Як би не усвідомлення факту, заради чого в Бабиному Ярі сьогодні зібрались кілька сотень людей різних національностей, то могло здатись, що прийшов на затишний, неметушливий захід на тлі осіннього лісу. Та ліс цей кривавий. 75 років після трагедії Бабиного Яру - це строк не такий вже й великий, довжиною в життя однієї людини. Сьогодні, 29 вересня, відбулось вшанування цієї трагічної дати в самому її серці - на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр». Захід відкрила чутлива музична композиція «Свідок» українського композитора Святослава Луньова, головною метафорою якої став образ вітру, який є вічним свідком людської болі, злочинів і тріумфу духу. І саме цього дня разом зі спогадами про вбитих євреїв, українців, ромів, військових полонених необхідно згадати праведників миру, які, ризикуючи власним життям, намагались врятувати приречених. Щоправда, офіційна кількість їх налічує 2,5 тисячі людей, хоча насправді їх було в рази більше.

Після прослуханої музичної композиції виступив Президент України Петро Порошенко, який зазначив: «Бабин Яр – це одна із найглибших ран, один із найважчих спогадів про Голокост, про цю безпрецедентну в історії людства катастрофу, про спробу фізично винищити весь народ із корінням, заглибленим в Біблію». Справедливо Петро Порошенко нагадав і про ще один геноцид на українській землі - Голодомор, ініційований Москвою.

«Ми, три народи, як і всі українці, євреї і німці, як і європейці, із непростою історією стосунків, з болісним минулим і важкими травмами, зараз демонструємо нашу відданість ідеалам та принципам демократичного та толерантного світу. Світу, в якому немає місця війнам, таким геноцидом, як Голокост та Голодомор», - промовив Президент України.

Чутливим моментом була розповідь Президента про єврейського хлопчика, який не розумів, чому мама його повела на загибель... Окрім того, Президент наголосив, що зло й досі не покаране і нині залишається загроза для цілих народів. Тому доказ - сьогоднішнє визнання Росією Меджлісу кримськотатарського народу екстремістською організацією. Та й слово анексія, за словами Порошенка, росіяни в міжнародних документах відверто перекладають як аншлюс. Історичні паралелі нагадують нам, що загроза нікуди не поділась. І якщо Європа, зокрема Німеччина, зробила в певний момент висновки, то Росія, яка пропагандистськи потягнула на себе простирадло перемоги в Другій світовій Війні, навпаки, впала в ілюзію власної псевдовеличі і непереможності.

Варто зазначити, що присутні сьогодні в Бабиному Яру українські євреї в коментарях кілька разів підкреслювали те, що саме в Києві, в Україні вони почувають себе абсолютно захищеними не дивлячись на нав’язувані інколи міфи про «бандерівців». Серед присутніх, до речі, були і деякі колишні комбати добровольчих батальйонів, зокрема Дмитро Тетерук. До речі, на алеї в парку були виставлені щити з інформацією про трагедію в Бабиному Яру і окремо лежали квіти біля дошки з вдячністю українським націоналістам, зокрема Олені Теліги, вулиця імені якої дотична до парку.

Президент Німеччини відзначив: "З моменту завершення холодної війни українці нагадали нам про те, що у них є місце в європейській історії. Вони нагадали нам про те, що українці і сьогодні, і в майбутньому належать до сім’ї народів як суверенна і незалежна країна, територіальну цілісність якої необхідно поважати. Ми побачили українців борцям за свободу, демократію і державність"

Міністр торгівлі США Пенні Пріцкер, яка прибула до Києва для участі в заходах щодо трагедії в Бабиному Яру, розповіла про своє українське коріння. Виявляється, більш ніж сто років тому її родина жила на Подолі в Києві. «Від імені президента Сполучених Штатів для мене велика честь бути тут, у Києві, - сказала пані Пріцкер. -  Це місто, яке завжди було близьким моєму серцю з самого дня мого народження. 135 років тому моя сім'я жила на Подолі, біля Житнього ринку. Але за 60 років до трагедії Бабиного Яру моя сім'я втекла від погромів. Моя сім'я залишається з цією пам'яттю. Моєму прапрадіду було 10 років, коли втікав з Києва

На заході виступили президент Європейської Ради Дональд Туск, який сказав: «Ми мусимо пам’ятати, що наше щоденне завдання – кричати щосили, коли вбивають невинних. Коли сильні нападають на слабких, коли вони стають жертвами від військових літаків та ракет. Коли ми стикаємося зі злом та насиллям, люди не можуть ділитися на жертв та споглядачів». Досить актуальні слова, враховуючи те, що щодня на своїй рідній землі від рук агресора гинуть українці і, зокрема, етнічні євреї, які перебувають у лавах збройних сил та добровольчих батальйонів. Про це треба пам’ятати так само, як і про геноцид будь-якого народу, зокрема українського і кримськотатарського. Недарма епіграфом до заходу 75-х роковин масового вбивства євреїв у Києві стали слова з Притч: «Будьте голосом тих, хто не може говорити за себе...».