Чотири сенсації 11 вересня ми презентуємо на Форумі видавців у Львові: про події історичні – книга «Повернення в Царгород», про новітню історію – публіцистичний триптих: «Котел», або Справа без терміну давності», «Катастрофа і тріумф. Історії українських Героїв» і «Я – свідок. Записки з окупованого Луганська».   

Вже є свіжі «рецензії» на книги від головних критиків – наших читачів. Першим придбав примірник «Повернення в Царгород» адвокат Вадим Матвіїв з Луцька. «Не можу оминути нагоди подякувати Ларисі Івшиній і за іменний автограф, і за пророблену працю з приготування цього інтелектуального «аперитиву», – ділиться враженнями Вадим Матвіїв. – Ця частина історії, Царгород – це і мій особистий простір незнання. Принаймні так було. Тепер завіса омани, перекручень і навіть певної власної байдужості чи нерозуміння трохи піднялася. За нею наша «пуповина». Адже без вивчення витоків, усвідомлення справжнього минулого, без тверезих його оцінок – майбутнє видається туманним».

«Повернення в Царгород» стане наріжним каменем нового правдивого екскурсу в історію України, переконаний Вадим Матвіїв. «Це – початок великого шляху переосмислення того, хто ми є, та повернення нашої справжності. Непростий, але потрібний і цікавий шлях, – говорить Вадим Матвіїв. – «Повернення в Царгород» треба буде перечитувати і смакувати. Певен, щоразу відкриватимуться нові аспекти, і книга для багатьох стане настільною. Я не фаховий історик і не займаюся прикладними дослідженнями у цій царині, просто мені не все одно. Дійсно, час настав. Як і будь-який шлях до чеснот, «ключі» до переосмислення так просто не даються. Книга «Повернення в Царгород» показала їх, і ми не маємо права ігнорувати це. Відтак, у добру путь. До речі, завдяки цій книзі відкрив для себе інші варті уваги праці: «Дві Русі» і «Сила м’якого знака». З нетерпінням чекатиму на інші інтелектуальні «страви» до нашого  історичного столу!».

Ще з першого дня 22-го Міжнародного книжкового форуму видавців у Львові на нашому стенді №305 у Палаці мистецтв чимало наших книжок знайшли своїх нових власників. Перші відвідувачі форуму активно купували і «Повернення в Царгород», і публіцистичну трилогію. Дехто вперше знайомився з книжками з «Бібліотеки газети «День», а дехто щороку приходить на наш стенд за новинками. Чекають їх і купують одразу, бо довіряють. Це – важливо. Працюючи над цими книжками, ми в редакції «Дня» сподівалися, що вони швидко знайдуть свого читача. Приємно, що не помилилися!

Щоб розігріти читацький апетит тих, хто тільки їде на Форум публікуємо ще декілька відгуків власників новинок «Дня».

«ПОВЕРНЕННЯ В ЦАРГОРОД» – ЦЕ ТВЕРЕЗИЙ ПОГЛЯД НА МИНУЛЕ»

Лариса ГІРІЛІШЕНА, економіст:

– Спочатку примітила книгу «Сила м’якого знаку». Побачила у книгарні, сподобалася. Коли повернулася з грішми, книги вже не було. Довго шукала видання, а тоді знайшла у вас на сайті. Заодно побачила «Повернення в Царгород». Оскільки тематика одна, подача матеріалу виглядала досить «смачною», замовила і новинку. Спершу почала читати «Повернення в Царгород», але там було багато відсилок до «Сили м’якого знаку», тому відклала новинку і почала з цієї книги.

