Відбір проходив 20 липня на стадіоні Центрального спортивного клубу Збройних сил, що у Києві. Його учасниками стали ветерани, які прагнуть, щоб суспільство пам’ятало тих, хто віддав життя у боротьбі за територіальну цілісність України. Усі 57 учасників успішно фінішували, вісім найкращих, які восени поїдуть на змагання до Вашингтона, оголосять за тиждень.

«КИДАЮЧИ ВИКЛИК СВОЄМУ ПОРАНЕННЮ»

Дістатися фінішу - уже перемога для тих, хто взяв участь. Для кожного з них це не лише виклик собі, а й прагнення бути прикладом для інших. Головне кредо учасників: «Не здаватися та йти веред!»

Уповноважений Президента з питань реабілітації поранених учасників АТО Вадим СВИДИРЕНКО зазначає: «Щодо критеріїв відбору, то головне, щоб це були учасники бойових дій, які отримали поранення будь-якого ступеня важкості.  Надається перевага саме важкопораненим, бо попри те, що не працює певний орган або м’яз, людина долає себе та дистанцію, кидаючи виклик своєму пораненню. Обов’язковою умовою є те, що учасники пройшли лікування та реабілітацію і на сьогодні ведуть активне життя».

«Багато хлопців володіють англійською мовою - знаєте, ветеран ветерана розуміє завжди, - продовжує Вадим. - Я хочу не просто супроводжувати нашу команду на марафоні, а й бігти разом із ними. Ось уже два роки поспіль бігаю там по десять кілометрів, і цього року теж так хочу».

За правилами щороку набирають нові команди. «Треба знайти кошти на нову форму, квитки. Оскільки держава гроші на це не виділяє, ми шукаємо спонсорів. Американська сторона оплачує проживання, харчування, прийом. Переліт - за рахунок меценатів, - розповідає Вадим Свириденко. - У кожного з учасників індивідуальна підготовка. Для нас важливий результат. На сьогодні ми робимо багато в областях, щоб хлопці, громадські організації мотивували місцеві державні органи на створення відповідних умов. Місцева влада повинна це робити, тому що є відповідний указ Президента, голови областей мають створити програми і знайти кошти для відкриття басейнів, ігрових майданчиків, адаптованих спортзалів. Потрібно, щоб люди захотіли це створити. Для цього повинні прийти наші ветерани і сказати, що вони хочуть, що їм потрібно».

«СВОЮ ПЕРЕМОГУ Я ПРИСВЯЧУЮ «В’ЯЗНЯМ КРЕМЛЯ»

Першим фінішував Микола РУДИК. «Я беру участь у такій події вже вдруге, у пам’ять про героїв, які віддали життя за Україну. Цим самим показую молоді, що бігати - це дуже добре. Ми повинні показати молоді, що ми нескорені, - говорить Микола. - Сьогодні свою перемогу я присвячую нашим «в’язням Кремля», які незаконно знаходяться у Росії: Сенцову і всім нашим».

«Цього року у Вашингтоні я хочу стартувати з усіма, - зауважує Микола. - Минулого року я біг дуже швидко, з хорошим темпом. Організатори думали, це ж які він має проблеми зі здоров’ям, це якийсь професіонал. Серед поранених я виграв. Але ця перемога не тільки моя, виграли ми всі». 

«МОЯ ДРУЖИНА - НАЙБІЛЬША ПІДТРИМКА У ЖИТТІ»

Одним із учасників став незрячий Олександр ПОПРУЖЕНКО, який до того ж нещодавно під час тренувань травмував ногу. «Пробігти з травмованою ногою - відчуття не з приємних. Але дух українця в мені не зламати, - запевняє Олександр. - Попри довготривалу депресію, я зрозумів: потрібно жити, потрібно  радіти, і я щаслива людина, бо я залишився живий. Чимало побратимів серед нас уже немає. Моя мета - бути серед людей, радіти життю. Мій тренер Олександр Діонюк дуже допомагає мені. Він говорить: «Сашо, не зупиняйся, давай. За нами тільки перемога, тільки вперед!».

«Бігти важко. От закрийте просто очі і пробіжіться, дуже важко, - продовжує Олександр Попруженко. - Якби мені рік назад, та навіть не рік, а два місяці тому сказали, що я пробіжу п’ять кілометрів, я б відповів, що ніколи у житті такого не буде. І коли я місяць тому пішов на скандинавську ходьбу, то познайомився з хлопцями, які бігають, мені це стало цікаво. Прийшовши додому, я написав пост, що потрібен гайд (супроводжуючий. - Ред.). Спочатку відгукнулися жінки, але, на жаль, вони бігають повільно. Потім я написав, що потрібен сильний гайд. Потім був Петропавлівський марафон, де я програв тільки організаторам. Я зайняв залікове четверте місце, а за трекером - друге місце, зберігаючи техніку і темп. Саша поклав мені руку на плече і сказав, що ми зможемо. А взагалі моя дружина - найбільша підтримка у житті. Саме вона показала мені, що життя є».

«ВАЖЛИВО БУТИ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ ІНШИХ»

Анна ІЛЮЩЕНКОВА, єдина жінка серед учасників, ділиться враженнями: «Сьогодні я пробігла два кілометри, хоча записалася на десять. На жаль, не мала достатньо часу для тренувань. До Вашингтону, думаю, я ще потренуюся (сміється. - Ред.). Бігти було неважко, бо велика кількість людей тут мене підтримує. Чимало людей, які сьогодні бігли, знайомі між собою, і це величезний плюс». 

Ще один учасник відбору, службовець Державної прикордонної служби України Юрій КОЗЛОВСЬКИЙ розповідає, що багато його друзів брали участь у такому заході у минулі роки. «У них були кращі протези, швидше йшов процес відновлення, вони поділилися зі мною своїми враженнями та мотивували, - згадує Юрій. - Окрім цього, такі змагання - це представлення нашої країни, презентація своєї служби, віддання шани загиблим, натхнення для тих, хто перебуває на лікуванні, реабілітації».

«Життя не закінчується, не зважаючи на те, що труднощів і нюансів додалося, - переконаний Юрій. - Попри це, можна відновитися, розпочати активне життя. Думаю, важливо бути прикладом для інших. Мене свого часу надихнув Нік Вуйчич (мотиваційний тренер, який народився без рук і ніг. - Ред.) - він приїжджав до Києва якраз у 2016 році, коли я отримав травму. Також були прикладами інші хлопці, наша паралімпійська збірна, яка показувала феноменальні результати. В Україні насправді дуже багато сильних людей з інвалідністю, тому є з кого брати приклад. Є дуже сильні хлопці, зокрема мої друзі по проекту «Ігри героїв» Роман Линдов та Олександр Антипов, які нещодавно посіли третє і шосте місця відповідно на змаганнях у Канаді, де визначали найсильнішого адаптивного атлета світу. Саме такими людьми треба надихатися».