Коли світ стояв на паузі...

Пандемія коронавірусу змусила поставити життя на паузу. Змінені умови праці, режим дня та постійне перебування вдома виявилися серйозними викликами для багатьох із нас. Але поряд з певними психологічними та соціальними проблемами з’явилося чимало позитивних прикладів того, як вимушена ізоляція стала стимулом до позитивних змін. Хтось відкрив у собі талант до кулінарії, навчився пекти хліб чи бріош. Дехто скористався можливістю, коли всі були вдома, і зробив довгоочікуваний ремонт на кухні. Та є серед нас і такі, хто під час карантину наважився реалізувати давню мрію, на яку раніше не вистачало часу, наснаги та сміливості.

«ПОДІЛИТИСЯ ТИМ, ЩО УМІЮ НАЙКРАЩЕ»

Олена Остапенко, перебуваючи в декретній відпустці, організувала онлайн-курси з ораторського мистецтва. Маючи за плечима кількарічний досвід ведучої двох потужних музичних фестивалів та 14 років журналістики, вона вирішила поділитися своєю майстерністю з охочими. Впевненості додали юні вихованці дитячої телешколи «Телевізія», з якими працює Олена. Через карантин заняття довелося перевести в онлайн-режим. А через те, що квітень та травень у навчальному плані — це суцільні зйомки, практика і захист проєктів, курс довелося переформатувати і запровадити додаткові заняття: «Ораторська майстерність» і «Зйомка і монтаж на телефон». Діти настільки активно включилися в роботу, що Олена подумала: чому б не перейти на подібні курси для дорослих? І це спрацювало.

ОЛЕНА ОСТАПЕНКО, ПЕРЕБУВАЮЧИ У ДЕКРЕТНІЙ ВІДПУСТЦІ, ОРГАНІЗУВАЛА ОНЛАЙН-КУРСИ З ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

«Захотіла поділитися тим, що умію найкраще. Я три роки поспіль вела головну сцену всіх вінницьких міських свят, була ведучою Vinnytsia Jazz Fest та Opera Fest Tulchin, 14 років відпрацювала в журналістиці, тож знаю, як треба триматися на людях і як красиво виглядати на камеру, — розповідає Олена. — Від ідеї до реальних кроків минув один вечір. За два дні я сама зробила й оформила власний сайт. Це теж нова навичка для мене і доволі цікавий досвід. Потім привела до ладу бізнес-сторінки і запустила їх у роботу. Паралельно вибудовувала курси, обирала зі своєї скарбнички методи і вправи для дорослих, проводила прямі ефіри в соцмережах для бізнесу. Зараз пропоную курси «Ораторська майстерність» та «Я в кадрі!» — навчаю знімати відео, проводити прямі ефіри. Записала п’ять відеоуроків на теми: як подолати страх камери і почати ефективно працювати в кадрі. Маю вже дві групи, які пройшли навчання. Відгуки хороші, ефект від занять бачу і я, і учасники. Ідея спрацювала. А карантин став таким собі «чарівним пенделем» для розвитку, адже на такий формат роботи я довго не наважувалися».

«НЕСПОДІВАНО СТВОРИЛА ВОЛОНТЕРСЬКИЙ «МУРАШНИК»

Про мобільну групу «Допомога медикам Вінниччини» знають усі без винятку лікарі регіону. Але мало хто має уявлення, що організувала її звичайна вчителька англійської мови Валентина ГОМЕНЮК, яка просто мала бажання зібрати трохи грошей для своїх знайомих зі «Швидкої». Вона додала у вайбер-групу кількох своїх знайомих і написала прохання скинутися грошима, щоб купити хоча б кілька захисних костюмів для медиків екстреної медичної допомоги. За кілька днів до групи приєдналися майже п’ять тисяч учасників. Медики скидали потреби, волонтери їх точково перекривали. Це допомогло створити певний люфт, допоки в роботу включилися потужні міські громадські організації та благодійні фонди.

