«Школа — це твій обов’язок. Ти маєш до неї приходити, отримувати добрі оцінки. Тут такого немає. Не подобається урок — можеш піти у сусідню кімнату і малювати. Або грати на гітарі. Або посидіти і подумати, чому це тобі не подобається. Для декого це, можливо, надто ліберально. Але якщо навчитися використовувати це як свободу обирати, чим ти хочеш займатися, а не свободу не робити нічого, то це класно. Хоча важко діяти, коли ніхто не змушує», — десятикласник Петро Семеніхін розповідає про своє навчання в школі «Майбутні». Вона з’явилась у Києві у січні цього року, на базі освітнього проекту для підлітків IWonder. І багато в чому це сталося саме завдяки підліткам, які займались у IWonder. Ми познайомились із викладачами й учнями «Майбутніх» — хоча тут усі вчаться одне від одного — і поговорили про те, чому компетенції ХХІ століття можуть бути не кращі за радянські підходи, а розуміти себе важливіше, ніж знати, як транскрибується ДНК.

ІСТОРІЯ

Коли ми приїжджаємо до школи, що на київському Подолі, там триває урок із політології. Із викладачем Тимуром Демчуком підлітки обговорюють «Левіафана» Томаса Гоббса. Дістається і людям, і державі-Левіафану, але загалом, як сказали б фахівці з освіти, дискусія продуктивна.

Тим часом засновниця освітнього простору «Майбутні — IWonder» Наталя Черепухіна розповідає історію проекту: «Першу програму для підлітків ми запустили 2012 року. Це була модульна програма: курс із семи зустрічей по два дні, раз на місяць, для підлітків 13—16 років. На сьогодні маємо вже п’ять груп: наймолодшим 12 років, найстаршим — 16—17. Цю програму ми називаємо IWonder. Зі школою, з десятим класом, ми, можливо, і не почали б у січні, якби не діти. Вони сказали, що більше не можуть навчатись по-старому, що вмовлять на це своїх батьків, знайдуть достатньо учнів».

Ядром нової школи стали діти, які ходили до IWonder. Офіційно учні навчаються на екстернаті, це потрібно для отримання державного атестату.

ДІТИ І БАТЬКИ

Найактивніше серед підлітків ідею школи просувала Софа Малкова. «Мене завжди дратувало те, що відбувається у сучасній школі. Не розуміла, чому вона така в наш час. Я пішла на курси IWonder, навчалась там чотири роки. Для мене це було «Вау!» Раніше ніколи не стикалася з тим, що вчителі звертаються на «ти», немає бар’єрів, тебе підтримують, не сварять, немає непотрібних знань, ти відчуваєш себе вільним, — каже Софа. — Коли Наталя розповіла про ідею відкрити школу, я сказала, що — так, ми це робимо. Певно, вдруге в житті я заплакала від щастя. Це справді було мрією життя — щоб я могла любити школу, хотіти туди ходити, відчувати себе там вільною».

Софа почала шукати людей, які хотіли б і могли вчитися в новій школі. Причому, в цьому їй допомагала мама. Зараз старшокласниця допомагає вести соцмережі «Майбутніх».

Софі пощастило, що мама нормально ставиться до її пошуків, підтримує її. Чимало батьків бояться екстернату, нестандартної середньої освіти як такої. Адже треба вийти з великої спільноти, прив’язаної до звичайної школи, і нести більшу відповідальність за майбутнє дитини. «Батькам страшно за дитину, до істерики, і це — біологічно запрограмований страх, — зауважує Петро Чорноморець, який у «Майбутніх» керує науковим напрямом. — Батьки не знають, чим цей страх майбутнього прикрити. В нас прийнято прикривати його школою. Ілюзією того, що коли дитина вчиться в школі, а потім йде до університету, ти вже свою батьківську функцію виконав і з дитиною все буде добре». До речі, в освітньому просторі є також і школа для батьків.

КОНЦЕПЦІЯ

Головна мета «Майбутніх» — створити умови для розвитку, завдяки яким випускник школи за 10 — 15 років зможе жити справді власне життя, не нав’язане будь-ким, ставити власні цілі та діяти. А для цього потрібно, по-перше, добре розуміти себе і свої бажання, а по-друге — знати, як влаштований навколишній світ. Разом зі спеціалістами з різних напрямків засновники школи розробили власну «мапу знань», певний ідеал того, що має знати і розуміти кожна освічена людина. Потім рухаються нею залежно від потреб дітей.

