Казимир Малевич — транзит у Вічність
Про маловідому — конотопську — сторінку у творчості великого художника«Преображая мир, я иду к своему преображению и, может быть, в последний день моего переустройства я перейду в новую форму, оставив свой нынешний образ в угасающем зеленом животном мире... И самое экономное — это квадрат...»
Казимир Малевич, «Бог не скинут», Витебск, 1921
Я народилася в Конотопі в рік смерті Казимира Малевича, отже, одразу стають зрозумілими мої глибинно-«кодові» зв’язки з цією землею, котрій свого часу судилося стати своєрідним «стартовим майданчиком» світового злету, «енергетичною колискою» всесвітньо відомого, а тоді ще зовсім юного Казимира Малевича. Безперечно, він був складною людиною і досі незбагненної складності митцем — «геніальним самородком» — як назвав його відомий дослідник Жан Клод Маркаде.
Мені видається влучною назва книжки, яку я обрала: «Шляхами Малевича. Зупинка — Конотоп. 1894—1896». До речі, хочу зазначити, що це перша в світі спроба детально реконструювати період перебування родини Малевичів у Конотопі та визначити витоки творчості юного Казимира. Як не дивно, до цього часу про конотопський період у більшості видань взагалі не згадується, а відлік творчого, вже «післяукраїнського» життя починається з 1896 року.
Тему творчості раннього Малевича я опрацьовувала впродовж багатьох років. Протягом цього часу з’явилися мої численні публікації в різних виданнях. Отже, спробуємо долучитись до ще не знаного Малевича...
Справді, інтелект художника-початківця, його нестримну фантазію, завжди схильну до містицизму, ми навряд чи зможемо пояснити лише зв’язками з українською культурою й архетипами її існування на Конотопщині. Входження Малевича-художника до європейської культури відбулося свого роду «вибухово», але стилістично й теоретично зрозуміло та органічно. Вірогідно, він був «під’єднаний» до космічного комунікативно-енергетичного поля і міг «згадати» те, чого ніколи не бачив: так, система його живописної культури дивним чином співвідноситься з найранішими формами проявів мистецтва в печерах Руфіньяка у Франції. Аналізувати життєвий i творчий шлях особистості такого рівня, як Малевич, надзвичайно важко: у значній кількості навіть фахової літератури про нього переплетено часом реальність i вигадку, багато алогізмів, розбіжностей, неточностей (так, piк його народження у різних виданнях подається по-різному: 1878 або 1879). Плутанина трапляється і в датуванні окремих робіт. Найменш дослідженим залишається початковий період його творчості. Мистецтво художника настільки багатоманітне, різнопланове, містично-утаємничене, що для розкодування його змісту потрібен тривалий час та зусилля багатьох фахівців.
Казимир Малевич своїм «Чорним квадратом» увів у нашу уяву картину-таїну, котру впродовж майже століття намагаються зрозуміти, розгадати, оцінити. Її автор був i залишається харизматичною особистістю, й усе пов’язане з його ім’ям викликає надзвичайний інтерес.
Meнi пощастило ознайомитися зі світом ранньої творчості художника, пов’язаної з Конотопом, відкрити досі невідомі сторінки його юнацьких пошуків, його балансування на межі «село-мicтo», виявити його подеколи запитливо-іронічні оцінки власних poбiт цього періоду («в семье не без урода...») й непереборне бажання розширити свій обрій, «оторваться от шара земли». Це той період, який майже відсутній у літописі життя й творчості Малевича: час відліку «післяукраїнського життя» художника починається з Курська 1896 року.
У книжці я наводжу три роботи, знайдені мною саме в Конотопі в різні роки, котрі я визначаю як належні Казимиру Малевичу. Їх всього три, вони різні, як і пошуки початківця художника-самоука, але шляхом порівняльного аналізу з пізнішими творами вже зрілого Майстра, використовуючи різноманітні методи мистецтвознавчих та технологічних досліджень, беручи до уваги влучні зауваження, поради та коментарі моїх колег, я вважаю ці твори авторськими. Впевнена, що зі мною можна погоджуватись або сперечатись, але спростувати все наведене буде дуже важко.
Як зазначав Жиль Нере, Малевичу неодноразово довелось «по-справжньому загнати в глухий кут комісарів від мистецтва», він нібито весело потирав руки від невігластва критиків. Інтернет зараз сповнений повідомлень про прикрі або навмисні «помилки» сучасних експертів. Хто, як, за яких принципів і наукових досягнень має право зараз вирішувати долю художніх творів, тим більше такого рівня?..
