Соколище, Шкроби, Синове...

РИБУ З ЦЬОГО ОЗЕРА ЗАМОВЛЯЮТЬ І В КИЄВІ

На Волині озеро Синове більш відоме як місце, де видобувають сапропель. Багато років велися дискусії, чи варто діставати з озерного дна це цінне органічне добриво, але, врешті, справа зроблена, в селі Шкроби працює підприємство «Волиньсапрофос» (не видобувають лише взимку та в період нересту). Сапропель — це багатовіковий озерний осад, який складається з залишків водних організмів, що тут ростуть та водяться, і продуктів їхнього розпаду. В світі є лише кілька озер з сапропелем — у Росії, Білорусі, Канаді та в Україні на Волині. Підготовлене добриво постачають у країни, де посушливий клімат і малородючі ґрунти, але якщо так далі змінюватиметься клімат і на Волині, де дощ у останні роки став просто манною небесною, то не виключено, що «рідний» сапропель будуть використовувати і вдома.

Але, якщо задати в пошуку в Гуглі слова «озеро Синове», то найперше видасть незліченну просто кількість повідомлень про рейди екологічної інспекції, які постійно виявляють на Синовому браконьєрські риболовні сітки. Останнє повідомлення було про те, що інспектори вилучили з озера 22 «нічийні» сітки загальною довжиною понад кілометр. Інспектори нагадали, що «від 1   квітня по всій території України діє нерестова заборона на вилов водних біоресурсів. Період нересту — «золота» пора для браконьєрів. Адже риба виходить на тепле мілководдя і стає легкою здобиччю».

Територіально озеро Синове більшою мірою належить до Сереховичівської ОТГ. Її голова Ростислав ШИМАНСЬКИЙ у коментарі «Дню» розказав, що озеро доволі велике, площею 180 гектарів, але доволі й мілке, глибина в середньому 2 метри. «На берегах три села, наше Синове, а також Соколище та Шкроби Соколищенської сільради. Практично це рибний клондайк і риба дуже смачна, без сторонніх присмаків, багато місцевих і не тільки, а вся округа, починаючи від Ковеля, займаються не завжди законними засобами риболовлі. Особливо «зальотні» з електроловами. Рибінспекція там рейди робить регулярно. Риба в озері практично є завжди, про її смак знають навіть у Києві, сам був здивований, коли звернулись аж звідти. Та це не означає, що там ситуація найгірша. Я нікого не виправдовую, але в нас виявляють там, де контролюють», — каже Ростислав Шиманський.

І він має рацію, бо в тому самому повідомленні екоінспекції, де йдеться про Синово, названо і озеро Тур у Ратнівському районі, де вилучили 100 (!) сіток загальною довжиною два з половиною кілометри. Рибалки ж з Луцька, які добре знають про «клондайк» на Синовому, розказують, що з вудками на озері мало хто грається, бо на них рибу впіймати важко. Якщо і клюне щось, то мале, не варте уваги. Ловлять линків у очеретах з боку Шкробів, але ловляться малі. А ось великий лин, як і велика щука, охоче лізуть у сітку.

Наразі саме природні умови сприяють тому, що Синове — більше «клондайк» для рибалок, ніж «мекка» для відпочивальників. Гарний пляж є лише з боку Соколищ, а з усіх інших боків до водойми підійти непросто, бо наступає очерет. Загалом на Синовому і досі  немає цивілізованого пляжу, хоча місцеві мешканці дуже мріють мати тут рекреаційну зону: від альтанок — до маленьких баз для відпочивальників. Обіцяв допомогти облаштувати таку рекреаційну зону кандидат у депутати, але поки далі слів мова не пішла. А зараз коронавірус (і в Старовижівському районі чимало випадків цього захворювання) витіснив усякі думки і наміри, крім одного: щоб швидше закінчився карантин, і була змога повернутися до звичного способу життя. Свого часу хотіла сільська голова навести лад і біля озера. Встановили туалети, зробили мангали, поставили столи і лавочки. Подивилася Марія Федорівна, скільки машин на відпочинок приїжджає до водойми на вихідні, й подумала: гроші для сільської ради можна за парковку лопатою гребти. Але де там... Ледь корупцію не приписали керівникові громади, мовляв, створюй комунальне підприємство, і тоді заробляй кошти.

