«Я майже не спав. Сидів у Facebook, усіх запрошував, відповідав на усілякі дурні коментарі. І ось, бачите, спізнився. У нас нічого не готово до шостої вечора. Я поганий організатор. Але, здається, усім весело», — сміється Мітя Герасимов, кларнетист і керівник київського єврейського ансамблю Pushkin Klezmer Band, готуючись до виступу. 24 травня на Бессарабській площі у Києві відбувся антипогромний концерт, який Мітя організував за два дні.

Доки я чекаю початку, зустрічаю старих знайомих, з якими і не пам’ятаю, коли бачилась востаннє — колишню сусідку, одногрупницю, музейника. Загалом на концерт прийшли зо дві сотні людей. Атмосфера легка, хоча привід для події неприємний — скандал навколо ліванського кафе Linas на Бессарабці.

Нагадаємо, наприкінці минулого тижня між персоналом кафе і відвідувачами відбулась гучна сварка. Хто правий, хто винний, мали б з’ясовувати правоохоронні органи. Натомість розгнівані відвідувачі, серед яких — один з керівників громадської організації «Націонал-патріотичний рух України» Михайло Ковальчук, за два дні повернулись до кафе з кількома десятками «однодумців» закривати заклад. Які у них на це повноваження — питання за межами логіки. Радикали прийшли під гаслом «Пам’ятай, чужинець: тут господар — українець» і погрожували влаштувати погром.

Концерт на Бессарабці Мітя Герасимов назвав «відповіддю пристойних вільних людей жлобам і фашикам, які намагаються нав’язати нам свою хвору похмуру реальність». Цим концертом, так би мовити, продовжили «шанувати різноманіття», як закликало гасло Євробачення-2017. Подію влаштували не на підтримку конкретного кафе, а проти нетерпимості до іншого. Тим більше прояви такої нетерпимості час від часу трапляються в Україні.

«ТАКІ КОНФЛІКТИ НЕПРИПУСТИМІ»

«Коли ми йшли сюди з офісу, з’явилась інформація, що якісь люди у камуфляжі побили ромів на Центральному залізничному вокзалі у Києві, — розповідає  Анастасія Бондаренко, експерт проекту «Радники Міністерства соціальної політики України». — Недавно було кілька конфліктів з ромами у Харківській області. Чимало ситуацій, коли трапляються конфлікти на ґрунті ненависті... Що довше триває війна, то активніші радикальні угруповання. Нам як правозахисникам це неприємно бачити. Коли люди стояли на Майдані або коли зараз вони воюють на сході країни, ніхто не питає, якої ти національності, звідки і якого віросповідання. А у мирному житті звідкись з’являються люди, які вважають, що вони є закон, що у нас немає поліції і судів і вони мають право діяти, фактично, злочинним шляхом стосовно людей, які їм чимось не подобаються».

Активісти підготували звернення до голови Національної поліції Сергія Князєва через кволу реакцію правоохоронців. «На відео (з походу радикалів до кафе. — Авт.), яке виклали у Facebook, видно, що співробітники поліції нічого не роблять, стоять біля входу до закладу і лише фіксують це на фото і відео. Але ж вони бачили, що є конфлікт, що якісь люди погрожують адміністратору, і нічого не робили», — пояснює Анастасія Бондаренко.

До речі, концерт охороняли поліцейські. Та відпрацювали вони спокійно — з порушників було хіба кілька хлопців, які розпивали слабоалкоголку за спиною начальника Головного управління Національної поліції у Києві Андрія Крищенка. Інцидент з ліванським кафе останній прокоментував так: «24 травня ми отримали заяву за підписом кількох осіб, є кримінальне провадження, будуть проведені необхідні слідчі дії. Події у кафе будуть належно розслідувані. Такі конфлікти є неприпустимими. При надходженні таких звернень ми реагуватимемо у межах законодавства. Також будемо проводити заходи для запобігання проявам ксенофобії. До речі, жертви погроз або навіть злочинів на такому ґрунті не завжди до нас звертаються. Тому якщо буде інформація про такі випадки, закликаю звертатися до Національної поліції».

