VIP-агітатор Путін та вибори до Кнесету

На конгресі міжнародного єврейського благодійного фонду «Керен ха-Єсод» у Москві 17 вересня Володимир Путін пожартував: «Громадяни Росії й Ізраїлю пов’язані родинними, родинними, дружніми узами. Це справжня мережева, спільна родина, я без перебільшення кажу. Майже два мільйони російськомовних громадян Ізраїлю проживають у цій країні. Ми вважаємо Ізраїль російськомовною державою». Якби останні слова про «російськомовну державу» російський президент вжив щодо будь-якої з пострадянських держав, це був би серйозний привід для занепокоєння. Адже ті країни, які Кремль називає «російськомовними», він розглядає як об’єкт для гібридної агресії.

З Ізраїлем, звісно, справи не так просто. Головний союзник Ізраїльської держави — це США, а ізраїльська армія за боєздатністю далеко перевершує російську. Тому про жодну гібридну агресію проти Ізраїлю говорити не доводиться і російські танки захищати російськомовних ізраїльтян не прийдуть. Проте ідея так чи так підключити Ізраїль до процесу євразійської економічної інтеграції не дає Путину спокою. Виступаючи на конгресі фонду «Керен ха-Єсод», він заявив: «Подальшому нарощуванню зустрічних товарних потоків, поза сумнівом, посприяє і укладення договору про вільну торгівлю між країнами — членами Евразес, організації у сфері економічної співпраці, створеній на теренах колишнього СРСР. Ми підходимо до завершальної стадії — підписання документа про вільну торгівлю між цією організацією, Евразес, та Ізраїлем».

Також Кремль знаходить контакти з Ізраїлем і в плані політики історичної пам’яті. Путін пристав на запрошення президента Ізраїлю відвідати в січні 2020 року цю країну  для участі в заходах  до 75-ї річниці звільнення концтабору Освенцім і дня пам’яті жертв Голокосту, і має намір відкрити в Єрусалимі меморіал пам’яті блокадникам Ленінграда, що створюється з ініціативи ізраїльських організацій. Це запрошення яскраво контрастує з незапрошенням Путіна на заходи до Варшави, присвячені ювілеєві початку Другої світової війни. І виступаючи на конгресі «Керен ха-Єсода» російський президент із задоволенням заявив: «Коли ми стикаємося з негативними явищами, зі спробами переглянути результати Другої світової війни, спотворити історію, я, з одного боку, із задоволенням, а з другого боку, з тривогою маю зазначити, що майже єдиними організаціями, які публічно протистояли всім цим спробам, були єврейські організації Європи, зокрема і в прибалтійських країнах. Я, звичайно, завжди думаю про це, і з вдячністю думаю, але шкода, що лише вони».

17 вересня для путінського виступу на конгресі єврейського фонду було обрано зовсім не випадково. Це був саме переддень виборів до Кнесету, і Путін не приховував своєї зацікавленості у збереженні уряду Біньяміна Нетаньягу при владі. Промова Путіна мала спонукати російськомовних євреїв Ізраїлю голосувати за нинішнього прем’єра.

Саме цій меті слугував і робочий візит Нетаньягу до Сочі 12 вересня. Під час зустрічі з ним російський президент заявив, звертаючись до гостя: «Скажу відверто, не побоюся цього, завдяки значною мірою Вашим зусиллям наші відносини набули нової якості і з без пекових питань, по лінії військової співпраці. Ми з Вами знаємо, наскільки це важливо, особливо з огляду на загрозу, що зберігається, з боку міжнародного тероризму. І звісно, нас об’єднує однаковий підхід до проблем минулого, проблем Другої світової війни. Єврейський народ потерпів, потерпів так, як, можливо, ніхто інший, якщо не враховувати російського народу — 25 мільйонів у нас загиблих, це серйозні втрати. Я знаю, що ваша країна стоїть на порозі великих внутрішньополітичних заходів, виборів до Кнесету, 17 вересня, здається. Добре відомо, що в Ізраїлі проживає понад півтора мільйони вихідців з Радянського Союзу. Ми завжди вважали їх своїми людьми, ми називаємо їх своїми співвітчизниками. І звісно, нам небайдуже, які люди, відверто Вам скажу, прийдуть до парламенту Ізраїлю. Ми дуже розраховуємо на те, що це будуть відповідальні політики, які в будь-якому разі збережуть все, що було досягнуто у двосторонніх відносинах останнім часом і разом з нами рухатимуться далі шляхом розвитку російсько-ізраїльських відносин».

Зауважу, що для Росії за межами пострадянського простору таке відверте втручання перової особи у передвиборну кампанію на користь однієї партії та її лідера — випадок безпрецедентний. А заразом Володимир Володимирович, схоже, спростував офіційну цифру радянських військових втрат — 26,6 млн осіб і схилився до напівофіційної — 41,95 млн осіб, озвучених рухом «Безсмертний полк», яка, безумовно, є дуже близькою до дійсності. Але з усіх загиблих Путін згадав лише російських, забувши українців, білорусів, казахів, грузинів і багато інших національностей, зокрема й тих-таки євреїв. Та й кількість російських втрат російський президент істотно завищив. Перед початком Великої Вітчизняної війни росіян у населенні СРСР було близько 52%, тож якщо приймати втрати всіх радянських народів у 41,95 млн загиблих і померлих, то росіян серед них має бути близько 22 млн, проте аж ніяк не 25.

Цікаво, що зустріч Путіна з Нетаньягу відбулася о лише за три дні до атаки на саудівські НПЗ і родовища нафти, за якими, вже тепер мало хто має сумнів, стояв Іран. Дуже велика ймовірність того, що в Кремлі заздалегідь знали про ці атаки, оскільки саме російські мільярдери та мультимільйонери, що грають на біржах, найбільше виграли від стрибка нафтових цін, який відбувся після цих атакам, що передбачає завчасну обізнаність про цю подію. Проте Путін, з огляду на все, нічого не сказав про майбутній напад на нафтову інфраструктуру Саудівської Аравії ізраїльському прем’єрові, побоюючись, що той попередить американців, а ті — саудитів. І на конгресі фонду «Керен ха-Єсод» російський президент не згадав іранські атаки на саудівську нафту, хоча вони становлять загрозу не лише для Саудівської Аравії, а й для Ізраїлю, для якого Іран нині — головний ворог. І ні в Сочі, ні в Москві Путін жодного разу не згадав Сирію — місце, де лежать основні суперечності між Росією та Ізраїлем. Останній бореться з іранською присутністю в Сирії, а без іранських військ підтримуваний Росією Асад не має шансів втриматися при владі. Нетаньягу принаймні виявляє готовність координувати з Москвою свої удари по іранцях та їхніх союзниках у Сирії. Ймовірно, у Кремлі серйозно побоюються, що в разі зміни влади в Ізраїлі наступник Нетаньягу може почати діяти в Сирії, не озираючись на Росію, і за будь-яку ціну прагне зберегти Бібі у прем’єрському кріслі.