Відомо, що «Малевичів» в Україні майже немає. Саме тому мені, фаховому мистецтвознавцю, випускниці відділення історії мистецтв Московського державного університету ім. Ломоносова, не хотілося б, щоб мої знахідки пішли у небуття або згоріли у «полум’ї Пам’яті».
Олеся АВРАМЕНКО, кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України:
— Видана київським видавництвом «Мистецтво» минулого року книжка Ніни Велігоцької «Шляхами Малевича. Зупинка — Конотоп. 1894—1896» є досить несподіваним, важливим і навіть сенсаційним внеском до сторінок історії та теорії українського мистецтва. Спитаєте, чому?
Авторка провела уважне дослідження культурного середовища юнацьких років життя художника. Реконструювала ті джерела, звідки (тепер всесвітньо видатним) митцем були зроблені перші вагомі ковтки того чарівного зілля, що відкриває очі чутливої людини й спонукає сприймати глибинне — традиції — та найсуттєвіше в оточуючому повсякденному середовищі — життєві енергії народу, серед якого прийшов у світ. Вона розгортає картину Конотопа як певного осередку культури, до якої свідомо чи неусвідомлено міг долучатися юний Малевич: це і храми Конотопа з настінними розписами та багатими іконостасами, і достойні освічені люди Конотопа, зокрема родина Лазаревських, до якої приїздив Шевченко й дарував свої твори, родини Папроцьких, Тарнавських, Шарикіних, Ігнатенків; це і багаті базари, й щорічні великі ярмарки з театралізованими виставами та народними картинами. Книжка Ніни Велігоцької «Шляхами Малевича. Зупинка — Конотоп» надзвичайно важлива для світового культурного простору взагалі й українського зокрема. Врешті, дякуючи їй, увесь світ згадує або й навіть дізнається, що родом Казимир Малевич із Києва і коріння його — національне, світоглядне, географічне — шукати треба в Україні. Адже «зростав Казимир Малевич у невеличких селах, у яких були цукрові заводи, де працював батько». Сам Малевич у цитованій у книзі автобіографії пише: «Село...займалось мистецтвом (цього слова я тоді не знав). Словом, воно робило такі речі, які мені тоді дуже подобались. У цих ось речах і крилася таємниця моїх симпатій до селян. Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селяни розписи, і допомагав їм вимащувати глиною долівку в хаті та робити візерунки на печах... Я пробував перенести цю культуру на груби у себе вдома, та не виходило... Діставалося й парканам, стінам повіток тощо». У Конотопі він прожив два роки — з 16 до 18. Саме тоді юнак вже знав, що буде неодмінно художником, прагнув вступити до художнього училища (в чому батько його категорично не підтримав) і, звісно, багато малював: «...с утра до вечера изводил краски, не прибегая к карандашу, так шел и день, и месяц, и год, другой...». Саме тут, у Конотопі, він продав першу свою картину «Місячна ніч», отримав замовлення на другу, «щоб на ній було змальовано гай з буслами», й також її продав. Так що перші професійні кроки були зроблені Малевичем саме у Конотопі.
Ніна Велігоцька скрупульозно з’ясовує те мистецьке підґрунтя, яке дала художнику Конотопщина. А також наголошує на тому, що саме тут, на самобутньому історико-культурно-міфологічному ґрунті, закладалися основи містицизму Казимира Малевича, а також «снага земної чуттєвості й космічної свідомості». Досліджуючи витоки і світ ранньої творчості художника, Ніна Велігоцька провела у Конотопі ретельні пошуки перших, ще самодіяльних, робіт Малевича:«мені було легше, бо я народилася в Конотопі, мене в місті знають, тому охоче допомагають». І дослідниця знайшла й презентувала в книжці «три твори, автором яких за усіма ознаками був юний Казимир Малевич»!
І, що надзвичайно важливо, вона на сторінках книги професійно й переконливо доводить своє переконання. В усьому світі такі знахідки є сенсацією. Цікаво, а у нас?
P.S. Варто зауважити, що книжка динамічно й вишукано, з великим проникненням у тему змакетована й оформлена Андрієм Прибєгою.
