Усе по-справжньому

У садибі Титаря, поруч зі Ставропігійною церквою в ім’я Покрова Пресвятої Богородиці, ще з самого ранку чутно пісні та дитячий галас. Це малеча прийшла на гостину до святого Миколая. На вході дітлахів зустрічає господиня, яка заводить їх у кімнату з великою піччю, вчить танцювати, водити традиційні хороводи та співати пісню «Ой, хто, хто Миколая любить».

У цей час у сусідній кімнаті тривають останні приготування — музикант Олександр Гончаренко за кілька хвилин перевтілюється у святого Миколая, а його вірний козак перевіряє різки та складає подарунки у скриню.

«Це дуже відповідальна функція — бути святим Миколаєм, — розповідає «Дню» пан Олександр, тримаючи в руках ліру, на якій згодом гратиме маленьким відвідувачам «Щедрика». — Цей образ має бути природнім, щоб діти відчували, що це все по-справжньому». Саме тому, за його словами, організатори резиденції вирішили відмовитись від бутафорії — штучних перук і борід а-ля Санта Клаус чи Дід Мороз. «Ми дібрали костюм, що відповідає костюму шляхти українського старшинства XVIII століття, щоб усе було природно. Хотілося надати цьому дійству максимальної святковості та казковості», — пояснює Олександр Гончаренко.

«У традиціях українського виховання дитина обов’язково мала щось отримати тільки завдяки своїй праці та добрим учинкам, які теж, по суті, є працею над собою. Діти чудово розуміють: щоб отримати подарунок, потрібно добре себе виявити», — пояснює пан Гончаренко, який не перший рік досліджує етнопсихологію давніх українців. На підтвердження цих слів маленькі відвідувачі резиденції читають напам’ять вірші Тараса Шевченка та байки Леоніда Глібова, співають пісень, танцюють. Прикметно, що коли Миколай запитує малечу, чи чемними ті були протягом року, дехто з дітей чесно розказує, що проспав школу чи розкидав іграшки. За що також отримує в подарунок медовий пряник у формі рибки — символу найперших християн. Різки за бажанням беруть батьки — для педагогічних цілей, сміються вони. Олександр Гончаренко пояснює, що святий Миколай не має на меті когось покарати, а лише підштовхнути дитину до самоусвідомлення негативних моментів її поведінки. Тому різочкою нікого не б’ють, це — лише привід замислитися.

На столі, що біля скрині з подарунками, лежать дитячі листи. Тут малеча непевним почерком просить у Миколая подарунків. «Є такі, що просять щось для всіх дітей, а не лише для себе, є такі, що просять щось для України. Дуже часто просять здоров’я та щастя — і це приємно. Вистачає, звичайно, і прагматичних прохань — машинку, мобільний телефон тощо, але, порівняно з минулими роками, цього року діти значно більше просять саме духовних речей», — розповідає пан Олександр.

Одна з дівчаток, отримавши подарунок, знов підходить до Миколая і тихо-тихо дякує йому за те, що він такий добрий і що завдяки йому багато людей на Землі стають чемними...