«З’ЯВИЛИСЯ ПТАХИ, ПРО ЯКИХ ЛИШЕ В КНИЖКАХ ЧИТАЛА»

Хоч до Соколищенської сільради належить менша частина Синівського озера, проте стосовно озера вона у вигіднішому становищі, ніж Сереховичівська ОТГ. Саме в Соколищах хороший пляж, бо, як розказує сільська голова Надія Федорівна ТИЩУК, з цього боку озеро дуже мілке, що зручно для купання дітей. А у Шкробах — підприємство, що видобуває сапропель, тобто податки поповнюють бюджет сільради. «Я така рада була, коли почали видобувати сапропель, адже це і робочі місця, а на підприємстві робота — легальна, і нам ідуть податки, — ділиться Надія Федорівна. — Для тридцяти чоловік є робота, зарплата 6 — 7 тисяч, але скажу відверто, що не дуже вона людей задовольняє, бо сьогодні в селі і за 10 тисяч працювати не хочуть. У Польщі заробітки вищі, люди їх спробували, по-іншому цінують свою працю. Масово їдуть на заробітки, а на сапропель ідуть ті, в кого або сімейні обставини, або господарство вдома велике, треба ним займатися...».

2006 року її обрали сільським головою, в підпорядкуванні, крім Соколищ, Шкроби, Мильці і Підсинівка. Села небагаті, віддалені від районного центру, проте мають, як тут вважають, хороше сполучення з Ковелем, а з Ковеля заїдеш будь-куди. На початку своєї діяльності Надія Федорівна заповзялася навести порядок і на озері. «Бачила, скільки машин приїжджає на вихідні, скільки людей тут хоче відпочивати, подумала, що то ж сільрада буде гребти гроші лопатою!» Зробили столи і лавочки, поставили мангали, навіть туалети встановили. Але дуже скоро їх... розібрали на дрова для вогнищ, а гроші за парковку сільраді не дозволили брати, бо треба було створювати комунальне підприємство. А воно б не мало належного прибутку. Проте ідеї облагородити це місце голова не залишила. Висадили сосонки, щоби була з часом зелена зона на березі, призначили чоловіка, який буде прибирати за відпочивальниками сміття.

Бо ж приміщення Соколищенської сільради — на самому березі озера. Тому ранок Марії Федорівни часто починається зі... збирання порожніх пляшок на березі і прибирання сміття. «Вже й мішки для сміття чіпляла, а хоч кілка на голові теши! Сиплють сміття мимо, де стояли, там залишили», — печалиться вона.

Голова не приховує, що браконьєрів на рибу вистачає і в селах Соколищенської сільради. Місцеві споконвіку ловили рибу, вона входить у їхній раціон. Але більше стало так званих рибалок з електровудками, особливо приїжджих. Та й місцеві кажуть, що не такі вже «святі і божі» екоінспектори: не бачили, щоб виявлену в сітках рибу випускали назад у озеро, було б показово, щоб сітки спалювали, а так — куди вони діваються?.. Та й кожен потенційний рибалка не дуже страждає від втрати сітки, бо коштує вона яких 200 — 300 гривень, реально придбати нову.

«А ми маємо в Соколищі своє озеро! — ділиться Марія Федорівна. — Зветься Оріхове, колись було плесо 52 гектари. Та 1962 року його осушили, щоб видобувати торф... Навіть екскаватора в тій безодні втопили, пішов безслідно на той світ... Хуторів стільки було біля Оріхового! Все понищили. І торф недовго добували. Тепер озеро заросло чагарниками, утворилася трясовина, але є прориті канави, то ними на човнах плавають, у воді водяться в’юни, інша риба, а скільки нових птахів з’явилося! Я про такі лише в книжках читала. Багато чайок, чапель, рідкісні сірі журавлі... Дякувати Богу, що цього року в нас хоч траву мало палили, торік то з підпалами був справжній армагеддон».

Змінюється природа, але змінюються й люди. Розказує Марія Федорівна про те, як прорили канаву, щоб вода з Оріхового не втікала. Так інші її розрили, а спитай: нащо?..