Як і обіцяла напередодні проректор СНУ імені Лесі Українки Анна Данильчук (див. матеріал “На Волині порахували “саджанці” Дерева проектів “Дня”), зустріч з Ларисою Олексіївною після відкриття експозиції найкращих світлин 18-го Міжнародного фотоконкурсу газети “День” стала часом “огляду саджанців” Дерева проектів “Дня” на Волині.

“До Луцька виставка (а цього разу вже 12-та! — Авт.) завжди приїздить навесні, і постійно є відчуття, що вона цю весну приносить, — почала розмову модератор, проректор СНУ Анна Данильчук. — Це період відродження думок про майбутній врожай, і сьогодні ми говоритимемо про волинську реалізацію проектів “Дня”.

Лариса Олексіївна зазначила: “Оскільки наше гасло: “Посіємо — зійде”, то ми щоразу хочемо дізнатися, чи ми таки посіяли, чи воно зійшло, а якщо не зійшло, то в чому проблема — чи у сіячах, чи у ґрунті, чи в агрономах, чи взагалі ми хочемо, щоб на вербі виросли груші? Треба оцінювати покроково. Бо це 18-та фотовиставка, 20 років я редактор, а якщо хтось би спитав: “У чому виражається результат ваших титанічних старань — у мільйонному тиражі газети? Стотисячному тиражі газети? Безпрецедентній підтримці вашої газети державою?” Боюся, що я не можу втішно відповісти на жодне з цих запитань. Але ж це не означає, що результатів немає. Вони абсолютно очевидні для мене. Один приклад: навіть “бабуся” нашого книжкового проекту — книжка “Україна Incognita” (уперше вийшла друком 2002 року)  — перевидана 9 разів завдяки патріотичному бізнесу, прогресивним мерам,  сприянню багатьох університетів. Є середовища, зокрема на моїй рідній Волині, де з книгами працюють і де книги беруть участь у навчальному процесі. Хотілося б швидше, хотілося б більше, хотілося б, щоб уся журналістика була до цього долучена...  До речі, і в Слов'янську, і в Маріуполі (де виставка побувала перед Луцьком) ми відчули, що люди дуже потребують і дуже чекають на проекти “Дня”. Східні регіони гостро пережили катарсис, і більшість людей там відчувають загрозу і зараз. Бо критична маса людей, які в час випробувань вибрали Україну, ніби є, але боротьба триває. І так відбувається ще й тому, що в багатьох регіонах влада де була, там і лишилась. Є регіони, які потребують нашої особливої уваги, хоча ми, як можемо, не оминаємо і всіх інших. І потроху там, де є лідери, і там, де до цього готові громади, де є хороші регіональні журналісти, ситуація змінюється. І в Луцьку щоразу наші зустрічі дедалі цікавіші... Хтось приходить читати газету через фотовиставку, хтось через бібліотеку, але це все збуджує інтелектуальний апетит і час потроху змінює середовище. Я вже казала, що ми як УПА — армія без держави. Вона заклала дуже багато того, що позначилося в 1991 році. Можливо, нам вдасться швидше. Але це залежить і від вашого інтересу. Треба, щоб середовища змінювались теж (на цьому моменті більшість у залі закивала на знак згоди. — Авт.). Для того, щоб наш “острів” став “материком”, треба багато-багато старань”.

Тож зустріч у стінах бібліотеки СНУ стала повноцінним і відвертим діалогом головного редактора “Дня” з аудиторією, яка не просто передплачує нашу газету, читає книжки і відвідує фотоконкурси, а активно пропагує їх у своїх середовищах і громадах. Так, у залі були представниці трьох волинських бібліотек різних рівнів, які розповідали про те, як намагаються зробити читання книжок “Дня” якнаймасовішим — і навіть демонстрували “фотодокази” цього; були призери міжнародного фотоконкурсу “Дня”, які наголошували на вагомій ролі світлин для донесення газетних смислів, були автори і дописувачі нашого видання, зокрема Володимир Лис, який у своєму слові акцентував на тому, що “День”, на відміну від більшості медіа, не підвладний тенденції тотального “жовтішання” медіа, були медійники і викладачі журналістики, як-от Ольга Бузулук, яка розповіла, як свого часу “День” заклав їм ту систему координат, у якій “заголовок має бути правильним, а не тільки клікабельним”. До речі, співробітники Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (які не раз під час понад двогодинної розмови з гордістю наголошували, що пишаються тим, що Лариса Олексіївна — не тільки відомий авторитет у світі медіа, їхня землячка, віднедавна почесний громадяни селища Локачі, а й член наглядової ради і почесний професор їхнього вишу) свої твердження підкріпили слайд-шоу, на якому нагадали: перша презентація бестселера “Україна Incognita” відбулася саме в Луцьку; “День” двічі присвячував Волині випуски “Маршруту №1” і постійно присвячує регіону газетні публікації; серед відомих фотокорів краю — призери фотоконкурсу газети (безпосередньо у залі їх сиділо аж троє); серед обнадійливих журналістів краю — випускники нашої Літньої школи журналістики і багато інших фактів.

