Проект «Роми – це ми» яскравий за емоціями, що передає та викликає, хоча основну його частину складають чорно-білі фотографії. Їх автор - Олексій Зінченко. Фотограф створив тематичний цикл у 2016 році у ромському таборі на заході України, у Воловецькому районі, що біля кордону з Угорщиною та Румунією. Цієї весни проект показали у програмі щорічного міжнародного фестивалю Krakow Photo Fringe. Тепер його можна побачити і у Музеї історії міста Києва, разом із експонатами з колекції цього закладу, що відображають сприйняття ромів в українській культурі. Експонати музейно-виставкового центру – це, в основному, ескізи театральних костюмів, зокрема легендарного Анатоля Петрицького, та афіші вистав, як-то «Кармен» чи «Сільва».

Костянтин Дорошенко, який разом із Катериною Липою курує виставку, розповідає, як виникла її назва: «У 2003 році я вперше опинився у Бахчисараї. Коли водій віз мене цим містом, я побачив музей і спитав, кому він присвячений. На що водій каже: «Це музей якогось їхнього татарського героя». Потім виявилось, що це Ісмаїл Гаспринський, величезна для тюркського світу персона, свого часу він був міським головою Бахчисарая. Тоді мене обурила сама постановка питання: «їхній», «якийсь їхній герой». Я не зміг зрозуміти, чому у моїй країні - в Україні, у моєму Криму, хтось вважається «їхнім», іншим. Це все наше. Якщо Крим - це Україна, безперечно, то й історія кримськотатарського ханства – це Україна. І так само історія кожного народу, який живе тут, є Україною. Отже, роми - це ми, не просто тому, що тут зображені роми, які промовляють до вас з цих світлин, що це – ми, які пропонують подивитися відкрито на те, як вони живуть. Також, безперечно, кожен, хто живе в Україні, кожен, хто любить цю країну, - це є ми. Особливо у нинішній період, коли відбувається війна, агресія, коли частина нашої території захоплена, - зараз ми тим більше повинні зрозуміти себе, свою багатоманітність і єдність цієї багатоманітності».

Цього року в Україні стали більше говорити про ромів, насамперед через погроми їх таборів, напади і навіть вбивство. Костянтин Дорошенко запевняє, що проект не робився спеціально під цю проблему. «Фотограф зацікавився ромами саме з людської точки зору, з точки зору того, як ці люди живуть. Автор хотів показати, подарувати глядачам певний хепенінг, продемонструвавши дуже людяну експозицію, - додає куратор виставки. - Ми бачимо абсолютно різні емоції, але немає якогось мороку. Ми можемо побачити у цих людях, що аби бути щасливим, не обов’язково бути багатим. Щоб бути красивим, не обов’язково бути доглянутим і робленим».

Олексій Зінченко каже, що у його циклі дуже багато репортажних фотографій і фактично немає постановочних. «Я не хотів робити перегини у будь-який бік, натомість показав, як це є. Роми – доволі щасливі люди, - стверджує фотограф. – У таборі була величезна кількість дітей, які за цукерки танцювали, розповідали історії. Там були глухонімі діти. Там половина дітей не має паспортів, документів. У них єдине джерело води – у горі стирчить якась трубка, звідки тече вода, і це п’ють, цим миються. Задача – показати, що є така форма існування зі своїми традиціями, зі своїм культурним кодом. Думаю, оскільки ми останнім часом часто говоримо про Європу, про цивілізоване суспільство, треба пам’ятати, що відмінна риса такого суспільства – високий рівень толерантності, моральності та емпатії».

Щоб глибше познайомитися з культурою та укладом ромів, які живуть на території України близько 500 років, під час виставки у музеї пройдуть лекції.

Більше про історію створення проекту та сприйняття ромів в Україні читайте у найближчих номерах «Дня».

Виставку «Роми – це ми» можна побачити у Музеї історії Києва до 3 вересня.