Могутня річ – інтерпретація!

Після новорічних і різдвяних свят поступово усвідомлюєш, що почався 2017 рік. Мені, як, я думаю, і багатьом, хочеться вірити, що багато чого зміниться на краще у цьому році. Звичайно, є багато речей, на які ми можемо мало вплинути або взагалі не впливаємо. Та є те, що залежить від нас і від нашого вибору. Це наше мислення. Маю надію, що у 2017 році ми будемо інтерпретувати деякі речі по-іншому. Про це нижче.

І. Кант став одним з перших, хто сформулював надзвичайно важливу ідею. Об’єктивний світ, факти, події – усі вони великою мірою є нейтральними. Тільки людина, зважаючи на свій досвід, світогляд надає фактам оцінку, забарвлюючи їх певною конотацією.

Питання інтерпретації пронизує усе наше життя. Починається воно з презентації себе й сягає рівня державної національної політики. І як свій недолік можна зобразити у якості особливості, сленгово кажучи, «фішки», те саме можна зробити і з власною історією, культурою.

Отже, які факти були присутні в нашій історії? Ми зазнали набігів монголо-татар, пізніше полонізації, русифікації, мали період Руїни і Голодомор. На цьому місці ми зазвичай згадуємо, що не можна читати нашу історію «без брому».І саме на цій «не-без-бромності» сформувався образ України-страдниці.

І такий образ був би зрозумілим, якщо б Україна не стала незалежною, якщо б ми програли у війні за власну ідентичність. Однак цього не трапилося. Україна попри усе це – вистояла. Достатньо глянути на історію України з іншого боку, і можна сказати, що наша історія – це життєпис успішної боротьби. Інша річ, що опір не завжди був політичним, а більшою мірою культурним, а втім, як показує наша історія – не варто його недооцінювати.

Ще один пункт, у якому коріниться комплекс меншовартості й твердження «про молоду країну», – відсутність власної держави протягом тривалого часу. У цьому випадку можна наводити багато історичних прикладів, вказуючи що і європейські держави не такі вже давні, як здається (згадаймо, коли об’єдналася Італія), або те, що ми не одні були бездержавною нацією, або згадати про інші колонії, які тепер держави. Однак можна обійтися навіть без цього. Достатньо лише змінити власний погляд на бездержавність.

Нині ми маємо таке ставлення: «Усі європейські країни – мали державу. Ми не мали. Значить, ми найгірші». Якщо поглянути на це з боку піарника держав (вигадаймо таку професію для цього блогу), то він би неодмінно помітив, що у сучасному світі бути іншим – це перевага. Під час глобалізації бути таким, як усі – не вигідно, можна себе втратити і загубитися серед натовпу таких самих. Іншість творить індивідуальність, щоправда, за єдиної умови – правильної презентації власної особливості.

Для прикладу, цей піарник держав міг би інтерпретувати бездержавність нашої країни так: «Україна – це унікальна держава, яка у найтяжчі періоди свого існування зникала з історичної мапи, але ніколи не зникала з карти культурної. Вона зуміла політичну державу перетворити у проект і зберігати його у пам’яті, культурі доти, поки не прийдуть кращі історичні умови, і не з’явиться можливість поєднати культурний, територіальний, фізичний, політичний аспект у одне ціле. Це країна, де державотворцями були більшою мірою не полководці чи політики, а культурні діячі, інтелігенція».

Чим важлива така інтерпретація? У ній ми акцентуємо увагу не на тому, чого ми маємо не так багато – самостійного історичного досвіду, а фокусуємося на культурно-політичному досвіді, яким ми компенсували недостатність власної суб’єктності на політичній арені. А він дуже глибокий, багатошаровий і своєрідний.

Після цього наш вигаданий державний піарник уже став би шукати, що саме ми зможемо презентувати світу. В Україні існує безліч прекрасних місць, пам’яток. Проте, на жаль, багато з них потроху перетворюються на руїни, знищуються вандалами. Та наш піарник – професіонал і він зуміє знайти правильну інтерпретацію і для цього. Запозичити ідею можна у Європи (вона, до речі, уже давно зрозуміла секрет інтерпретацій і заробляє мільйони на туризмі).

Для прикладу візьмемо якесь містечко з довгою історією. Ясна річ, будинкам уже кількасот літ, тож вони дещо занедбані, занехаяні. Що роблять в Україні з такими будинками? Чекають, поки ті розваляться, щоб побудувати модерний торговий центр. Що роблять у Європі? Реставрують або мінімально покращують пам’ятку і сміливо «перейменовують» занехаяність на «дотик історії» і водять екскурсії.

Ось у цьому, мабуть, і полягає основна відмінність України від Європи. Ми обрали неправильну, непозитивну презентацію себе усьому світові, більш того самим собі. Ми постійно говоримо про власні проблеми, складнощі, виклики, що стоять перед українським суспільством. Ми ніби з початку налаштовуємося на нову боротьбу. Справді, багато чого можна зробити, вдосконалити у майбутньому. Проте не меншого можна досягти і зараз, наприклад, активізувати туризм в Україні. Причому не тільки завдяки іноземцям-туристам, але й завдяки розвитку внутрішнього туризму. Для цього достатньо просто змінити інтерпретацію.