Тисяча років. Часова відстань, яку важко усвідомити та взагалі уявити. Як жителі тогочасного Києва пов’язані з нинішніми киянами? Нас розділяють віхи історії, калейдоскоп подій. Проте пам’ять про минуле будує мости єдності. Ще відчутнішим стає цей зв’язок часів, коли пам’ять знаходить своє втілення — такою є Софія Київська, яка сполучає наше минуле й сучасність, скеровуючи в майбутнє.

Особливої символічності набуває внутрішнє оздоблення собору — десь збережені давні фрески та мозаїки, а десь, де давні розписи не збереглися, залишені витвори пізніших часів. Чи не такою є наша історія, шари якої ми поступово відкриваємо, а деякі з них досі лишаються незнайденими? Навіть історію Софії Київської не можна назвати вивченою достатньо. Час від часу дослідники наштовхуються на відкриття давнішого шару під уже давно відомим. Так сталося й з датою заснування собору: 1037 рік нині відходить на периферію, і все більше учені фокусуються на 1018 році. Чому так та які ще таємниці містить собор, можна дізнатися на виставці «Софія Київська: 1000-річчя могутності духу».

«МАЙЖЕ САКРАЛЬНЕ ВІДЧУТТЯ ВАЖЛИВОСТІ»

Ідея проекту з’явилася в організаторів доволі давно. «Ми задумували цей проект як виставку, присвячену 1000-річчю першого богослужіння в Софійському соборі та його освячення. Але сьогодні, коли ми всі чекаємо на об’єднавчий собор і на встановлення єдиної української помісної православної церкви, цей проект набуває особливого значення, — розповідає координаторка проекту Кіра ПЕТРАЧЕК. — У Х столітті хрещення Володимиром Київської Русі стало доленосним для країни. І сьогоднішні події співзвучні з подіями тисячолітньої давнини. Так само Україна отримує нове народження завдяки Константинопольському патріархату».

Актуальність виставки лише посилила відповідальність, яку відчували на собі розробники виставки Андрій КАЧУРО та Анастасія ГАЙДУКЕВИЧ-КАЧУРО. Так, Анастасія описала це як «майже сакральне відчуття важливості». Перед розробниками постало непросте завдання: розповісти про храм із тисячолітньою історією, найбільший у світі ансамбль мозаїк (260 квадратних метрів) і фресок (3000 квадратних метрів). І треба розмістити таку виставку на невеличкій площі приміщення «столиці Володимира» (це його стольна, тронна зала, про яку писав австрійський дипломат і мандрівник Еріх Лясота, коли відвідав собор 1594 року).

Тож довелося, як пояснила Надія НІКІТЕНКО, доктор історичних наук, професор, автор наукової концепції виставки, зупинитися на ключових віхах із історії храму.

АКЦЕНТ НА ОСОБИСТОСТЯХ

«Назва виставки дуже точна: сама Софія — це могутність духу, якому тисяча років. Якщо в кінці Х століття візантійці називали нас тавроскіфами, дикунами, то такі храми, як Десятинна церква, Софія стали «колискою», в якій виросла нова людина — християнин. Тоді розпочалася зовсім нова ера, й ми з вами — люди цієї нової ери. Ми — діти тих наших пращурів, які будували Софію і Десятинну церкву, й досі відчуваємо на собі цей благотворний вплив. Як це трапилося? Завдяки кому? Ми зробили акцент на особистостях», — схарактеризувала концепцію Надія Нікітенко.

Нагадаємо, що дослідниця відкрила та обґрунтувала факт виникнення Софії в 1011 — 1018 роках, тому й не дивно, що ця виставка зосереджується на постаті Володимира й Анни, а не Ярослава й Інгігерди. Відповідно до цього вибрані й віхи історії. «Уперше, мабуть, серед усіх ми почали з династичного шлюбу Володимира й Анни», — зазначає Надія Нікітенко.

СТАРША СЕСТРА СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ

«Тривалий час я ставила собі запитання, чому живопис прославляє не Ярослава й Ірину, а Володимира й Анну? А тому, що в усі часи твори мистецтва прославляли своїх замовників», — ділиться Надія Нікітенко. Зокрема, на одній із фресок йдеться про те, що князь Володимир отримав княжий титул. Це пов’язано з питанням, чому Анну всі наші джерела називають княгинею, а не князівною. Надія Нікітенко стверджує: «Анна була вінчана королівською короною за візантійським звичаєм, коли виходила заміж за Володимира. Бо Володимиру надали кесарський чин — це королівський чин, який давали найближчим родичам імператора, які поріднилися з ним. Ось чому Володимир на всіх монетах у княжому одязі й княжій короні. Це не копіювання візантійців, а правда, бо монети були репрезентативного характеру. Це як візитівки, які князь розсилав по всьому світову, — свідчення того, що він посів трон».