«Коли оголосили карантин у зв’язку з пандемією, я дізналася від своїх подруг із «екстренки», що вони зовсім не забезпечені засобами захисту, а COVID-19 уже був у країні, — пригадує Валентина. — Вирішили з чоловіком створити групу зі своїх друзів і скинутися коштами. Але тоді я не підозрювала, що наші знайомі почнуть додавати своїх друзів і кількість учасників стрімко зросте. Так несподівано я створила волонтерський «мурашник», хоча до цього ніколи нічим подібним не займалася... Для координації окремо організували такий собі штаб, до нього, крім мене і мого чоловіка Ярослава, увійшли лікарі Віктор Олександренко, Олександр Мороз, Алла Кочерга (вона зараз рієлтор, але медик за освітою), а також Ірина Мельник та Людмила Король. Цікаво те, що раніше ми жодного разу не зустрічалися, взагалі не були знайомі, але коронавірус зробив нас найкращими друзями...

Робота організована таким чином: кожен заклад створював свою групу, формував потребу і через свого представника скидав її в загальну групу. За першу добу ми зібрали 40 тисяч гривень і придбали засоби захисту для «Швидкої», потім були інфекційні відділення, «районки». Загалом у перші дні карантину вдалося забезпечити приблизно 20 закладів. Ми все купували за готівку, тобто, на відміну від організацій та фондів, могли швидко перекривати ті дірки, які були їм не до снаги через бюрократію. А коли вони вже стали, так би мовити, «на колеса» і налагодили постачання, ми почали займатися тими закладами, де питання треба було вирішити сьогодні. Зараз я дуже рада, що була дотичною до цієї благородної справи. Карантин відкрив у мені новий талант гуртувати довкола себе людей. Це навичка педагога, яка ефективно спрацювала в такий відповідальний момент».

«НАВЕЛИ ЛАД У ПАРКУ ГРАФА ШЕРЕМЕТЬЄВА»

Завдяки карантину побільшало вільного часу, і це дало змогу привести в належний вигляд територію довкола палацу Шереметьєва, визнає його доглядач Олександр БЕЗБАХ. Ще торік Тиманівська громада взялася самотужки рятувати маєток графа Шереметьєва: підлатали дах, відновили штукатурку, а на території поблизу будівлі почали облаштовувати альпійську гірку. Цього року почали наводити лад у парку площею в 17 гектарів. На сьогодні розчистили довколишні озера і привели в належний стан п’ять гектарів прилеглої території. Тепер чекають на завершення карантину, щоб приймати туристів, адже в самій Тиманівці й довкола села збереглося чимало цікавих місць, куди машиною не дістатися, а йти пішки занадто далеко.

ДОГЛЯДАЧЕВІ ОЛЕКСАНДРУ БЕЗБАХУ КАРАНТИН ДОЗВОЛИВ ДОВЕСТИ ДО ЛАДУ ТЕРИТОРІЮ ДОВКОЛА ПАЛАЦУ ШЕРЕМЕТЬЄВА

«У Тиманівці є що показати і на що подивитися. Наше село єдине, яке має три музеї, палац Шереметьєва з величезним парком, Суворівські криниці на околиці та місця партизанської слави. Роботи довкола цих об’єктів вистачає для всіх, але допомагають передусім мої однодумці — це п’ятеро-семеро людей, з якими збираємося на толоку. За час карантину ми привели в належний вигляд парк графа Шереметьєва, прибрали повалені дерева, облаштували альпійську гірку, на якій вирощуємо рослини. Зараз територія цілком придатна для прогулянок, — розповідає Олександр Безбах. — Парк Шереметєва унікальний тим, що в ньому можна знайти цікаві безхлорофільні рослини, зокрема вовчок, петрів хрест, а також рідкісні трави ба навіть дикі орхідеї. Крім паркової зони, готуємо для туристів велопрогулянку. Маємо домовленість з вінницьким тур-клубом, який буде привозити до Тиманівки туристів. Тут вони сідатимуть на байки й виїжджатимуть на маршрут. Машиною там не проїдеш, а велосипедом — запросто.