Водночас це була жива, вдумлива і динамічна бесіда про низку актуальних для нашого суспільства проблем: як децентралізація “допомагає” зруйнувати бібліотечну систему на місцевому рівні, як вибудовувати ефективну комунікацію з молоддю і передавати їй необхідні для особистісного розвитку смисли; як “працювати” з нашим знанням про Другу світову війну, річницю завершення якої ми скоро відзначатимемо; зрештою як “жити так, як говориш”. Не оминули і річниці операції “Вісла”, яка якраз припала на п'ятницю, і Лариса Олексіївна нагадала, що саме “День” першим ще на ранніх етапах готував українське суспільство до правильного розуміння українсько-польських проблем, понад 10 років тому видавши книгу “Війни і мир, або Українці — поляки: брати, вороги, сусіди”, яку, на жаль, не прочитали більшість із тих, від кого в Україні залежить прийняття рішень і хто продовжує тиражувати тезу про Польщу “як адвоката України” . Звучало багато важливих і відвертих думок, які ми обов'язково викладемо незабаром на нашому сайті та в газетних публікаціях.

Наразі ж пропонуємо кілька вражень про розмову:

“Хочу вчитися в пані Лариси”

Анастасія ХАЗОВА, студентка ІІ курсу Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

— Я вже маю досвід медійної діяльності — не в усьому позитивний, але після розмови з одним з найдосвідченіших місцевих журналістів врешті все-таки вирішила, що хочу розвиватись у сфері журналістики далі. І коли пані Лариса на розповідь Ольги Бузулук про налаштування багатьох журналістів місцевих видань на клікабельність, а не правильність заголовків зауважила, що кожне видання навчає по-своєму, я зрозуміла, що хочу вчитися у пані Лариси. Я дуже вражена і втішена, що потрапила на цю зустріч. Впевнена, що цього року подамся на участь у Літній школі журналістики “Дня”. Сподіваюся, що ця зустріч стане ще одним кроком до моєї мети. Пані Лариса приносить у світ стільки добра! Я дивлюсь на таких людей і отримую стимул для розвитку. Я зараз читаю книжку “Ніколи не їжте наодинці”, автор якої пише про те, як бути щирим і добрим, і розумію, що мені є в кого цього вчитися і є від кого здобувати нові знання. До речі, мій хлопець захоплюється газетою “День”, уже прочитав “Повернення в Царгород”, зараз занурений у “Силу м'якого знака”, планує придбати і новинку “Сестра моя, Софія...”. Напевне, через нього і в мене з'явилась така велика любов до газети “День”.

“Це дуже потрібні мені знання”

Ірина ДАЦЮК, учениця загальноосвітньої школи села Боратин Луцького району:

— Газета “День” сприяє всебічному розвитку особистості, і цим вона дуже цікава для мене. Я планую пов'язати своє майбутнє з журналістикою, тож сьогоднішня зустріч для мене була дуже корисна. Важливо, що тут говорили про моральність, духовну діяльність, політичну ситуацію. Мені це потрібно. Дуже цікаво було дізнатися про настрої в прифронтових регіонах і як “День” впливає на жителів цих регіонів. Крім того, мене дуже вразила Фотовиставка “Дня”, а особливо робота “Наодинці з другом”. Це дуже сильні емоції, які викликають багато роздумів.

“Газета зберігає роль інтелігентного флагмана наших ЗМІ”

Володимир ЛИС, письменник:

— Це була корисна розмова про тенденції розвитку журналістики і роль “Дня” в цьому. Газета зберігає, в той час як уся преса “жовтіє”, роль інтелігентного флагмана наших ЗМІ. Якщо говорити про “зерна” “Дня”, треба розуміти, що не все спрацьовує відразу. Іноді треба, щоб з того паросточка поступово виросло дерево. Дерево-думка, що здатна змінити людську психологію. Треба багато тих дерев садити — і фотовиставками, і матеріалами, і дискусіями, що їх “День” пропонує суспільству, і навіть малюнками, які робить ваша художниця Аня Гаврилюк. Нам справді дуже потрібен такий людяний і теплий елемент у журналістиці.

А ваші фотографії мені завжди подобалися своєю виразністю і тим, що вони в газеті “День” великі. Я вже колись казав, але повторю: у нас свого часу величезне здивування викликало, коли Йосип Лось, наш викладач історії зарубіжної журналістки (предмет тоді називався по-іншому) у Львівському університеті (і якого сьогодні згадувала пані Лариса як того, хто пропагує читання “Дня” серед нинішніх студентів. — Авт.) приніс нам австрійські, французькі, англійські газети, і там були величезні фотографії, ледь не на третину сторінки, а то й більше. Тоді як у наших, радянських, газетах знімки були дуже затиснуті, їм намагалися давати якомога менші місця. І, крім усього, це були переважно виробничі сюжети. “День” використовує сучасні методи подання фотографії — показує певну образність. Чи то портрет того ж, скажімо, бійця АТО, чи простої людини, як відома робота “Льонька-політика”, що мені дуже запам'яталася. Ось сьогодні я підійшов до фото: здалеку навіть може здастися, що то жіночий силует. А це, виявляється, чоловік зі зброєю в руках на тлі зоряного неба. І підпис, який відіграє надзвичайну роль: “Зоряне небо над нами та моральний закон усередині нас”. До речі, Кант — один із моїх улюблених філософів. Несподівано звичайна фотографія стає філософією. Ця людина зі зброєю дійсно охороняє те зоряне небо, спокій і мораль. Підпис робить із фотографії свого роду фотоновелу.

Фотовиставка «Дня» перебуватиме в Луцьку до 14 травня (вул. Винниченка, 30а, з 9:00 до 17:00, субота з 10:00 до 16:45, неділя - вихідний, вхід вільний). Приходьте і обирайте улюблену світлину!