До цієї частини  експозиції «до будівництва» Софії Київської належить і стенд про заснування Десятинної церкви. Символічно, що її будували сім років — стільки ж, скільки і храм у Єрусалимі. Десятинну церкву вважають першим кам’яним собором Київської Русі. Надія Нікітенко наголошує: «Розповідати про Софію, відриваючи її від Десятинної церкви — її рідної старшої сестри, просто неможливо».

«РОЗПИСУВАЛИ ХРАМ ВІД ПЕРИФЕРІЇ ДО ЦЕНТРУ»

У частині експозиції, присвяченій Софії Київський, хочеться детальніше зупинитися на найбільшій фресці собору, що міститься на трьох стінах центрального нефу, навпроти вівтаря, загальною довжиною 15 метрів. Як стверджує дослідниця, така фреска «не має прецедентів у середньовізантійський період у візантійському мистецтві. Князь хотів показати свою силу й значення, що він як уособлення Русі увійшов у християнську Ойкумену, ввів свій народ в історію спасіння».

Надія Нікітенко також навела такий цікавий факт: «Розпис храму йшов від периферії до центру, бо в центрі працювали мозаїсти, стояли риштування до самої маківки. Тому, щоб обидві групи художників не заважали одна одній, поки мозаїсти прикрашали центр храму — головний вівтар і центральний купол, фрескисти поступово наближалися до центру. Це показало накладання тиньку, які досліджував мистецтвознавець Григорій Логвин». 

ЛІТЕРИ, ЯКІ ЗМІНЮЮТЬ ПОГЛЯД НА ІСТОРІЮ СОБОРУ

Крім того, на виставці є суто інформаційний стенд, де зазначені основні події, пов’язані з Софією Київською. Але найбільше уваги привертає правий верхній куточок, у якому вміщено дані про «якісь» сполучення давніх літер. Зокрема, SФКZ — ці чотири літери, закарбовані на стінах Софії Київської, посприяли появі нового погляду на історію храму. Йдеться про лише один елемент із численних графіті — написів із проханнями або фіксацією історичних подій, залишених на стінах собору відвідувачами. Зазвичай у таких випадках лишалася також й дата запису, яку в тоді позначали не арабськими цифрами, а літерами. Зокрема, SФКZ розшифровується так: літера S — 6000, Ф — 500, К — 20, Z — 7. Тож напис було здійснено 6527 року від створення світу, а отже, 1019 року від Різдва Христового (після 988 року на Русі користувалися літочисленням візантійської світової ери, за якою створення світу відбулося 5508 року до нашої ери). І це не єдиний такий напис, який може бути підтвердженням того, що Софія Київська існує значно давніше, ніж з 1037 року.

«МУЗЕЙ НЕ МОЖЕ БУТИ СТАТИЧНИМ»

Підсумовуючи, виставку здійснено за європейським зразком. І справедливими видаються слова Анастасії Гайдукевич-Качуро: «Ми намагалися добирати іншу мову висловлення, ніж зазвичай». Напевно, найяскравішим втіленням цього стала інтерактивна панель. Завдяки ній на екрані в ніші можна детальніше вивчити архітектуру храму, побачити зблизька фото мозаїк, графіті, живопису Софії Київської, обравши їх на панелі. А загалом на стіні видно 3D-проекцію храму, яка постійно рухається, даючи змогу побачити всі куточки собору.

Щодо майбутнього виставки, то вона стане музеєм, присвяченим цьому храму, як стверджує Неля КУКОВАЛЬСЬКА, генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська». «Хоч для цього є невеликеприміщення, ми намагаємося й надалі якомога більше насичувати цей музей інформацією, застосовуючи сучасні технології. Адже музей не може бути статичним. Ми вже давно сповідуємо теорію і практику живого музею», — додає Неля Куковальська.

Напевно, «живим» музей роблять деталі, які на перший погляд зовсім непримітні. Дивлячись на деякі експонати, навіть складно уявити, що цими речами користувалися 1000 років тому. Що книжні застібки у формі кинджалів, можливо, скріпляли аркуші книг з бібліотеки Ярослава Мудрого. А на шматочках мозаїки з підлоги собору, може, стояв київський князь. Причому вражає те, наскільки яскравими є кольори цієї мозаїки. Пригадуються слова філософа Сергія Кримського про онтологічний оптимізм українського народу, відображений у соборі. Здається, це те, що не завадить українцям нині, тільки, напевно, варто додати до онтологічного оптимізму й трохи раціо — щоб вірити й відповідально діяти.

Виставка «Софія Київська: 1000-річчя могутності духу» триває до 18 січня.