«Є знання життєво необхідні, без яких дуже важко адаптуватися в цьому світі, наприклад, уміння писати, читати, рахувати. І є знання, які не зовсім критичні, але стосуються того, наскільки якісно людина розуміє світ навколо і себе як частину цього світу. В ці базові знання, наприклад, входить життєзабезпечення, як-то здатність зрозуміти склад побутової хімії чи продуктів у супермаркеті. З другого боку, є світоглядні речі. Наприклад, розуміння принципу побудови таблиці Менделєєва, яка описує хімічний склад Всесвіту в принципі, або закономірності роботи екосистем та базові принципи еволюційного процесу. При цьому, якщо ти не хімік, тобі зовсім не обов’язково знати, які сполуки утворює сульфур і які ступені окиснення він має. На такому принципі ґрунтується наша мапа знань», — пояснює Петро Чорноморець.

Лідер наукового напряму «Майбутніх» упевнений, що більшість знань зі шкільної програми неспеціалісту не потрібні. А якщо намагатися запхати в дитину більше, ніж те, що вона готова сприйняти в цей момент, результат можна множити на нуль. «У соцмережах лунають гучні крики: куди ж спрощувати програму, коли навколо одні йолопи, які вірять у гомеопатію і виступають проти щеплень, СНІД-дисиденти тощо. А ті самі СНІД-дисиденти звідки? Всі вони навчались у школах, і багато з них мали непогані оцінки з природничих дисциплін. Але: на біології їх змушували вивчити будову губки та життєвий цикл квіткових рослин, вони вирішували задачі на кросинговер і зубрили назви сполук, як магічні заклинання. Цієї інформації багато, вона нудна і не пов’язана з життєвою реальністю дитини. На цьому тлі все важливе — як працює вакцинація, що таке гомеопатія, ВІЛ тощо — просто втрачається, — зауважує Петро. — Нинішня програма настільки складна, що більшість дітей нічого не розуміють, тільки зубрять. Щоб люди почали щось розуміти, їм треба пояснювати просто і не давати зайвого».

Пошуки відповіді на питання щодо потрібного обсягу знань у «Майбутніх» продовжуються. «Є протилежний полюс. Зовсім не давати знань також не можна. Щоб справді добре почуватись у цьому світі, про нього потрібно реально багато знати. По-друге, лише знання є субстратом для мислення. Якщо ти нічого не знаєш, тобі не буде про що думати, — розмірковує Петро Чорноморець. — Ми розуміємо, що треба забезпечити дітям певний набір знань, на основні якого потім можна буде мислити. Водночас ми не можемо закидати цей набір знань через насилля, бо тоді ламаємо первинну мету — розуміння себе через свободу. Також ми не можемо давати забагато знань, бо тоді в дітей не буде часу думати».

УЧИТЕЛЬ

Учитель у «Майбутніх» має бути консультантом, моральною підтримкою і провокатором. «Наше завдання, власне, ставити дивні запитання і висловлювати тези, в яких одразу хочеться засумніватися, з якими хочеться посперечатися. Або дослідити, дізнатись більше», — каже Петро Чорноморець.

До речі, в «Майбутніх» також є школа викладачів. Там пропонують учителям відкласти не лише програму радянських часів, а й навички ХХІ століття. «Ми теж за те, щоб підлітки творчо мислили, критично оцінювали інформацію, вміли діяти в умовах невизначеності та співпрацювати, — пояснює Наталя Черепухіна. — Річ у тім, що ми знов заявляємо, що знаємо, якою має бути людина завтра. Знову сприймаємо дитину як пластилін, із якого ми нібито здатні виліпити «правильного дорослого». Але дитина — це вже особистість. Ми не можемо її формувати. Можемо лише створити умови для розвитку».

