Повернення напередодні Різдва

Цій історії – 23 роки. Саме тоді свідома громадськість запропонувала відкрити меморіальну дошку Олександрові Кошицю, на фасаді будинку №13 на Андріївському узвозі в Києві.  Ініціативну групу тоді  очолив відомий поет-рухівець Іван Драч. 

     Особистість О. Кошиця і дотепер маловідома широкому загалу. А це – видатний диригент, який своїм талантом підкорив Європу та Америку. Шість років тривали гастролі хору з України, всюди їх виступи проводжали гучними оплесками, захопленням. І найбільше почестей вдостоювався  «Щедрик», який завдяки О. Кошицю  набув  усепланетного звучання різними мовами.  Та основне, разом із геніальною щедрівкою, світ заговорив про Україну.

    Визнаний світовими критиками, О. Кошиць увійшов до когорти найвпливовіших митців хорового виконавства першої половини ХХ століття.  У Радянському Союзі це ім’я було заборонене. Вважалося, що він націоналіст, який українською народною піснею веде атирадянську пропаганду. Через велику любов до української пісні та України  митцю було заборонено жити на батьківщині. Після згаданих всесвітніх гастролей  решту життя Кошиць провів і помер в еміграції. Знайома історія для сотень українських інтелектуалів.

   І лише тепер, напередодні Різдва 2021 року,  завдяки організаційним та фінансовим зусиллям громадських організацій «Народний музей України», «Музичний батальйон», за сприяння депутатів Київської міської ради, громадських активістів, істориків, музикознавців на столичному Андріївському узвозі  нарешті зримо вшанували Олександра Кошиця одразу двома меморіальними дошками: на фасаді будинків №13 (відомому як музей М. Булгакова), у якому Олександр Кошиць  мешкав 1905 року та на №22, де він мешкав до 1907 року. 

      Чому – після тривалого періоду мовчання відкрили одразу дві дошки – тема окремої розповіді, якою також  варто поділитися.