Київ – Париж – Львів

Цьогоріч, через  пандемію корона вірусу, заходи відбувалися онлайн... Уже стало традицією, що день загибелі легендарного співака-воїна стає неоголошеним національним — Днем його пам’яті, а кульмінацією музичних присвят стає трикутник міст — Київ — Париж — Львів. Адже з Парижем Василя Сліпака поєднала майже 20-річна творча і життєва доля. Як  і в попередні роки, рідний Львів віддавав шану своєму видатному землякові поминальною музикою: на Личаківському кладовищі біля могили Василю звучала Поминальна молитва, у храмі святих апостолів Петра і Павла — Заупокійна Божественна Літургія, хор «Gloria» співав «Молитву для Василя». Вечірня Memori музика лунала, щоправда в онлайн-трансляції.

Пандемічні виклики змусили організаторів марафону не лише замінити звичний «концерт-наживо» на «концерт-онлайн», а й вивести замкнений концертний простір на пленер. Відтак, із філармонічних залів марафон перемістився у паркові зони. У Парижі в Парку імені Андре Сітроєна День пам’яті зібрав багатьох друзів, колег і просто шанувальників Василя.

У Львові присвяти продовжились у сквері Василя Сліпака, де урочисто відкрили мурал «Наш Сліпак — вічний міф». На ньому Василь зображений двобічно, наче пазл — як Герой, що пішов захищати Україну, і як оперний співак, у якого мистецтво, як і гвинтівка, були його зброєю. Відкриття супроводжував спів знаменитої Львівської чоловічої хорової капели «Дударик», з якої й почався мистецький шлях співака.

«Пам’ять дуже коротка і ми живемо в дуже інтенсивний, мінливий, інформаційний час. Люди забувають, що було тиждень тому, не кажучи, про рік чи п’ять тому. Такі акції, як у Львові, відкриття муралу, це — можливість ще фіксувати цю пам’ять. Таких героїв багато, і Василь — один із них. Відчуваю постійний біль і жаль від втрати...», — цитує слова Ореста СЛІПАКА, брата Героя України radiosvoboda.

У Києві 29 червня завершилося великим літературно-музичним перформенсом, який теж відбувся у сквері імені Василя Сліпака, розташованому на Андріївському узвозі, на розі Боричевого Току. Ідея відкриття арт-скверу в Києві належить самому співаку. Василь мріяв про те, аби в столиці України серед зелені та квітів був облаштований майданчик, на якому звучала б українська музика. Після загибелі видатного українця його ідею підхопили громадські організації, серед яких Музичний Батальйон, Фундація Василя Сліпака.

Боротьба за простір для скверу велась не один рік, нині він офіційно ще не відкритий. Хоча заплановано встановити в ньому пам’ятник, і вже навіть готовий його макет — Василь Сліпак в образі витонченого П’єро. Адже його оперний дебют пов’язаний з унікальним твором сучасного українського композитора Олександра Козаренка «П’єро мертвопетлює», написаним за віршами поета доби Розстріляного відродження Михайля Семенка. Можливо, геній-футурист Семенко теж дещо «підказав» своєю поезією. Річ у тім, що сквер, а отже і майбутній пам’ятник, розмістилися саме там, де буквально через дорогу, навпроти  стоїть ще один вишуканий, тендітний П’єро — пам’ятник Олександру Вертинському. Отже, обидва вони мають зустрітися в історичному для Києва місці — на Андріївському узвозі, у Сквері двох П’єро?

Між тим, київський фінал марафону Пам’яті відбувався у майбутньому сквері на фоні великого портрета Василя-П’єро і напису «Мистецькому Скверу імені Василя Сліпака бути!». Присвята Василю і борцям за незалежність України розпочалась із Панахиди, яку провів  митрополит Переяславський і Вишневський ПЦУ Олександр Драбинко. А далі звучали вірші, пісні, рок-композиції, присвячені Василю. Просто неба італо-француз Поль Манондіз, для якого Україна стала другою батьківщиною, співав українську пісню, Злата-Зоряна Паламарчук читала свої яскраві поетичні присвяти Василю, бард Ігор Роман з міста Горлівки (гурт «Fata Morgana UA»), Сергій Василюк (гурт «Тінь сонця») рок-гурт «Друже музико» з Одеси цілком природньо поєднали за простором і акустикою всі найближчі вулиці, співаючи стрілецькі і вже сьогоднішні драйвові патріотичні пісні-заклики. Завершальним акордом стала презентація кліпу на пісню «Лицар» гурту «Гайдамаки» та демонстрація відомого фільму про Василя Сліпака «Міф».

P.S.

Десятки людей, що проходили повз заповнений слухачами простір майбутнього арт-скверу, зупинялись, залишались, аплодували й уважно слухали українські пісні, що, поза сумнівом, єднали їх. Можливо, саме про це мріяв Василь Сліпак?