«25 років для газети – час зрілості»
Ростислав ДЕРЖИПІЛЬСЬКИЙ, керівник Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка
Кінець грудня — традиційно час не тільки різноманітних звітів, а й пора підбивати підсумки прожитого року. 2020-й, як ніколи, був і лишається складним для всього світу. І тому вкрай важливо його проаналізувати та знайти ті, можливо, приховані, «поклади» оптимізму, які неодмінно він нам теж дав.
Тож дорогі друзі, ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Адже й сама інтелектуальна спільнота, згуртована головним редактором та колективом, — це ще один позитив та ресурс, який надбав «День» за свої майже 25 років (цю важливу дату газета відзначить якраз 2021 року). Про цей ресурс для країни не варто забувати і з ним, переконані, неодмінно треба рахуватися. Ваші думки завжди цінні дня нас.
Ростислав ДЕРЖИПІЛЬСЬКИЙ, керівник Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка:
1. 2020-й рік на фоні історії (думка, деталь, штрих, фото).
- Думка: Треба зупинитися і все переосмислити: це абсолютно унікальний час. 2020 дав нам зрозуміти, що від нас нічого не залежить. ТИ сильний, крутий… Але всі твої плани в один день можуть зруйнуватися. Є Божий промисел. І не ми усім керуємо..
Їх багато. Ми мали можливість через коронавірус грати у містечках Прикарпаття і селах, бо Івано-Франківськ довго був у «червоній» карантинній зоні. Спілкування з простими людьми відкрило нам таку розкіш і радість спілкування. Деталь: краса України з вершини гори Піп Іван, коли ми на День незалежності зіграли там «Націю» - це була молитва за українців в усьому світі. Або відчуття, що тут поруч зараз герої, закатовані НКВД, – коли грали «Солодку Дарусю» в Надвірнні на майдані Незалежності, поруч зі стінами радянської катівні. Штрих: сільський чоловік, який плаче і крадькома втирає сльози, дивлячись нашу «Солодку Дарусю» на площі біля костелу.
Фото з усіх цих неймовірних місць, де ми грали наші культові вистави.
2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?
Герої, поки в Україні триває війна, у нас одні: хлопці і дівчата, які боронять країну і наш спокій. Антигерої – ті посадовці, бюрократи, можновладці, котрі систематично недофінансовують культуру і наш театр також, і не розуміють, що культура, освіта, духовність – основа процвітаючої нації.
3. «День» на фоні року (автори, статті, проєкти, які зацікавили вас найбільше).
- Газета «День» дуже добре розуміє, наскільки важливою є незалежна інтелектуальна преса для формування громадянського суспільства. Я люблю читати газету на папері, перечитувати старі публікації. Особливо люблю ексклюзивну рубрику Україна Іncognita».
4. Які нові сенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?
- Сил надавала відповідальність – утримати, зберегти найцінніше – родину, сім’ю, театральну родину – у час, коли ти як капітан під час шторму, без навігації. Цінності не змінилися, хіба загострилися потреба мати поруч однодумців, за яких дякую Господу, здорову родину і справу свого життя.
5. Що надавало вам сил цього року (події, люди, враження)?
- Я навчився основ ландшафтного дизайну, посадив на обійсті близько п’ятдесяти кущів та дерев, облагородив набережну поруч із річкою, садив город…
6. У 2021-му «Дню» виповниться 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?
- 25 років для газети – час зрілості. Вона має справжніх друзів, прихильників і головне – щоразу збільшує кількість цікавих авторів. Це газета з українським серцем… Мені видається, що «День» бачить Київ та Україну на мапі світу – і це дає надію на те, що Україна, скажу словами нашого, світлої пам’яті, художника Олександра Семенюка, - приречена на успіх.
