Роздуми після свята відкриття фонтана пам’ятника сліз

Нам, учителям різних спеціальностей, які відчувають себе ще молодими і тому продовжують сіяти добро, дуже пощастило 31 серпня цього року. Ми в цей сонячний усміхнений день бачили, як наші поважні професори-франківці та відомі всьому світові краєзнавці відкривали прекрасний парково-архітектурний ансамбль із фонтаном-пам’ятником сліз перед фасадом колишньої чоловічої гімназії, а тепер — Житомирським університетом ім. Івана Франка.

Ця неповторна оаза, дивовижні зелені насадження ненав’язливо запрошують помилуватися ними, поміркувати над минулим і майбутнім. Перед нами розкрита книга, що дивиться на спокійну воду і розмовляє з перехожими старовинною мовою: «Беріть мою вічну мудрість не поспішаючи, очищайте себе від зайвого, чужого, від бруду, постійно звертайтесь до мене, щоб знайти смарагди, які ніде не купите, трудіться зі мною разом...». Це саме казав і Іван Франко — пам’ятник йому поруч із фонтаном.

Багато міркувань породжує звернення до всіх нас на сторінці книги-пам’ятника. Там викарбувано старослов’янською: «Азъ єсмь кладгазь мудрости. Рєшєтомъ чєрпаєтъ водоу тои, къто хоштєтъ оучитися бэзъ мєнє. Тоскоуж сєгодьнє и плачж». Під цим афоризмом міг би підписатися Григорій Сковорода та автор його ректор нашого університету, філософ, професор Петро Юрійович Саух.

І постав у нашій уяві хлопчик Володя Короленко, син житомирського повітового судді, сім’я якого поважала Книгу. Батько, Галактіон Опанасович, щоб відвернути старшого сина від паління, дав парубку два злотих (30 коп.) для пана Буткевича, який відкрив на вул. Київській платну бібліотеку. Юліан доручив молодшому брату, Володі, носити книги на обмін. Володя дорогою не помічав нікого й нічого, бо читав, поспішав, шукав цікаві історії, переживав разом із героями книг. Усе це В. Г. Короленко чудово описав на схилі життя в оповіданні «Мое первое знакомство с Диккенсом».

І чудово, що за фонтаном із меморіальної дошки уважно й задумливо дивиться на всіх, хто йде до університету, наш великий земляк В. Г. Короленко, колишній гімназист, «людина з великим і сильним серцем»!.. І як не згадати, що 15 перших розділів своїх мемуарів «История моего современника» Володимир Галактіонович присвятив цікавій розповіді про Житомир середини ХІХ ст., а в 20-му розділі знову звернувся до зворушливої оповіді про житомирських гімназійних учителів, художника Собкевича, священика Овсянкіна.

Чому ж ми витрачаємо дорогоцінний час на пусте сидіння перед ТВ-ящиком, коли можна на полицях бібліотек знайти мудрі книги, вибрати собі серед них вірних друзів?! Сльози нового житомирського фонтану докоряють нам за марнотратство життя! 1970 року, пам’ятаю, викладач англійської мови сказав про себе: «Я щаслива людина, бо не тримаю в хаті телевізора, зате маю час на читання корисних книжок!». Хіба не перегукується з цією фразою уривок з Вічної Книги: «... хто ухо своє затикає, щоб не чути про кровопролиття, і зажмурює очі свої, щоб не бачити зла, той перебуватиме на високостях, скельні твердині — його недоступна оселя, його хліб буде даний йому, вода йому завжди запевнена!» (Книга пр. Ісаї 33:15-16).

Класик англійської літератури Джозеф Конрад, теж наш земляк, пояснив процес роботи з книгою: «Автор пише половину книги, другу половину пише читач». Біблія (з грецької — «книжка»), головний підручник життя, є тепер у кожній квартирі. Наші учні мають домашні бібліотеки улюблених книжок. Ми згадуємо, як колись збирали своїх онуків на сімейні читання, як сміялися разом із ними над пригодами хвалькуватого Незнайка! Як переживали за героїв повісті «Захар Беркут»! Як розкривали онукам-підліткам підтекст першого розділу «Мертвих душ»! Сімейні читання об’єднують старших і молодших, наповнюють життя змістом!

Гадаємо, що в багатьох домашніх бібліотеках є роман Сервантеса «Дон Кіхот», шедевр світової літератури. А на другій сторінці книги-пам’ятника перед фонтаном — зображення Дон Кіхота в павутинні Інтернету на фоні хмарочосів (автор — Олександр Олександрович Зінов’єв). Дивишся на зображення відважного лицаря і думаєш: як би далеко вперед не пішов прогрес, книга буде жити, бо вона вічна, як і життя!

Порівняйте грамотність учня, студента начитаного і тих, хто тільки сидить біля телевізора. Різниця разюча. Деякі батьки кажуть: «Дуже важко примусити дитину читати». Ми запевняємо, що просто батькам треба читати самим і спонукати дітей до читання із самого раннього віку. Щасливі сім’ї, де є культ книги, «там мир і тишина». Гадаємо, що кращі люди — ті, котрі вміють знаходити добрі, мудрі книги, відрізняти їх від отруйних, ворожих.

Житомирський державний університет ім. Івана Франка 31 серпня показав місту свої наукові досягнення. Кожна кафедра представляла своїх викладачів, презентувала їхні монографії, підручники, посібники, що виходять уже четвертим-п’ятим виданням! Зустрілися ми на святі і з газетою «День», фотовиставки якої відвідували, коли вони розміщувалися в університеті. Придбали для своїх домашніх бібліотек збірку цікавих статей під назвою «Україна Incognita». Прочитали зміст першого видання книги: «Український Дон Кіхот — Євген Чикаленко...», «Таємниці циркуляра Валуєва 1863 р.», «Перший український політолог — Михайло Драгоманов» тощо. Збірка стверджує: ми маємо честь належати до яскравого і сильного народу.

Бачили усміхнені обличчя тих, хто розглядав альбом зі світлинами фотохудожників газети «День» із такими влучними назвами зупинених миттєвостей життя!

Як буде добре, коли університет Франка продовжить ним почату благодійну справу, і книжкові ярмарки-свята, дні поезії, конкурси краєзнавців, зустрічі з видатними письменниками перед храмом наук стануть традицією, а Житомир помудрішає, перетвориться на столицю книголюбів, найкращих у світі людей! І в нас будуть виставки рідкісних книг, і виставки колекцій унікальних музичних записів, і багато іншого цікавого й повчального.

За дорученням учителів різних шкіл Житомира — Галини Марцинівни Барановської, Ганни Степанівни Рогової — думки збирала.