А можна я не гратиму у гру «народ хороший, його грабують погані олігархи»?

А можна я не гратиму у гру «народ хороший, його грабують погані олігархи»? Тарифи окремо, негідники окремо, розумні виборці окремо.

Підвищувати тарифи — глибоко неправильно. Але щоб цього не сталося, треба було діяти. Тоді не довелося б ображено перекривати траси, розповідаючи «я завжди знав».

Ми мали змогу зберегти для населення людські ціни. Але за старою доброю традицією, ніхто не хотів завдавати собі клопоту. Тому, коли в далекого 2014 року хтось піорушував тему тарифів, усім було не до цього. Усі носилися з цінностями Майдану та іншими, безумовно, важливими речами. Не заперечую, важливі. Але методом виключення тарифи стали неважливими.

Тому не робімо вигляду, що все сталося раптово. Ми йшли до цього п @ здеця роками. Прийшли. І тепер пізно перекривати траси. Тепер платитимемо і, сподіваюся, думатимемо наперед. Хоча щодо думатимемо я щось загнув ...

Базових тарифів — по суті, три. Це електроенергія, газ та (що не зовсім тариф у класичному сенсі) вартість пального на заправках. Уже від них походять тарифи другого рівня: на водопостачання, опалення, вивезення сміття тощо. Величезну частину цих тарифів другого рівня становить електроенергія, газ та пальне.

Що сталося з електроенергією, вже сказано-переказано. Обвал економіки, неконтрольоване зростання альтернативки з високим «зеленим тарифом», ігри олігархів у «зелену металургію», імпорт та інші штуки. Зрештою,  2020 року дістали ситуацію, коли тарифи підвищувати довелося, бо догралися. І по суті, цей процес незворотній.

Ще цікавішою є штука з газом. Я пам’ятаю всіх цих персонажів в обличчя. 2014 року нова влада розпочала кампанію із запровадження «економічно обгрунтованих тарифів на газ». Мовляв, інакше буде непереливки. Хлопців цих ми пам’ятаємо поіменно: Арсеній Яценюк, Андрій Коболєв, Юрій Вітренко. Чи не остання людина — Володимир Гройсман. Ну і звісно, Петро Порошенко і вся ця соросятна рать.

Схема, за якою ці хлопці вирішили підвищувати тарифи, до болю нагадувала «боротьбу із газовими схемами» часів Тимошенко. Згадайте далекі часи. Завдяки такому собі панові Фірташу вся Україна купувала газ за $ 50. Так, це схема. Але газ був дешевий, промисловість зростала, люди не скаржилися. Раптом у процес втрутилася Жінка з косою, урочисто пообіцяла подолати кримінальні газові схеми. І що? За кілька місяців ціна стала вищою ніж $ 400. Тимошенко заявила, що перемогла злочинного Фірташа, а за це українська промисловість почала платити світові ціни за той-таки російський газ. Переконаний, Путін залишився задоволений.

Але залишався останній острівець комунізму. Державна компанія «Укргазвидобування» видобувала газ за вкрай низькою ціною — і за такою ж низькою ціною продавала цей газ для населення. Умовно, за тих-таки $ 50. Водночас примудрялася бути прибутковою. Так, навколо цього були схеми. Але населення отримувало дешевий газ, і ні в кого проблем не було.

Ні в кого, крім бізнесменів від газу. Вони взагалі не вважали, що населення має отримувати газ за пільговою ціною. Адже 13 млн сімей — це гігантський ринок, на який можна продавати газ за світовими цінами. Можна заробляти мільярди доларів щороку.

І 2014 року все зрослося. Ще за Януковича в уряді сиділи люди, які не хотіли підвищувати тарифи на газ. Не тому, що вони були святі — навпаки, в бідній країні вони не хотіли створювати осередків соціальної напруги. За Порошенка все змінилося. Яценюк виявився своїм. Йому зателефонували звідки потрібно. Потім двоходівочка: Коболєв до нього «звернувся», а він «відреагував». І розпочався багаторічний цикл щодо приведення цін на газ до ринкового рівня.

Перший удар Яценюк узяв на себе. Коли його відправили у відставку, ми дізналися про Коболєва і Вітренка. Погодьтеся, є якась іронія в тому, що син лідера соціалістів Наталії Вітренко увійшов в історію як людина, яка обдирає населення України як липку. Матінці вітання.

Чого лишень Коболєв із Вітренком не робили. І поетапно підвищували тариф. І прив’язували до біржі. І переносили ПСО. При цьому вони що є сил «качали» тему патріотизму. Мовляв, Україна купує європейський газ. Брехали, звісно, — газ був той самий, російський. Тільки тепер із патріотичної націнкою.

І що, хтось обурився? Хтось прийшов під вікна Порошенка, Яценюка, Коболєва? Ніхто не заїкнувся. Гаразд. Мовчіть — матимете.

З 2021 року в Україні діє абсолютно вільний ринок газу. На ньому працюють хвацькі трейдери, розліт у цінах часом велетенський, прибутки приємні. Там й облгази, і «Нафтогаз», і Фаворов, й інші хлопці. Вони дістали, що хотіли. А тепер в Україну зайдуть ще й умовні американці, під них Коболєв заготовив родовище «Дельфін». Почнуть викачувати наш газ і продавати нам-таки, але вже за світовими цінами. Загалом, вже зовсім інша історія.

Те, про що багато років писали журналісти (мовляв, подивіться, що коять) — усім було байдуже. І лише коли все скінчилося і підвищення стало очевидним — раптом вийшли люди на трасу. Раптом обурилися. Раптом їм стало дорого.

Перепрошую, люди — ви запізно прокинулися. Треба було думати, переш ніж голосувати. Трасу перекривайте на здоров’я. Водії фур — саме ті люди, яким потрібно помститися за все.

А те, що вам деякі політики обіцяють розв’язати питання, — не вірте. Дурному Гаврилці усе чорнобривці. Вітренко теж обіцяє знизити ціни на 40%. Підвищував-підвищував, а тепер обіцяє знизити. Готуйтеся, що буде як із Шмигалівськими 500 тисячами робочих місць.

Але найголовніша особа залишилася незаслужено забутою. Це Володимир Зеленський, який рік тому обіцяв знизити тарифи на газ удвічі.

Знизив? Ні.

Хтось прийшов під стіни Офісу президента, щоб передати йому вітання? Ні.

Подобаються фоточки з Буковеля? Так.

Ну й добре.

Як сказав Порошенко, українці, ви неймовірні!

Яка іронічна людина.