Прощальна гастроль Ангели Меркель

Прощальні візити канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка покидає свій пост, здійснила в Росію і в Україну, що досить символічно. Відносини цих двох країн були в центрі її уваги, принаймні, останні сім років - після Євромайдану, російської анексії Криму та розв'язання Москвою війни на Донбасі. Меркель стала одним з фундаторів «нормандського формату», і їй, звичайно, дуже прикро, що за час її канцлерства так і не вдалося врегулювати донбаський конфлікт. Оскільки перебувати на політичній арені Меркель залишилося лічені місяці - до сформування нового німецького уряду після виборів, то її візити до Москви й Києва мають головним чином церемоніальний характер. Меркель може говорити про власне бачення розвитку тих чи інших політичних і економічних процесів, але сама вона навряд чи вже впливатиме на них. Приймаюча ж сторона в кожному разі хоче використовувати прощальний візит з власною метою - як демонстрацію того, що Німеччина підтримує, відповідно, політику Росії й політику України. Володимир Путін підкреслив, що у них з Меркель «погляди не завжди збігалися, але діалог між нами був відвертим, змістовним, націленим на пошук компромісів, на вирішення найскладніших питань» і що «Німеччина є для Росії дійсно одним з пріоритетних партнерів і в політиці, і в економіці».

Російський президент не приховував своєї радості з приводу американського фіаско в Афганістані: «В силу стрімкого розвитку подій в Афганістані ми приділили цій темі одне з пріоритетних значень. Рух «Талібан» контролює сьогодні практично всю територію країни, зокрема столицю. Це реалії, і саме з цих реалій потрібно виходити, не допускаючи, безумовно, розвалу Афганської держави. Потрібно припинити безвідповідальну політику з нав'язування ззовні чиїхось сторонніх цінностей, прагнення будувати в інших країнах демократії за чужими «лекалами», не враховуючи ні історичних, ні національних, ні релігійних особливостей, повністю ігноруючи традиції, за якими живуть інші народи». Читай: «У нас у Росії самовладдя було, є і буде!» А ще Путін, нехай стримано, але похвалив талібів, які, до речі, не так уже й відрізняються від того ж Рамзана Кадирова, який їх також хвалив: «Разом з тим ми бачимо, що таліби вже оголосили про завершення бойових дій, приступили до наведення громадського порядку, обіцяли гарантувати безпеку місцевих жителів, іноземних дипмісій. Сподіваюся, що все це буде втілено в життя». Хоча й попередив, що під виглядом біженців у сусідні з Афганістаном держави можуть проникнути терористи. З чим, до речі, важко сперечатися.

Путін згадав «врегулювання на південному сході України» і подякував Меркель за те, що вона «багато зробила для того, щоб допомогти у вирішенні внутрішньоукраїнського кризи, стояла біля витоків створення нормандського формату, ми всі разом шукали можливості повернути мир на Донбас». У тому, що врегулювання досі не досягнуто, Володимир Володимирович звично звинуватив українську сторону: «Сьогодні з російської й німецької сторони було висловлено серйозну стурбованість зростанням напруженості на лінії зіткнення. Ми обговорювали цю тему, і, сподіваюся, це обговорення буде продовжено найближчим часом. З початку серпня зафіксовано більше тисячі випадків порушення режиму припинення вогню, обстріли населених пунктів Донбасу ведуться щодня (хто їх провокує, Путін не уточнив. - Б. С.). Не може не турбувати й те, що в Україні було ухвалено цілий ряд законів і підзаконних актів, що по своїй суті суперечать Мінським угодам. Складається враження, що керівництво цієї країни вирішило в принципі відмовитися від мирного вирішення ситуації. У зв'язку з цим ще раз просимо пані Федерального канцлера, в тому числі і з урахуванням майбутнього візиту до Києва, вплинути на українську сторону в питанні виконання всіх узятих раніше зобов'язань».

Меркель, незважаючи на примирливо-комплементарний тон Путіна, торкнулася теми отруєння Олексія Навального (зустріч з Путіним відбулася якраз у річницю отруєння), вказавши, що «ми обговорили й дуже гнітючу ситуацію навколо Олексія Навального. З нашої точки зору, винесений йому вирок і ув'язнення у виправну колонію відбулися на підставі рішення суду, яке ЄСПЛ назвав неочевидним і невідповідним. Для нас це неприйнятно. Я ще раз зажадала у Президента Росії звільнення Олексія Навального й підкреслила, що ми будемо далі стежити за цією справою». Але стежити, очевидно, доведеться вже іншому канцлеру. Згадала Меркель і «Північний потік-2». Щоб виправдати цей вельми спірний проєкт, вона підкреслила, що «це не двосторонній німецько-російський проєкт, але європейського характеру, тому що в ньому беруть участь і підприємства з інших країн». І представила графа Георга фон Вальдерзее, попередивши, що «він буде дуже досвідченим переговірником щодо транзиту газу через Україну й після 2024 року», а «ми (мабуть, Німеччина і США. - Б. С.) несемо тут певну відповідальність, незважаючи на всі економічні аспекти, які потрібно враховувати».

