Управління минулим для імперського майбутнього

Колишній міністр культури переконаний (заявив у інтерв’ю радіостанції «Эхо Москвы»), що разом із зовнішньою, внутрішньою, військово-промисловою, сільськогосподарською, культурною політикою у країни неодмінно має бути історична політика. А остання, на думку Володимира Ростиславовича, зводиться до захисту «історичного суверенітету», під яким Мединський розуміє здатність держави «самостійно трактувати власну історію». При цьому він щиро заздрить тим же Сполученим Штатам Америки, які «трактують не тільки власну історію, вони світову історію трактують, як вважають за потрібне й насаджують своє уявлення про події у світі всюди».

Щоправда, конкретні приклади насадження американцями свого трактування історії Володимир Ростиславович навести не зміг. Пояснив лише, що «вони (американці — Б. С.) просувають своє уявлення про те, що таке добре, що таке погано в історії всіма доступними засобами від Голлівуду, соцмереж, Твіттера Білого дому, величезної глобальної системи грантів, які видаються на різного роду історичні дослідження, історичні освітні програми, археологічні програми. Тобто США проводять свою історичну державну політику фактично з моменту свого народження. Вони серйозно до цього підходять».

При цьому він, однак, не уточнює, яку саме картину історії вимагають від американських і іноземних істориків Білий дім і Держдепартамент. І дати таке формулювання просто неможливо, тому що такою нісенітницею американські політики не заморочуються. У тій же Америці успішно конкурують кілька напрямків, що створюють трактування основних подій американської та всесвітньої історії, які багато в чому не збігаються одне з одним. Але Володимир Ростиславович збирається зробити кремлівську точку зору на історію знаряддям підпорядкування пострадянських країн, включно з Україною.

Він наполягає, що «якщо ми самі самостійно не визначаємо, не трактуємо, не вивчаємо нашу історію, отже, ми будемо користуватися Соросівськими підручниками. Ось вивчати історію за підручниками іноземних держав — це позбутися історичного суверенітету». Однак ті підручники, як з російської, так і з всесвітньої історії, які свого часу були видані в Росії на гранти Джорджа Сороса, були написані не американськими, а російськими авторами. Останні висловлювали не якусь загальноамериканську точку зору (якої в природі не існує), а свої власні погляди, які різнилися у різних істориків. Проте, прочитавши на своєму віку чимало підручників історії, маю відповідально заявити, що саме соросівські підручники, при всіх недоліках (а недоліки можна знайти в будь-якому підручнику), все-таки були найкращими, бо прагнули уявити історію в усій її складності й не дотримувалися бездумно патріотичних міфів.

Ще Мединський вважає, що «спростування фальсифікацій — це завжди трохи вразлива оборонна позиція. Ось нам кажуть, що війну виграли США самі. Трохи їм допомагала Велика Британія, всі інші заважали». Тут журналіст «Эха» Максим Курников, який брав у нього інтерв’ю, не зміг приховати свого подиву: «З ким же ви спілкуєтеся, хто вам таке каже?!» У відповідь ексміністр перевів розмову на критику думки, що Освенцим звільнили українці, підкресливши, що 1-й Український фронт — це суто географічне поняття. Однак факт залишається фактом, що серед рядового складу цього фронту, зокрема в частинах, які визволяли Освенцим, українці переважали. Проте, помічник президента Росії наполягає: «Треба просувати, протискати, викладати активно всюди, всіма засобами доступними, м’якою силою свою правдиву точку зору на ті історичні процеси, які відбувалися. Тому що хто визначає історію, той формує майбутнє». Ну, просто за Оруеллом: «Хто керує минулим — керує майбутнім».

Мединський дуже хотів би відродити славну радянську однодумність у погляді на історію, густо замішану на фальсифікаціях. Картина вітчизняної історії повинна бути приблизно такою ж, як за Сталіна або Брежнєва: всі війни, які Росія вела у своїй історії, починаючи з IX століття, були війнами справедливими; вороги завжди були підступними, а росіяни тільки захищалися; Росія й СРСР ніколи не були колоніальними державами, всі народи приєднувалися до Російської імперії та Радянського Союзу виключно добровільно; ніяких агресивних планів перед Другою світовою війною у Сталіна не було, пособником Гітлера він теж не був, і ніяких злочинів СРСР і Червона Армія в період Другої світової війни не скоювали. Недарма Мединський нарікає на те, що «1991 року почали судорожно суціль трощити пам’ятники всім діячам радянської епохи, не розбираючи нічого — хороший, поганий — всіх за компанію».

Напевно, з не меншою люттю згадує він «ленінопад» в Україні 2014 року. А все, що відбувалося в історії, Володимир Ростиславович схильний вважати фатально зумовленим: «Адже причиною репресій не є поганий Сталін особисто. Я теж про це пишу. Якби на його місці опинилися поганий Іванов, Петров, Сидоров, нічого б не змінилося скоріше за все. Ну, були б, як завжди, нюанси — роль особистості в історії. Причиною є система, яка була породжена після 17-го року». Але якщо від особистості нічого не залежить, а все залежить лише від системи, то й правителів не можна судити за злочини минулого й сьогодення. А коли Мединському поставили незручне запитання про заперечення радянської відповідальності за Катинь, яке прозвучало на нещодавній конференції, організованій Російським військово-історичним товариством у Твері, Володимир Ростиславович ухилився від відповіді: «Про конференцію у Твері не чув, прокоментувати не можу». Сумнівно звичайно, що він нічого не чув ні про конференцію, ні про протест польського посольства в Москві.

І на пряме запитання, чи є перегляд ролі НКВС у Катинському злочині, вирішив не відповідати, зауваживши лише: «Ні, слухайте, ми зараз говоримо не про це. Ми говоримо про те, що ми, навпаки, створили там музей історії радянських, російсько-польських відносин. Ми відкрили там меморіал — там дуже багато знищено наших в’язнів у роки репресій. І поховано там же в Катині більше, ніж поляків. Істотно. Про що не було сказано нічого. Ми просто розширюємо і доповнюємо цю історію. Робимо її правдивою, як це було насправді». А таке ухилення помічника російського президента від відповіді на принципове запитання про Катинь — ознака грізна. І не можна виключити, що найближчим часом відбудеться зміна російської позиції — аж до твердження, що зараз неможливо достовірно встановити, хто саме розстріляв поляків у Катині та інших місцях. І в подібних фальсифікаціях — уся суть нав’язування російської точки зору на історію іншим країнам, передусім пострадянським і постсоціалістичним.

ГОЛОС IЗ FACEBOOK