Єдине питання, яке на сьогодні залишається, це організація ночівлі для туристів. Приміщень вистачає, та привести їх у належний вигляд не завжди вдається. Наприклад, будинок управляючого цілком міг би слугувати готелем після проведеного ремонту, там велотуристи могли б зупинятися на відпочинок і після екскурсії відновити сили. Але досі не знайшовся меценат чи бізнесмен, який був би зацікавлений у подібному проєкті. Хоча, з огляду на розвиток внутрішнього туризму, це була б виправдана інвестиція».

«НОВИЙ СЕМЕСТР РОЗПОЧНЕТЬСЯ ДЛЯ МЕНЕ В ПОЗНАНІ»

Студентка Донецького національного університету імені Василя Стуса Алла ЮХИМЧУК наважилася на здійснення заповітної мрії. В умовах карантину вона спромоглася зібрати всі документи для студентського обміну, пройти відповідний відбір і тепер наступний семестр буде навчатися в Познані — у виші, поступати до якого мріяла ще після закінчення школи. До цього вона не наважувалася брати участь у студентських програмах, передусім через те, що підготовка до них забирає чимало часу, який знайти під час навчання, громадської діяльності й роботи доволі проблематично. Але карантин розвантажив навчальний та робочий процес і дозволив знайти той вільний час, якого завжди не вистачало.

СТУДЕНТКА ДОНЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТУСА АЛЛА ЮХИМЧУК СПРОМОГЛАСЯ ЗІБРАТИ ВСІ ДОКУМЕНТИ ДЛЯ СТУДЕНТСЬКОГО ОБМІНУ, ПРОЙТИ ВІДПОВІДНИЙ ВІДБІР І ТЕПЕР НАСТУПНИЙ СЕМЕСТР БУДЕ НАВЧАТИСЯ У ПОЗНАНІ — У ВИШІ, ВСТУПАТИ ДО ЯКОГО МРІЯЛА ЩЕ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ШКОЛИ

«Коли розпочався карантин, навчання стало дистанційним, громадська діяльність призупинилася, а робота в тур-клубі взяла паузу. Я поїхала додому й відверто нудьгувала, бо звикла до шаленого темпу. Одного ранку мама запропонувала мені промоніторити програми зі студентської мобільності, можливо, з’явиться шанс на навчання за кордоном. Я звернулася до координатора цього напрямку в університеті, і за кілька днів він надіслав мені пропозиції. На той час серед них не було тих закладів і тих предметів, які мене цікавили, — розповідає Алла. — Але за кілька днів з’явилася пропозиція від факультету економіки та бізнесу Познанського університету, що в Польщі, і якраз за моєю спеціальністю: міжнародний бізнес та бізнес-переклад. Я загорілася цією ідеєю, проте, як виявилося, зібрати пакет документів в умовах карантину було непросто. Рекомендації, заявка, виписки балів, подання від факультету, вченої ради — підготовка забрала понад місяць. Потім листування з Познанським університетом. Справді, якби не карантин, не знаю, чи вистачило би мені снаги все це довести до логічного завершення. Виявила в собі, крім наполегливості, неабияку терплячість та витримку. Зрештою тепер новий семестр розпочнеться для мене в Познані, паралельно навчатимуся в ДонНУ. Це новий досвід, а отже, й нові можливості».

«НА РЕМОНТ СВОЄЇ КІМНАТИ ВИТРАТИЛА ТРИ ТИЖНІ»

Чотирнадцятирічна Юлія БАСЮК самотужки зробила ремонт у своїй кімнаті, чим неабияк здивувала батьків. Тепер у її кімнаті замість «мімімішних» принцес — чорна стеля й білі стіни — інтер’єр у стилі лофт. На ремонт дівчина витратила три тижні. Каже: якби не карантин, який повернув її на самоізоляцію із Києва, про ремонт і не думала б. А так довелося сидіти вдома, малювати й експериментувати. Головне, що батьки не стримували у творчому пориві, а підтримували і заохочували.

