Повість про пострадянську людину,

Можливо, нагромаджуваний століттями резерв учинків наших Великих попередників зависоко підніс планку надій та вимог до незалежності? На цьому фоні справді може видатися, що за попередні 20 років українці встигли замало. Утім, чи не головним нашим здобутком може стати розуміння: незалежність треба не лише виборювати та захищати, а й наповнювати якісним змістом. З тих-таки Великих резервів. 

Ми продовжуємо тему, присвячену ювілейній даті — двадцятиріччю незалежності України (початок у вчорашньому номері). Пропонуємо вашій увазі думки експертів, до яких ми звернулися із запитаннями: на ваш погляд, які були досягнення та прорахунки за 20 років незалежності України? Які шанси не було використано? Де брати силу сьогодні, у чому може бути альтернатива теперішньому розвитку країни?

«УКРАЇНА ЯК СУСПІЛЬСТВО НЕ ВІДРОДИЛАСЯ»

Костянтин МАТВІЄНКО, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:

— Єдиним досягненням можна вважати сам факт Незалежності України. Інших глобальних досягнень, мені важко назвати. Ми маємо депопуляцію, злидні, падіння рівня культури і освіти. Сьогодні шансів на оновлення практично не залишилося. Вони були в 1991 році, потім у 2004—2005 роках — інших шансів історія України поки що не давала, а ті, що давала — використані не були. Україна як соціум, як суспільство на сьогодні не відбулася. Суспільство не зуміло вибудувати таку систему влади, яка була б ефективною для нього. Ми спостерігаємо картину антагонізму між країною і державою, владою і суспільством. Нинішня влада має всі ознаки окупаційної. Окупанти експлуатують ресурси країни без відновлення. Починаючи з лісів, водних ресурсів, рекреаційних ресурсів, закінчуючи людьми. Сьогодні відновлення людського потенціалу в нас припинено. Це видно з формальних ознак: закриття шкіл, лікарень, скорочення життя на тлі намагання збільшити пенсійний вік. Отже, маємо ситуацію, коли в Україні відбулася саме окупація. Черпати в цій ситуації натхнення не доводиться. Відтак для людей енергійних, молодих, кваліфікованих, перспективних, найкращим способом самореалізації, на жаль, є еміграція.

«ОДНИМ ІЗ НЕБАГАТЬОХ ДОСЯГНЕНЬ УКРАЇНИ СТАЛО ЗБЕРЕЖЕННЯ СУВЕРЕНІТЕТУ»

Володимир ГУЛИМА, керівник Центру дослідження проблем регіонального і міжнародного співробітництва, Львів:

— Активне обговорення здобутків та прорахунків України, яке розгорнулося в нашій країні в контексті наближення двадцятого Дня незалежності України, наштовхує на думку, що ми, на жаль, так і не позбулися звички рапортувати про досягнення до ювілейних дат, а відтак продовжуємо зберігати «совок» у собі. Ми, як справжні «гомо совєтікус», також наполегливо чекаємо «чарівника у блакитному вертольоті», який після перемоги на чергових виборах забезпечить нам європейський рівень життя, а коли цього не відбувається, щиро клянемо його, забуваючи про власну відповідальність за зроблений вибір.

На жаль, через обраних нами керівників ми втратили шанс перетворити Україну на один з ключових елементів безпеки Європейського континенту, бездарно відмовившись від ядерної зброї. Не утримали регіонального лідерства Україні в рамках неформального об’єднання ГУАМ. 2009-го не використали шанс приєднатися до НАТО, а сьогодні втрачаємо шанс на зближення з Європою через фарс із правосуддям над лідерами опозиції.

Одним з небагатьох досягнень України стало збереження нею свого суверенітету, що триває вже 20 років і, попри всілякі політичні та економічні негаразди, не було заплямовано трагічними кривавими подіями, які мали місце у Придністров’і, Нагірному Карабасі або в колишній Югославії.

На сьогодні проблемою України є відсутність єдиної національної ідеї та розуміння пересічними громадянами того, що теперішні політичні сили ніколи не припинять процес соціального розшарування в Україні, оскільки призначені для обслуговування інтересів олігархічних кланів. Більше того, намагаючись відвести суспільне незадоволення від реальних винуватців погіршення рівня життя, вони продовжуватимуть нав’язувати і заохочувати протистоянням між Сходом та Заходом України, не зважаючи на імовірність розколу країни. Альтернативою існуючому розвитку країни може стати лише налагодження порозуміння між громадянами всіх регіонів України. Наша сила — в єдності, але хто зможе реально об’єднати Донецьк, Львів, Харків та Одесу, сказати важко. Очевидно, що це вимагатиме пошуку героїв, яких однаково поважали б у різних регіонах, написання спільної історії тощо. Навряд чи такою силою може стати будь-яка політична партія, скоріш за все — громадський рух. Але де він міг би народитися та хто б його очолив — велике питання з багатьма невідомими.

Продовження теми на стор. «NB!», «Прес-клуб «Дня»»