Олександр НАЙДЕН, доктор мистецтвознавства, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка:
— Слід зазначити, що цю книжку створювали фактично перед очима автора цих рядків, який уже багато років творчо спілкується з Ніною Іванівною і в проектах якого (до 100-річчя Марії Приймаченко та 110-річчя Катерини Білокур) вона брала активну участь. Взагалі Велігоцька належить до того не дуже поширеного у нас типу мистецтвознавців, які вміють не лише описувати, а й аналізувати творчість художників, народних майстрів, розглядати їх із точки зору історико-критичних концепцій, визначати їх місце і роль в культурному історичному процесі. І в розглядуваній книжці авторка лишається вірною своїм методам, принципам і критеріям.
Книжка читається із захопленням, оскільки в ній проводиться майже детективне розслідування з багатьма варіантами припущень і доказів, з елементами аналогій і співставлень, з наведенням досі невідомих документальних свідчень та апелюванням до історичних джерел. Блискуче висвітлюючи факт перебування зовсім молодого Малевича протягом майже двох років у Конотопі, дослідниця висуває гіпотезу щодо належності його пензлю (саме пензлю — згадаймо «Автобіографію») трьох живописних робіт, знайдених у цьому місті. Всі три артефакти різні — фольклорно-бурлескна жанрова сценка «Тікай, Петре з Наталкою, іде мати з качалкою», портрет дівчинки та пейзаж із озером та коровами. Усі три поєднані, по-перше, місцем знаходження — Конотоп, і по-друге, при стильових відмінностях, наявність руки художника-початківця, самоука. Що це рука саме юного Казимира, авторка винахідливо аргументує, наводячи свідчення самого Малевича щодо його конотопського періоду та інтенсивних занять живописом, також щодо залишених ним у Конотопі творів під час переїзду до Курська. Досить аргументованими здаються наведені думки відомого мистецтвознавця Сараб’янова щодо самодіяльного характеру ранньої творчості Малевича, наслідки якого не зникають і в наступні періоди життя та творчості. Особливо цінними і переконливими є візуальні паралелі — зіставлення фрагментів робіт, знайдених у Конотопі, та більш пізніх творів, авторська належність яких Малевичу є незаперечною. Взагалі репродукційний ряд є прикрасою книжки, забезпечує їй успіх, викликає до неї інтерес як масового читача, так і фахових мистецтвознавців, знавців та дослідників творчості Казимира Малевича.
Дмитро ГОРБАЧОВ, мистецтвознавець:
— У автобіографії Казимир Малевич згадує з синівською любов’ю Україну як джерело своїх мистецьких уподобань. Враження від народного мистецтва були, за його висловом, «негативами», що проявлялися упродовж всього життя.
У книжці Ніни Велігоцької докладно показано образотворче багатство містечка Конотоп, де Малевич став самодіяльним художником. Безперечно, на нього вплинули ікони з їхньою декоративністю, базарні картинки з їхньою наївною мудрістю, форми ужиткового мистецтва.
Без всякого сумніву, завдяки дослідженню Ніни Велігоцької Конотоп в уяві істориків мистецтва назавжди залишиться містом Малевича.
Дмитро СТЕПОВИК, професор, доктор мистецтвознавства, доктор філософії, доктор богослов’я, академік Академії наук вищої школи України:
— Ця книжка — яскравий приклад ретельного дослідження конкретного мистця, конкретних творів і конкретного місця — містечка Конотоп із 1894 до 1896 року. Пані Велігоцька лаконічно, але об’єктивно і вишукано характеризує одне із «сонних» містечок Східної України, до якого, як буря, увірвався великий талант Казимира Малевича. Недаремно саме «Чорний квадрат» — це символ того часу, коли закінчувалась «московська імперія». Авторка ж характеризує твори Малевича конотопського періоду, розгадуючи та розшифровуючи численні символи і метафори його кольорів і форм, бо Малевич був передусім визнаним символістом, кольористом та формалістом у кращому значенні цих слів.
Микола СТОРОЖЕНКО, професор, дійсний член НАМУ, народний художник України, лауреат Національної премії ім. Шевченка
— Уся творчість Казимира Малевича вища за похвалу й критику. Це енергетичний вибух, як спалах нової зірки, який дає життя всьому навколо. Нову свідомість образотворчого мислення, еволюційний зміст творчості Малевича важко або навіть неможливо усвідомити одразу. Незбагненне оживлення та очищення духу закладене в його «Квадраті». Перечитав за один вечір написану живою, правдивою мовою книжку Ніни Велігоцької; я поринув у мій рідний із дитинства світ Слобожанщини, ще раз наживо торкнувся тих джерельних витоків — селянське мистецтво, іконопис, які живили його й досі живлять мою творчість.