Загалом мене цікавлять книги не сугубо історичні, а з аналітикою подій минулого. І не обов’язково саме української історії – це можуть бути «розбори польотів» Європи, Америки. Якщо знаєш про ці «граблі», вдруге на них не наступиш. Втім, мало розкрита вся українська історія. Викладання у школі 20 років назад було перекручене в одну сторону, зараз – в іншу. І по суті воно так само проходить на рівні емоцій або завчання дат. При цьому, всі необхідні дані розписані, треба лише їх дістати і правильно подати – без зв’язку з політикою, якимись сьогоднішніми перекосами. Вчорашнє – то був «совок». Тоді ми все прожили з Росією. Зараз категорично інша подача. Не скажу, що неправильна, але вона радикальна і на емоціях, без фактажу і аналізу.

Книга «Повернення в Царгород» корисна людям, які пройшли радянську школу, тому що подає тверезий погляд на минуле. У радянські часи історія викладалася у вимірі «паралельного існування»: Європа сама по собі, ми варилися у власному котлі. І у книзі «Повернення в Царгород» матеріал подається так, що ми розуміємо: ми завжди існували у європейському контексті.

«ЦІКАВИЛО ОСМИСЛЕННЯ ПОДІЙ, ЯКІ ВІДБУЛИСЯ У ЛУГАНСЬКУ»

Михайло, мешканець Луганська, який нині мешкає на Полтавщині, придбав книгу Валентина Торби «Я – свідок. Записки з окупованого Луганська»:

– Про книгу дізнався з Facebook-сторінки автора. Новинка зацікавила, бо сам з Луганська, і багато описаних подій відбувалися на моїх очах. Цікаво дізнатися думку людини, яка також все це пережила. Тільки почав читання і поки все подобається. Мої погляди збігаються з авторовими – і на те, що відбувалося у Луганську минулого тіла, і на те, що спостерігали 20 років незалежності.

Сам виїхав з Луганська у червні 2014 року. Періодично приїжджаю до міста, щоб подивитися, що там відбувається, якісь речі взяти. Частину з описаного у книзі застав в евакуації, так би мовити. Тому хотілося почитати враження людини, яка все це бачила на власні очі. Але більше цікавило саме осмислення подій, які відбулися.

Об’єктивно отримати інформацію з окупованого Донбасу важко, особливо українським медіа. Ситуація, як її висвітлюють у ЗМІ, зазвичай, відрізняється від того, що відбувається насправді. Немає інформації про насущні потреби людей, про те, як вони переживають блокади, які наче «наближають» нас до перемоги. Але об’єктивно усвідомлюю: дізнатися про це і все зрозуміти складно. Бо будь-якого українського журналіста, який приїде у підконтрольні бойовикам міста, швидко «зачистять».

«РУЙНІВНИЙ УДАР ПО ІДЕОЛОГІЇ «РУССКОГО МИРА»

Тарас БУКРЄЄВ, викладач історії, редактор інформаційного порталу «Рідна Херсонщина»:

– Коли з’явився анонс «Повернення в Царгород», одразу зацікавився цією книгою. Заінтригувало, про що можна ще написати стосовно історії Русі та козаччини. Коли отримав книгу, переглянув зміст і прочитав передмову, побачив, що видання, як і попередні книжки з бібліотеки «Дня», покликане заповнити «білі плями» в уявленнях українців щодо своєї історії. Я б назвав «Повернення в Царгород» винайденням концепції українського погляду на геополітичну ситуацію часів Київської Русі, Візантії, козаччини. І це – наша власна концепція, а не нав’язана Росією або навіть деякими нашими істориками, які не звільнилися від радянських штампів.

У книзі зібрані статті дуже сильних істориків. І матеріал подано так, що видання буде цінним не лише для фахівців, а й для пересічних громадян. Також, гадаю, на новинку «Дня» варто звернути увагу тим, хто пише підручники з історії України, але досі користується радянськими джерелами, звідки просто переклали параграфи, прибрали комуністичну ідеологію і нічого не додали. А за 24 роки написано багато хороших матеріалів, концепцій, досліджень. І в цій книзі якраз зібрано ці прогресивні роботи. Це найновіша розвідка у дослідженні місця України між Сходом і Заходом. У передмові сказано, що Україна – не Росія, а Росія – не Русь. І зібрані матеріали доводять, що ми ніякий не «молодший брат», а окрема нація, культура, держава.

