симпозіуму, котрий нині очолює кафедру художнього скла Львівської національної академії мистецтв.

За тридцять років участь у міжнародних симпозіумах гутного скла взяли 250 художників із 32 країн світу. Унікальна колекція зібраних композицій нині налічує 350 одиниць і зберігається в Національному музеї у Львові імені Андрія Шептицького, Музеї скла у Львові й віддзеркалює тенденції світового склярства.

Приємною особливістю цьогорічного заходу є те, що він проводиться за кошт гранту від Українського культурного фонду, що становить понад 1,75 млн грн. Як зазначають організатори, це дало змогу надрукувати каталоги всіх виставок у програмі симпозіуму, спеціальний випуск мистецького часопису 7UA та потужний альбом колекції Музею скла.

ЧАРІВНІ «ФЛЮЇДИ»

Цікаво, що свої чарівні «флюїди» львівські симпозіуми розповсюджують далеко за межами України. Побувавши на одному із заходів, китайський бізнесмен та колекціонер українського мистецтва Ю. Яомінь настільки був захоплений, що вирішив відкрити музей сучасного художнього скла в місті Циші, що і зробив 2018 року.

«Поява в Китаї музею художнього скла — це справа кафедри художнього скла Львівської національної академії мистецтва, її керівника Михайла Бокотея та авторитет його батька — Андрія Андрійовича, справа студентства цього вишу і Західного науково-мистецького центру Національної академії мистецтв України», — наголосив президент НАМУ Андрій ЧЕБИКІН.

На думку керівника симпозіуму, твори, які сьогодні можна побачити на виставці, п’ятдесят років по тому  стануть високовартісними й цінуватимуться на рівні шедеврів Пікассо та інших геніїв мистецтва. Тож поспішайте побачити їх у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва до 5 жовтня.