МІСТОЧКИ ПОВАГИ

«Прийшов на концерт, бо моє прізвище Ліфансе і я «понаїхали», — усміхається Юрій Ліфансе, голова Спільноти святого Егідія у Києві. У руках тримає стаканчик кави з Linas. — Мій прадід поселився у Києві 1914 року. Він був з Шанхая, китаєць. І насправді моє прізвище пишеться «Лі-фан-се». Наша родина живе у Києві сто років, але до цього часу хтось може сказати, що ми не звідси. Але мені здається, Київ прекрасний саме тим, що будь-хто з будь-яким прізвищем може бути справжнім киянином».

Спільнота святого Егідія є потужною міжнародною організацією, діяльність якої спрямована на подолання соціальної несправедливості, культурного та релігійного розділення в суспільстві. Організація допомагає соціально вразливим людям — літнім, бідним, безпритульним тощо. Підопічним Юрія теж доводиться стикатися з проявами нетерпимості. «Страждають люди, до яких навіть не хочуть застосувати слово «людина». Наприклад, бездомних називають «бомжами». За останні роки ми стикнулися з кількома випадками вбивств бездомних людей. Три роки тому людину спалили живцем у під’їзді, де вона ночувала взимку. Торік на Лісовому масиві у Києві двоє хлопців на смерть забили бездомного молотками. Цього року у Дніпрі підлітки побили каменями трьох бездомних, і один з них помер. А недавно до табору у Києві, де жили ромські діти, які навчалися у Школі миру Спільноти святого Егідія, прийшли «представники титульної нації», як вони себе назвали, і вигнали людей з табору, а табір спалили», — перераховує Юрій Ліфансе.

На думку Юрія, держава повинна стежити за дотриманням законів і в межах компетенції вирішувати конфліктні питання. «Якщо були винуваті люди, які працюють у кафе, їх треба штрафувати. Якщо винуваті люди, які погрожували, треба застосувати проти них якісь санкції, — розмірковує Юрій. — Метод Спільноти святого Егідія — жити миром і будувати мир навколо себе. Мир і терпимість починаються, коли я особисто ставлюся до іншої людини з повагою. Це одразу будує маленький місточок. Ми віримо, що таких місточків може стати багато і суспільство зміниться».

«КИЇВ — ВЕСЕЛЕ МІСТО!»

Цікавий штрих: у час, коли відбувався концерт, у п’яти хвилинах ходи, у Національному музеї Тараса Шевченка, представляли збірку поезій Василя Стуса вірменською. Книжка торік вийшла у Вірменії, ідея створити її належить співкамернику поета, дисиденту Разміку Маркосяну. Цікаво, як би відреагували на таке переплетення культур українські радикали? І що сказав би Василь Стус щодо ксенофобського конфлікту?

Із серйозними темами, які проговорювали на концерті, контрастувала запальна музика — єврейські, ромські, українські мелодії. «Ми тут зібралися у всьому своєму етнічному та музичному розмаїтті, — каже Мітя Герасимов. — На наші звичайні концерти збираються люди. От ми і вирішили використати цей ресурс. Справа у тому, що етнічні проблеми і радикальні елементи є у будь-якому суспільстві. Це нормально. Але на це повинна бути відповідь суспільства. Ми хочемо показати, що вважаємо інакше. Якщо суспільство зрозуміло висловиться на цю тему, нас підтримають поліція, влада, політики. Впевнений, що ми у більшості. Поки немає приводу бити на сполох, але дзвіночки тривожні. Київ завжди будь-яких фанатиків і радикалів перетворював на нормальних людей. Київ — веселе місто, і ми хочемо, щоб воно таким лишалося!».