Книжкова новинка «Дня» є цінною інтелектуальною зброєю в арсеналі будь-якого читача, адже дає цікаві фактичні аргументи для дискусії про місце України у світі. У першому розділі зацікавила стаття Володимира Рички «Тисячолітній Володимир. Великий хреститель України-Руси та його слід в історії». Нещодавно ми відзначали річницю хрещення Русі, «День» один з небагатьох ЗМІ актуалізував це важливе питання. І ця стаття – продовження дискусії щодо вчинку князя, його важливості в історії держави. Також було цікаво читати статтю Ігоря Сюндюкова «Час і простір без кордонів». Автор гарно показує взаємовпливи Київської Русі та Візантії в культурному плані. З другого і третього розділів я відзначив більшість матеріалів, які обов’язково ще прочитаю, адже вони по суті є руйнівними ударами по ідеології «русского мира». Матеріали стосуються саме самобутності українців, зв’язків з європейськими цивілізаціями, культурою, традиціями управління, які впроваджувались на наших землях.

Головну ідею книги «Повернення в Царгород» я бачу в тому, щоб показати: Україна гармонійно увібрала в себе культурні надбання Заходу і Сходу і на цьому фундаменті виростила свою унікальність. Книга засвідчує, що наша країна завжди була невід’ємною складовою не тільки європейського, а й світового історичного процесу. Раджу читати всім, хто сумнівається в Україні загалом і її давній державницькій традиції, хто має комплекси меншовартості. Книга дасть обґрунтовані підстави думати не тільки про правдиве минуле, а й про успішне майбутнє України.

«ВСЕ, ЩО ВАЛЕНТИН ТОРБА ПИШЕ У СВОЇЙ КНИЗІ, ВІН ПИШЕ НІБИ ПРО МЕНЕ»

Інна РИБ'ЯНЦЕВА, директор Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.Горького:

– Придбала книгу Валентина Торби, бо знайома з його творчістю. Я теж з Луганська, але виїхала звідти лише у липні 2014 року. Я постійно слідкувала і слідкую, що і як пише Валентин. Стиль його письма був цікавим ще в довоєнний період, а на тлі сьогодення – він взагалі неповторний. Мені складно говорити про це, і тому читати теж буває складно. Бо все, що Валентин пише, він пише ніби про мене. Коли людина не знає цих будинків, вулиць, цих перехресть, їй легше це сприймати, а коли я знаю все це, бо живу там, це зовсім по-іншому сприймається. Мені чудово відомі причини, чому це відбулося саме там. Нас довго вели до цієї війни. Ще з 2004-го року наша обласна влада казала: якщо наше керівництво не хоче нас слухати, то ми покличемо Росію. Шкода, що ми їхні висловлювання і дії не сприймали серйозно. Дякую Валентинові за те, що підняв цю тему і написав книгу.

«В ТОМУ, ЩО УСІ КНИГИ БУДУТЬ ЦІКАВИМИ, Я НЕ СУМНІВАЮСЬ»

Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО, екс-голова СБУ:

– Я читаю «День» з того часу, коли став дипломатом, десь з 1996 - го року. Я навіть покращив свої знання англійської мови,  читаючи англомовну версію газети. Книжка «Дві Русі» стала свого часу для мене проривною і підривною літературою. Мені також подобається цей зручний pocket-формат серій «Підривна література» і «Бронебійна публіцистика».Сьогодні я придбав нові книги – публіцистичну трилогію. В тому, що усі три книги будуть цікавими, я не сумніваюсь.

Марія ПРОКОПЕНКО, «День», Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон, Дар'я ТРАПЕЗНІКОВА, Мар'яна ЧОРНІЄВИЧ, Літня школа журналістики «Дня». Фото Руслана КАНЮКИ, «День»