Тривожний вересень

Ось і настала осінь. Чи збудуться передбачення про те, що вона принесе з собою Україні та Росії — двом найближчим сусідам і навіть стратегічним партнерам — чергову торговельну війну в газовій сфері? У будь-якому разі, інформаційна війна, яку можна порівняти з масованою артпідготовкою, вже триває. Росія приблизно так само «запрошує» Україну до переговорів, як іще недавно примушувала до миру Грузію. Минулої п’ятниці президент РФ Дмитро Медведєв практично звинуватив Україну в тому, що вона відмовляється від виконання газових контрактів, укладених 2009 року, хоча ніхто з керівників нашої країни такого не казав.

ЗАМІСТЬ ТАНКІВ

«Я сподіваюся, — стверджував минулої п’ятниці Медведєв, — що все-таки досвід останніх років наших близьких партнерів і друзів має навчити того, що не можна підривати чинну договірну базу, навіть якщо вона їм не подобається». «Коли наші колеги, партнери, президент України, прем’єр-міністр України говорять: «Цей договір несправедливий, він недобрий, він типу від лукавого, й ми його не виконуватимемо», — сказав російський президент і буквально вигукнув в інтерв’ю телеканалу Euronews: — Послухайте, це ні в які ворота не лізе! І я сподіваюся, що й наші партнери, наші українські друзі будуть так само неухильно, суворо дотримуватися рамок договору, укладеного 2009 року». Медведєв нібито готовий обговорювати з Україною схеми співпраці, але дуже вибірково, лише ті, які «просунуті, базуються на інтеграції, базуються на створенні або входженні України до Митного союзу».

Словом, аби втягнути Україну до неприйнятного для неї Митного союзу, використовуються, борони Боже, не танки, а всього лише природний газ. Ціна на нього настільки висока, що може поставити Україну на межу виживання. І керівництво нашої країни, схоже, переконалося, що переговорний процес можна вивести з безвиході лише радикальними заходами: зверненням до Міжнародного арбітражного суду, погрозою різко зменшити закупівлі газу в Росії, видобутку на експорт, урешті, реорганізувати або взагалі ліквідувати «Нафтогаз України», тобто українського підписанта несправедливих газових контрактів. Глава Міненерговугілля Юрій Бойко обіцяє завершити роботу з реформування НАК «Нафтогаз України» до 1 січня 2012 року. Раніше й прем’єр-міністр України Микола Азаров заявляв, що «Нафтогаз України» після реорганізації припинить своє існування. Він також зазначив, що це є приводом для перегляду чинних газових контрактів з «Газпромом».

ПОГЛЯД З ЄВРОПИ

Об’єднана Європа поки не втручається. Але спостерігає більш ніж уважно, оскільки ще не забула холодний січень 2009 року. Польський аналітик Гжегож Громадський підкреслює, що головне завдання росіян у нинішньому газовому протистоянні полягає в тому, щоб «втягнути Україну до Митного союзу». Водночас, він не бачить особливих перспектив і для України. «Питання, наскільки сильно може Україна натиснути на Росію, щоб зменшити ціну. Як на мене, це майже неможливо, — вважає експерт. — Навіть якщо буде правова допомога ЄС — якщо така буде — то й це не вплине на позицію «Газпрому». Громадський сподівається лише на Міжнародний арбітражний суд, хоча й зауважує, що Україна навряд чи наважиться подати позов проти Росії («це був би ляпас Медведєву й Путіну»), й іще складніше буде перемогти. Експерти Центру східних досліджень (OSW, Варшава) також вважають малоймовірною нову «газову війну». На їхню думку, «сумнівно, що Україна наважилася б... на розірвання газового договору доти, доки може виконувати його умови, й залишаються невикористаними інші можливості вирішення суперечки».

Комісар Європейського Союзу у питаннях енергетики Гюнтер Еттінгер заявляє, що Єврокомісія може взяти на себе функції посередника в цій суперечці: «Ми готові сприяти примиренню між сторонами. Але, безумовно, чого ми не хочемо, це того, щоб ситуація негативно вплинула на ЄС». За словами Еттінгера, Євросоюз не лише врахував негативний досвід газової кризи 2009 року, а й вжив необхідних заходів, щоб уникнути можливих загроз у газопостачанні в зимовий період.

ГРАДУС НЕРОЗУМІННЯ

Власне, повторення газової кризи 2009 року напередодні нинішнього опалювального сезону, до якого залишився всього один місяць, за заявами всіх сторін, не хоче ніхто. Минулого тижня глава українського Міненерговугілля Юрій Бойко на зустрічі з європейськими послами підтвердив: Україна за будь-яких обставин виконає контрактні зобов’язання щодо транзиту російського газу через свою територію.

Сподіватимемося, що ця гарантія трохи знизила градус розпалювання конфлікту, чого не можна сказати про багато які інші висловлювання, що лунали з початку вересня. Ім’я їм — ескалація... Російська сторона, наприклад, вдає, що не розуміє мотивів і аргументів Києва, який вимагає перегляду несправедливої формули, за якою визначається ціна палива, яке постачає «Газпром». У Києві намічаються заходи для економії енергоресурсів, підвищення енергоефективності та диверсифікації джерел постачання газу, що спокійно вкладаються в іншу відому формулу — «порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих». У відповідь на це Кремль загрожує розірванням Харківських домовленостей 2010 року, що подовжують термін оренди Севастополя Чорноморським флотом, а Україні дають стодоларову знижку на ціну російського газу.