«Ще одна проблема навичок ХХІ століття — в тому, що їх впроваджують ті самі вчителі тими самими методами, що і раніше. Це відбувається рефлекторно, — продовжує Петро.             — Начальство сказало зробити інтегрований урок — ми придумали випадковий спосіб, як пов’язати математику з історією, і починаємо рахувати суми років народження якихось історичних діячів або порівнюємо площі Києва та Монако. Але це не має сенсу. Цінність інтегрованого уроку з’являється, коли я, наприклад, не можу зрозуміти якісь економічні закономірності, не знаючи, що таке функція, графік функції та як ними можна маніпулювати».

ПРОЕКТИ

Коли школа створювалась, планувалось, що 60% часу підлітки витрачатимуть на індивідуальні проекти. Це може бути створення прототипу чогось, підготовка власного уроку з певної теми, участь у вже існуючій ініціативі. У перший навчальний рік вийшло так, що на індивідуальні проекти припало 40% часу. Свобода дій є викликом для будь-якої людини, зокрема для підлітка.

«Як правило, проектне навчання йде так, як і звичайне: викладач сказав, що у вас мають бути проекти, і вже немає опції їх не робити, — каже Петро. — Тобі пропонують варіанти тем і потім твій проект оцінюють. Тобто в класичному розумінні це трохи покращена версія шкільної системи, коли ти споживач і виконавець. Зате є виконані проекти, можна звітувати. Якщо ми даємо реальну свободу, це категорично все ускладнює. Бо в дітей є ілюзія, що вони чогось хочуть. Вони щось пробують, але виявляється, що не дуже й хотілося. Немає мотивації або розуміння. А можуть не хотіти ВЗАГАЛІ нічого. Справжній проект має йти від ВНУТРІШНЬОЇ потреби. А щоб її відчути, треба мати багато вільного часу і ресурсу. Тому ми кажемо про те, що, скоріше, намагаємось звільнити максимум часу для власних проектів дітей. І дати підтримку в реалізації. Навіть якщо 90% із них будуть провалені. П’ять власних провалених проектів цінніші, ніж один успішний, але нав’язаний ззовні».

Зараз кілька учнів загорілись ідеєю тесту на профпридатність для кандидатів у депутати різних рівнів, комусь цікавий проект із політичної освіти підлітків і студентів, один хлопець створює історичний проект, у якому розглядає історичні події і постаті з різних ракурсів.

«Коли прийшла сюди, в мене з’явилася спрага знань, коли постійно хочеться щось вивчати. В цьому мені допомагають учителі, і це класно. Думаю, що не пропаду. Головне — робити те, що подобається, — розповідає Софа Малкова. — У мене постійно з’являються якісь ідеї, кажу, наприклад, Марині (Марина Нікольчева — викладачка історії мистецтв, яка працює з «Майбутніми». — Авт.) чи Петі: хочу замутити таке-то. Мені кажуть: «Без проблем. Як допомогти?». І наставляють, допомагають. Постійно придумуємо щось із Наташею. Останнім часом обдумуємо рольову гру, умовно, «Багаті та бідні», хочемо спробувати стартувати з нею в групах IWonder».

АЛЬТЕРНАТИВИ

Антон Яковенко прийшов до «Майбутніх» посеред стандартного навчального року, 11-класником. Тобто, коли до випускного залишалося кілька місяців. «Набридло сидіти десять із половиною років у школі. Я хотів більше свободи. Ходив до IWonder по вихідних і подумав, що для мене вчитися тут — дуже гарна перспектива», — розповідає хлопець, який хоче стати економістом.

Але «Майбутні» — невеликий проект. Більшість дітей ходять і ходитимуть у загальноосвітні школи. Система освіти змінюється значно повільніше, ніж життя загалом. Як дітям вижити в школі та як батьки можуть їм допомогти? «Перший крок — це усвідомити, що дитина важливіша за систему, — говорить Наталя Черепухіна. — Шкільна програма, вимоги та оцінки — вторинні. Так, дитині потрібні знання. Але потрібно також справді багато часу, щоб понудьгувати. Захотіти, спробувати, передумати, відмовитись, знову замислитись, обрати щось інше — і так поступово зрозуміти власні бажання та потреби. Тільки так можна навчитись робити свідомий вибір, свій власний. І тільки так можна стати вільною свідомою особистістю. Для цього потрібна безпечна атмосфера, де не страшно помилятись. І вільний час та простір для експериментів. Екстернатний підхід може дуже в цьому допомогти, хоча це лише початок».