«Заборонений», але не забутий

«Долі не обирають… Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас», –  так говорив Василь Стус про людську долю, ніби знаючи, що вона в нього буде зовсім непростою. І він не помилився… Василь Семенович був всебічно розвиненою особистістю. У ньому переплелося і поєдналося безліч талантів: поета, перекладача, літературознавця, мислителя і правозахисника. Сам Стус себе поетом не вважав. Мав себе за людину, що пише вірші. Завжди стверджував, що поет повинен бути насамперед людиною, повною любові, чесності й непохитності. Таким він і був. Йому судилося прожити тільки 47 років, 13 з яких він провів у місцях позбавлення волі. Там Василь Семенович і помер за загадкових обставин в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, а його творчість була заборонена ще за його життя. Василь Стус став забороненим, однак не забутим.

Не забутим тому, що у 1991 році поета посмертно відзначили Державною премією ім. Т. Шевченка, а 26 листопада 2005 року борцеві за незалежність України посмертно присвоєно звання Героя України. Не забувають про нього і зараз. 5 вересня 2019 року до Дня пам’яті в український кінопрокат вийшов художній повнометражний фільм «Заборонений». Кінострічка розповідає про життя та загадкову смерть поета. Хоча фільм художній, але базується на реальних фактах і подіях. Як зазначив режисер стрічки Роман Бровко: «Постать Василя Стуса є досить відомою для всіх, але ця історія відкриває резонансні маловідомі факти. Далеко не всі знають, що ув’язнений Василь Стус був висунутий на здобуття Нобелівської премії. Лише смерть відділила Стуса від цієї нагороди, адже її не вручають посмертно. Для Стуса вона стала неминучим наслідком його принципової позиції, а для радянської влади була зручним виходом із напруженої ситуації». Кінострічка присвячена не лише Василю Стусу, але й всьому дисидентському руху в Україні, представниками якого були Алла Горська, Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Світлана Кириченко, Юрій Бадзьо, Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл. Всі ці люди боролися проти терору, репресій та диктатури, боролися за власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури, боролися за незалежність України. Також у фільмі порушуються важливі питання: тотальна русифікація українського населення (в школах діти вчили французьку, німецьку, російську, але не рідну мову, не українську) і цілеспрямований занепад та деградація Донбасу (як наслідок, Донбас – це окупована територія).

Тому, на мою думку, цей фільм є обов’язковим для перегляду. Для того, щоб ми знали і пам’ятали про радянську тоталітарну машину, яка знищила без суду і слідства цвіт української нації, а потім переродилася у «старшого» і «турботливого» брата, який далі продовжує вбивати. Для того, щоб ми пам’ятали про Василя Стуса. Людину, яка говорила про те, про що мовчали мільйони. Людину, яка перед лицем смерті не зрадила власні  переконання та ідеали, а найголовніше – не зрадила себе, друзів та Україну. Людину, яка до самої смерті стояла на обороні правди від брехні, чесних людей від убивць, Ісуса Христа від диявола. Людину, яка попри всю несправедливість і жорстокість світу вміла любити, вірити та зберігати надію. Для того, щоб «Заборонений» ніколи не став забутим.