Але знову-таки, велике питання, чи захоче Путін домовлятися про транзит на прийнятних для України умовах і чи зможе Німеччина і Захід в цілому примусити Росію до таких домовленостей. А ще Меркель попросила Путіна передати талібам, що ті афганці, які допомагали бундесверу та німецькій поліції, повинні мати можливість покинути Афганістан. Напевно, Путін прохання передасть, але навряд чи воно буде впливовим. Меркель заявила: «Нормандський формат - єдиний політичний формат, наявний для обговорення спірних тем. Наразі спостерігається якийсь застій. На жаль, гинуть уздовж лінії розмежування українські військовослужбовці, і я дуже виступала за те, щоб відновити, дати більше життя цьому форматові». І вказала на «свою готовність досягати тут подальшого прогресу - заради інтересів жителів України, задля того щоб усі могли жити в Україні мирно». Ці благі побажання, на жаль, нічим не підкріплено. Німецький канцлер відмовилася визнавати російську анексію Криму й пообіцяла «обстоювати забезпечення територіальної цілісності України», що само по собі ні до чого не зобов'яже нового канцлера.

На перше ж питання журналістів, яке стосувалося отруєння Навального, Путін звично збрехав: «Що стосується фігуранта, про якого Ви згадали, то його засуджено не за політичну діяльність, а за кримінальне правопорушення щодо іноземних партнерів». З приводу переслідування позасистемної опозиції Путін послався на переслідування тих, хто захопив американський Капітолій у січні 2021 року. І ще запевнив публіку, що «всі громадяни Російської Федерації мають право висловлювати власну думку з політичних питань, формувати політичні організації, брати участь у виборах усіх рівнів. Але робити це необхідно в рамках чинного закону і Конституції. Ми зробимо все для того, щоб ситуація в Росії була стабільною, прогнозованою. Свій ліміт на революції Росія вичерпала ще в XX столітті. Ми революцій більше не хочемо, ми хочемо еволюційного розвитку нашого суспільства й держави». Правда, що є метою цієї еволюції, Путін не вказав. Тому що його мета - не еволюція, а збереження в незмінному вигляді нинішньої корупційної авторитарної держави з ним на чолі. У зв'язку з чим незмінний президент Росії народив афоризм: «Боротьба з корупцією - дуже важлива річ, але вона не повинна використовуватися як інструмент політичної боротьби». Коментуючи ж пропозицію Навального вводити санкції проти олігархів - друзів Путіна, Меркель висловила жаль, що «з'єднати економічну корупцію й санкції не так уже й просто».

У Києві, на зустрічі з Володимиром Зеленським, Ангела Меркель акценти розставила трохи інакше. Вона заявила, що Німеччина домагатиметься введення нових санкцій проти Росії в тому випадку, якщо Москва буде використовувати газопровід «Північний потік - 2» як «зброю» (хоча Путін давно його саме так використовує!) І прямо висловилася за продовження договору про транзит російського газу в країни ЄС через територію України після 2024 року. Але це не більше, ніж дипломатичний жест, а не ті «чіткі гарантії», про які просив Зеленський. І канцлер настільки ж дипломатично ухилилася, під приводом зайнятості, від участі в «Кримській платформі», хоча стверджувала, що робить це аж ніяк не з бажання догодити Росії. Перешкодою ж для нової зустрічі в «нормандському форматі» вона назвала не продовження російських обстрілів, а ... невідкриття деяких контрольних пунктів в'їзду-виїзду на Донбасі!

Санкції проти деяких російських компаній і суден, пов'язаних з ПП-2, в річницю отруєння Навального ввів і Джо Байден, пояснивши їх турботою про енергетичну безпеку Європи. Вони були підготовлені ще за колишньої адміністрації, і річницю отруєння тепер визнали підходящою нагодою. Хоча тут має значення тільки зняття Байденом же санкцій з німецьких компаній, що дозволить добудувати газопровід найближчими тижнями і ще до виборів у бундестаг. Це теж своєрідний прощальний подарунок Байдена Меркель. Але ще більший подарунок президент США зробив Путіну і Сі Цзіньпіну катастрофічним завершенням місії в Афганістані. Цей епізод змушує як союзників, так і ворогів Америки засумніватися в її здатності відігравати колишню геополітичну роль і грунтовно дестабілізує існуючий світопорядок. Незрозуміло, зокрема, як США тепер збираються примушувати Іран до дотримання ядерної угоди і Північну Корею до відмови від ракетно-ядерної зброї. Історія з Афганістаном виявила високий рівень некомпетентності адміністрації Байдена. Навряд чи «сплячий Джо» буде її грунтовно перетрушувати. Швидше за все, на весь світ чекають ще 3 з гаком роки відсутності ясних зовнішньополітичних цілей і способів їх реалізації у єдиної наддержави. І в цих умовах та ж Німеччина, можливо, гратиме більш серйозну, ніж раніше, роль у збереженні міжнародної стабільності.