Тверезість двадцять четвертого дня
Багато людей в соціальних мережах стріляють по Москві, а деякі з боями виходять до Уралу. Адреналін, що виробляється війною, іноді діє як алкоголь, який задурює голову і затуманює погляд. Тож оптимістичний, але тверезий погляд на події – важлива умова перемоги. Краще переоцінити сили ворога, ніж недооцінити погрози.
Для будь-якого військово-політичного аналізу, таких зараз повно на будь-який смак, потрібна передмова. Внутрішні та міжнародні пасьянси розкладаються зараз навколо джокера – Збройних Сил України. Дії наших військ визначають характер дипломатичних та політичних контактів. На ЗСУ працюють Президент, Кабінет Міністрів. ЗСУ є найважливішим чинником місцевого оборонного самоврядування.
Другий вирішальний чинник перемоги – народ України. Його рішучість і здатність до самоорганізації враховується як здивованим Заходом, так і не менш здивованою Москвою. Для останньої це явище з розряду фантастичних.
Третя обставина, яку завжди треба брати до уваги – Путін та його режим. Поки він володіє Кремлем, ми не зможемо жити у мирі на своїй землі. Максимум можливого – перемир'я з подальшим поновленням агресії у будь-яких формах.
Можливі сценарії бойових дій описані експертами. Немає потреби їх перераховувати. Важливо, що війна, в якомусь із можливих варіантів, триватиме у квітні та травні. Далі час покаже. Колишні російські прем'єри кажуть, що в Москві все впаде перед літом.
Що ж до мирного проєкту, його обриси описані колишнім помічником держсекретаря США по Євразії А. Вессом Мітчеллом у журналі Foreign Affairs.
Здається, саме він зараз у дипломатичному обороті. У ньому йдеться про укріплений нейтралітет (fortified neutrality), який відрізняється від звичайної західної участі в оснащенні ЗСУ за останнім словом техніки. Плюс зобов'язання конкретних країн бути на нашій стороні у разі нападу, забезпечувати доступ до космічної розвідки та отримати репарації для відновлення економіки тощо. Натомість Україна має визнати Крим російським, а ОРДЛО – окремими республіками. Коротко він виглядає так. Не оцінюю цей план, просто стверджую, що такий лежить на столах переговорів. Інших поки що немає, але вони можуть з'явитися залежно від капіталізації дій ЗСУ.
Для подальших оцінок та прогнозів необхідно враховувати багато чого. По-перше, динаміка подій, яка швидко змінює переговорні позиції. По-друге, новизну та ширину операційного столу. Україна ніколи не перебувала у стані воєнного стану. Росія ніколи не була у повній ізоляції і під політичним дефолтом. Що відбуватиметься у нас і в таборі агресора ніхто точно не знає. По-третє, якщо на нас війна звалилася 24 лютого, то її луна (у вигляді санкцій, похоронок, відчутних перебоїв у ланцюжках поставок) до Росії докотиться до початку квітня. Отже, у березні навряд чи є доцільними конкретні домовленості за винятком гуманітарних тем.
Під яким би ракурсом ми не дивилися на війну, побоюючись мобілізації всіх військових ресурсів Росії, важливо пам'ятати про стратегічні переваги України. Навколо нас складається міжнародна антипутінська коаліція. Велика справа та велика сила. Нам би лише перестати безглуздо наїжджати на НАТО, члени якого цементують цю коаліцію.
Вперше за 31-річну історію незалежності, український державний механізм збудований, і працює правильно. Президент здійснює представницьку роль. Парламент приймає необхідні країні закони, на Кабміні – державний менеджмент, а народ та армія займаються своєю справою без втручання зверху. (Дай бог так буде і у мирний час)
Ми протистоїмо архаїчній системі управління Росії, яка веде війну за політичні цілі позаминулого століття. Тут немає аналога тріумфу варварів, які захопили Рим. Відсталі погляди Кремля позначилися на способах ведення війни, техніці, мобілізації нашого суспільства та навіть пропаганді. У цьому гігантські бюджети програють дуже скромним.
Безумовно, Росія здатна завдати великих руйнувань і наробити безліч бід. Але пізно боятися урагану, коли ти вже перебуваєш у його епіцентрі. Треба робити, що можна, і все буде, як треба. Результат війни визначать народ та армія України.
Олександр ПРИЛИПКО