У той же час, далеко не всі київські прожекти, що озвучуються останнім часом, аби натиснути на Росію, можна назвати вдалими. Навіщо було когось лякати зниженням обсягу закупівель російського газу, коли всім добре відомо, що чинний договір використовує норму «бери або плати», а також передбачає відповідні жорсткі штрафи. Незрозумілим є й намір продавати на експорт газ вітчизняного видобутку, що сьогодні, як відомо, йде виключно населенню. Українські експерти вважають, що в цьому разі громадяни країни отримають втричі більшу ціну, а держава, в найкращому разі, вийде на нуль. «У цьому проекті немає економіки», — говорить незалежний енергетичний експерт Валентин Землянський. Дуже добра економіка, але цілковита відсутність здорового глузду в ідеї глави Міненерговугілля Юрія Бойка викупити в «Газпрому» весь газ і самим продавати його до Європи. Добре було б, звісно, але хто ж його продасть? Вельми проблематичним виглядає й намір реформувати або навіть ліквідувати «Нафтогаз України», створивши на цьому місці декілька самостійних компаній, але не призначаючи компанію-правонаступника, що стане новою стороною газового договору. Українська влада вважає, що таким чином можна буде змусити Росію відмовитися від чинних контрактів і розпочати переговори з чистого аркуша. От тільки в Європи такий задум не викликає жодного захвату. Там упевнені, що без наступника просто не можна. До речі, цю думку висловила на круглому столі в Києві перший секретар посольства Німеччини в Україні Таня Байер.

НОВА ТУЗЛА?

Важко припустити, що йдеться про дурість або недалекоглядність. Схоже, й російська, й українська влада сьогодні думають не лише про ціну на газ. Гостра передконфліктна ситуація використовується перш за все в політичних цілях. Російський владний дует, що остаточно розправився з опозицією, але ще не вирішив, хто стоятиме біля керма наступні шість років, роблячи з України ненажерливого ворога, піклується головним чином про рейтинги. Друга його мета — представити Україну Європі як ненадійного й непередбачуваного газового транзитера, а в результаті отримати «добро» й гроші на будівництво практично не потрібного ні Росії, ні Європі «Південного потоку».

В української влади завдання значно складніше. Ставиться мета не лише перемогти на наступних парламентських виборах, а й об’єднати країну, давши їй національну ідею. При цьому необхідно, з одного боку, вивести за дужки непримиренну опозицію, що заплямувала себе грою в газові піддавки з Росією, а з другого — добитися підтримки «конструктивної» частини політичних опонентів, яка, перебуваючи на національно-демократичних позиціях, просто не може не підтримувати вельми радикальних газових ідей. Задум, образно кажучи, такий: Україні потрібна нова Тузла, довкола якої зможуть знову, як колись, консолідуватися й Захід, й Схід, і влада, і опозиція. І цей процес, як виглядає, вже повільно пішов. Наприклад, член Комітету Верховної Ради з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки, лідер Української народної партії Юрій Костенко вважає, що «широке обговорення судового процесу в Стокгольмі із залученням європейського аудиту мало б загальноєвропейське значення, унеможлививши в майбутньому підписання некоректних «газових» контрактів».

ЯК ЗБЕРЕГТИ ОБЛИЧЧЯ

Наближення зими не дозволить владі двох країн думати про саму лише політику. Та й Європа цього не допустить. Тож газову проблему в будь-якому разі доведеться розв’язувати, отже — домовлятися. І, думається, в безлічі сьогоднішніх, здавалося б, контраверсійних пропозицій можна відшукати цілком розумні й перспективні. Енергетичний експерт Богдан Соколовський говорить: «Якщо російська сторона підтримала б позицію України про скасування й написання заново справедливих контрактів, це було б по-партнерски. Проте слід мати на увазі, зокрема й парламентам обох сторін, що закономірним наслідком розриву газових контрактів 2009 року має бути денонсація Харківських угод. Це був би найкращий вихід із ситуації, в якій зараз опинилася Україна».

Дещо інша думка в іншого енергетичного експерта Олександра Нарбута, який сказав «Дню», що найреальнішим виходом для двох країн було б повернення від несправедливих контрактів до чинних і сьогодні міжурядових угод України та Росії в газових питаннях. Адже статус цих міжнародних документів, на його думку, вищий і значиміший, ніж контрактів, підписаних 2009 року господарюючими суб’єктами — «Нафтогазом» і «Газпромом».

Проте ніхто так просто й дохідливо, як Президент Віктор Янукович, не позначив вихід з нинішньої патової ситуації, в якій опинилися й Україна, й Росія, вихід, що дозволяє нашим країнам назавжди припинити газові конфлікти й війни та зберегти обличчя перед європейськими споживачами. За словами Президента, прийнятною для України є ціна газу для Німеччини без вартості транзиту газу від Росії до цієї країни. Просто й справедливо. І тут-таки в інтернеті з’явився заклик, адресований перш за все опозиції: «Януковича не треба любити — його треба підтримувати». Не виключено, що цей слоган вигадали креативники Партії регіонів. Але в нинішніх умовах він не просто актуальний, а й явно стоїть у руслі національних інтересів України.