Важливо осмислити!
75 років з часів великих репресій — достатній термін, щоб вивчити й осмислити це трагічне явище. Однак ні того, ні того, за великим рахунком, у нашому суспільстві немає. Так, про репресії знають, про них говориться навіть у шкільних підручниках. Але вони здебільшого подаються не як системне явище, а радше як «прикрий епізод».
1937 рік — число, у певному сенсі, символічне. Адже широкомасштабні репресії були і до, і після цієї чорної дати. Хіба Голодомор 1933 — 1934 рр. чи війна з УПА в післявоєнний період не були виявами репресивності «радянської» влади? Влади, що за своєю суттю була антигуманною і трималася на брутальній силі, відгородившись штиками від народу, який ніби репрезентувала. І яку, до речі, до сьогодні не засуджено в Україні! Більше того, радянські пам’ятники й нині «прикрашають» українські міста й села. А дехто ладний відновлювати їх і встановлювати нові. Мене свого часу вразив такий епізод: коли я вперше (а це було якраз напередодні 19-річчя української незалежності) побував у селі Двірець, де свого часу починали писати Пересопницьке євангеліє, то не побачив у цьому селі навіть пам’ятного знаку Першокнизі, зате біля клубу бовванів бюст Леніна, любовно обсаджений чорнобривцями. Це ж треба так себе зневажати!
Боюся, 75-річчя великих репресій так і не стане для нашого суспільства поштовхом для осмислення цієї трагедії. Будемо приймати Євро-2012, весело танцюватимемо й співатимемо на київському Майдані (майже в стилі улюблених Сталіним «Вєсьолих рєбят»), будемо готуватися до парламентських виборів і... помпезно святкувати 70-річчя напівміфічної «Молодої гвардії», до чого нас зобов’язала нині чинна (українська?) Верховна Рада.
Але якщо ми не засудимо і не осмислимо трагедію 1937 року, то чи не даємо шанс їй повторитися?
