Cтудентські обряди в Бельгії

Якщо ви побуваєте в університетських містах Бельгії на початку осені, то можете натрапити на групи незвично вдягнутих молодих людей, що співають напідпитку дивних пісень і виконують не менш дивні ритуали. Час від часу вони зупиняються, щоб випити нову порцію пива, а потім рушають далі, вигукуючи щось схоже на крики первісних мисливців. І це тільки видима частина...

Те, що відбувається, – етапи різних випробувань, кінцевою метою яких є батем – посвячення у студенти. Батем є давньою традицією, яка більшою або меншою мірою збереглася в багатьох університетах. Ті, що зголосилися на цю церемонію, повинні пройти різні фізичні й моральні випробування, які тривають кілька тижнів і стають дедалі складнішими й важчими. Закінчується церемонія складенням присяги. Про те, що відбувається, ніхто не розповідає, все оповито таємницею, гуляють тільки різні чутки, підсилені засобами масової інформації. Ці чутки переростають у страшні історії, бо майже кожного року трапляються різні нещасні випадки внаслідок надмірно спожитого алкоголю або занадто «екзотичних» випробувань.

Пройшовши батем, новачки стають повноцінними членами серклу (дослівно «кола») – студентського братства. Це їх об’єднує, згуртовує, батизовані студенти можуть сповна скористатися усіма перевагами студентського життя, протягом навчання і навіть після брати участь у різних святах. В кожному університеті є свої знамениті свята, що збирають студентів із усієї країни.

Важко зрозуміти цю традицію, не знаючи її історії. А сягає вона в епоху Середньовіччя. Щоб вистояти у часи постійних політичних змін і зберегти незалежність від єпископального суду і світської влади, університети, насамперед країн Південної Європи, виробили свою особливу форму автономії – корпорацію рівних між собою людей, які приймали взаємну присягу завжди підтримувати одне одного. Студенти активно переймали цю традицію. Будучи представниками різних соціальних шарів (переважно досить заможних), після прийняття до університетської спільноти вони ставали рівними між собою і починали зовсім нове життя. Щоб підкреслити це, вони поводилися в повсякденному житті дуже просто, нарочито байдуже ставилися до свого зовнішнього вигляду, співали зухвалих бунтарських пісень, у яких демонстрували незалежність від загальноприйнятих норм і думок, влаштовували буйні свята.

Відгомін саме цих свят і досі зберігся в студентському середовищі. Схоже вбрання, схожі церемонії, майже ті самі зухвалі пісні. Хоча дедалі менше студентів бере участь у батемі. Якщо для попередніх поколінь це був майже обов’язковий ритуал, то зараз у ньому бере участь 20 – 30 відсотків охочих. Щороку під час батему починається чергова полеміка між прихильниками і противниками цієї традиції.

Прихильники вважають, що це – культурна спадщина і її треба неодмінно зберегти (атрибути студентських свят займають почесне місце навіть у музеях). У різні епохи різні народи практикували свої способи відзначення переходу з одного стану в інший. Людину, яка пройшла випробування, сприймали як свою, рівноправну, у неї з’являлися нові друзі, до її думки прислухалися. Саме цю ідею використали університети епохи Середньовіччя. Головне, що об’єднує тих, хто пройшов церемонію посвячення, – це дух єдності й взаємопідтримки, – вважають прихильники. Та й сам ритуал батему для багатьох залишився одним із найкращих спогадів молодості.

Але, на жаль, не для всіх. Не кожному приємно згадувати численні келихи примусово випитого алкоголю, принизливі процедури, коли тебе опівночі викидали десь посеред лісу із зав’язаними очима, і ти повинен був самотужки вибиратися звідти, а наступного дня треба було ковтати живих золотих рибок, купатися роздягненим у міському фонтані або в калюжах з нечистотами. А якщо ти не витримував і на якомусь етапі виходив із гри, то твої студентські роки перетворювалися на пекло. У тебе не було друзів, ти ставав «fossilе» (дослівно – доісторичні рештки), тебе зневажали, навіть у подальшому професійному житті були через це труднощі.

Час минає і все потроху міняється. Останнім часом організаторів батему дедалі більше контролюють, вони мають узгоджувати свої дії з ректоратом і поліцією (особливо після смертельних випадків і «випробувань», які можна швидше назвати тортурами). Такі випадки, хоч і дуже поодинокі, відбивають у багатьох першокурсників бажання брати участь у церемонії. А, крім того, їм не хочеться гаяти задля батему перші тижні навчального року і потім наздоганяти пропущений матеріал.

Останніми роками життя небатизованих студентів стало мало чим відрізнятися від життя батизованих. Їх не ігнорують, вони можуть брати участь у студентському житті. У сучасному аж занадто політизованому суспільстві студентська солідарність і незалежність від влади намагається виживати, як і в далекому Середньовіччі. І не має для цього особливого значення – батизований ти студент чи ні.