ЧОТИРНАДЦЯТИРІЧНА ЮЛІЯ БАСЮК САМОТУЖКИ ЗРОБИЛА РЕМОНТ У СВОЇЙ КІМНАТІ, ЧИМ НЕАБИЯК ЗДИВУВАЛА БАТЬКІВ. ТЕПЕР У ЇЇ КІМНАТІ ЗАМІСТЬ «МІМІШНИХ» ПРИНЦЕС — ЧОРНА СТЕЛЯ І БІЛІ СТІНИ — ІНТЕР’ЄР У СТИЛІ ЛОФТ

«Я навчаюся в Києві, додому приїжджаю один раз на два тижні, фактично на одну ніч. Відверто, мені було абсолютно все одно, як виглядає моя кімната. Та під час карантину старі принцески на шпалерах почали дратувати, і я вирішила, що їм пора «на пенсію», — розповідає Юлія. — Спочатку зробила ескіз своєї кімнати, як я її бачила. Батьків шокувало те, що стеля мала бути чорною, але на експеримент погодилися. Замовили фарби і шпалери в інтернет-магазині. Коли все отримали, я взялася за ремонт. Було нелегко. Батько допомагав фарбувати стелю. Решту все робила сама. Ремонт кімнати забрав у мене три тижні. Результатом задоволена, бо тепер я маю кімнату, в якій усе зробила власними руками. Завдяки цьому я матиму бажання частіше приїздити додому, навіть задумалася про професію дизайнера інтер’єру, але в технічному напрямку, бо точні науки мені краще даються».

НЕ ПОВТОРЮВАТИ «РОМАНТИЧНУ ПРОГУЛЯНКУ ПО ГРАБЛЯХ»

Після завершення карантину було б добре провести самомоніторинг корисних справ, радить досвідчена психологиня, членкиня Української спілки психотерапевтів Ольга МОРОДЕЦЬКА. Такий прийом потрібен передусім для зміцнення емоційного інтелекту, тобто усвідомлення власних емоцій і думок та почуттів інших людей. Адже карантин — це також досвід, і важливо зрозуміти, що він приніс у скарбничку саморозвитку і самопізнання, щоб потім, у разі потреби, дістати його і скористатися, а не переживати все по-новому — зі стресами й негативом. Провести такий моніторинг досить просто — досить поставити собі кілька запитань: що я здобув, яким чином, що допомогло, які речі допомогли справитися з цією ситуацією, а над чим ще варто попрацювати. Якщо цього не зробити, то в подібній ситуації доведеться знову «повторити романтичну прогулянку по граблях».

ПІСЛЯ ЗАВЕРШЕННЯ КАРАНТИНУ БУЛО Б ДОБРЕ ПРОВЕСТИ САМОМОНІТОРИНГ КОРИСНИХ СПРАВ, РАДИТЬ ДОСВІДЧЕНА ПСИХОЛОГИНЯ, ЧЛЕНКИНЯ УКРАЇНСЬКОЇ СПІЛКИ ПСИХОТЕРАПЕВТІВ ОЛЬГА МОРОДЕЦЬКА

«Людина — це як сім нот: у кожної своя музика залежно від конфігурації. Тобто поводитися в різних обставинах кожен із нас буде по-різному, як і реагувати на певні речі. У стресових ситуаціях одні натискають на педаль газу і можуть дійти до паніки та істерики, інші просто — загальмувати і впасти у ступор. У таких ситуаціях важливо пам’ятати, що стрес — це реакція на зміни, і від того, як швидко ми зможемо опанувати себе, залежатиме тривалість адаптації, — пояснює психолог. — Раніше нам постійно не вистачало часу. А під час карантину багато в кого з’явився надлишок вільного часу, і багато хто не знав, що з ним робити. Дехто компенсував це спілкуванням зі своїми дітьми, родичами. Інші — вдалися до саморозвитку. Заповнення вільного часу відбувалося залежно від потреб, індивідуальних особливостей окремої людини, навіть рівня її інтелекту. Одні не піднялися вище від першого ступеня піраміди потреб за Маслоу: займалися забезпеченням організму не вище свого живота (їжа та сон). Інші досягли найвищого щабля — здійснили те, про що давно мріяли. Тобто кожен має індивідуальний набір потреб. Але розвинуті, духовні, зрілі особистості, які мають цілі, плани, — завжди знайдуть, чим зайнятися, щоби зміцнити, наповнити себе, розвинути емоційний інтелект і збагатити свій досвід. Вони не відкладають життя на потім, навіть коли світ стоїть на паузі».