Ані багатство, ані влада, ані могутність і сила не окупить глупоти й не заступить мудрости; без мудрости сила чи значення буде в найліпшім разі робити враження якогось фізичного рідкісного явища, а лише мудрість буде імпонуючим духовним людським явищем.
Андрей Шептицький, предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський

«Iм’я – зобов’язує»

Роман ГРИНЮК — про те, як Донецький національний університет імені Василя Стуса, опинившись у Вінниці, зумів перетворитися з вишу-переселенця на активного співучасника розвитку місцевої громади
26 травня, 2017 - 13:13

Офіційно ДонНУ запрацював у Вінниці в листопаді 2014 року. Попри побутову необлаштованість, відсутність матеріально-технічної бази, навіть меблів, комп’ютерів і книгжок, університет не втратив шаленої жаги до розвитку. Виклик «вижити» він прийняв як можливість для нового старту. Нині складно оцінити, хто більше виграв від переїзду ДонНУ — Вінниця чи університет? Адже за останні три роки виш створив у місті експертне середовище, його викладачі включені до складу робочих груп із написання проектів розвитку вінницької громади, спільно з міськрадою ДонНУ імені Василя Стуса готує нових «агентів змін», а для бізнесу розробляє актуальні наукові продукти. Про все це, і не тільки, — у розмові «Дня», який давно став другом і партнером університету, з ректором Романом ГРИНЮКОМ напередодні 80-річчя ДонНУ.

«ВИКЛАДАЧІ НАШОГО УНІВЕРСИТЕТУ ПРАЦЮЮТЬ В ОДНІЙ КОМАНДІ З ВІННИЧАНАМИ»

— Коли університет перемістився до Вінниці, головне завдання полягало в тому, щоб не лише поновити навчальний процес, а й здобути довіру вінницької громади. Ми хотіли довести, що Донецький національний університет це — та навчальна установа, яка не просто дає якісні знання, а вміє і працює над реалізацією багатьох освітніх і соціальних проектів, — починає розмову Роман Гринюк. — Тому наші викладачі почали налагоджувати контакти з навчальними закладами. Так з’явилися школи юних математиків, хіміків, філологів. Ми проводили додаткові заняття зі школярами, готували їх до Всеукраїнських олімпіад, конкурсів Малої Академії наук. І вже 2015 року були перші перемоги. Спільні! Це був перший внесок в інтелектуальний розвиток місцевої громади.

Потім до роботи підключилися студенти-юристи. Вони відновили діяльність Юридичної клініки, яка діяла в Донецьку, і почали надавати безоплатну правову допомогу малозабезпеченим вінничанам та соціально вразливим групам. Клініка Pro bono працює на юридичному факультеті ДонНУ імені Василя Стуса. І її послугами користуються всі охочі.

Торік ми почали відкривати власні сертифікатні освітні програми з «Політичної журналістики», «Основ християнського богослов’я», «Публічної політики та адміністрування» тощо, які можуть відвідувати всі охочі вінничани. Це міждисциплінарні, практичні курси, які орієнтовані на широке коло слухачів, а викладання на цих програмах здійснюють досвідчені професори та науковці, експерти-практики. Крім того, у Вінниці ми створили певне експертне середовище, яке працює над наданням висновків щодо наукових експертиз законопроектів, судових рішень, актів, постанов тощо.

Та найяскравішим прикладом співпраці ДонНУ і вінницької громади є залучення наших викладачів до розробки туристичного бренда, розвитку малого та середнього бізнесу тощо. Наші викладачі-експерти входять до складу робочих груп і працюють над проектами на громадських засадах. Це, зокрема, проректор зі стратегічного розвитку та інновацій, доктор політичних наук, професор Тетяна Нагорняк, декан економічного факультету, доктор економічних наук, професор Лариса Шаульська, проректор з міжнародних зв’язків, доктор економічних наук, професор Тетяна Орєхова, проректор з наукової роботи, доктор економічних наук, професор Ілля Хаджинов. І ми щасливі з того, що викладачі нашого університету працюють в одній команді з вінничанами, які, як і ми, люблять Вінницю.

«СТУС СТАВ СИМВОЛОМ НАШОЇ БОРОТЬБИ ЗА СВОБОДУ»

Присвоєння університету імені Василя Стуса мало довгу історію і було складною подією, адже ця постать не потребує формалізованого ставлення. Чи був це правильний крок? Чи триває далі процес переосмислення?

— Рішення колективу має свою історію, бо перша ініціатива присвоєння імені Василя Стуса ДонНУ з’явилася ще у 2008 році, тоді колектив був не готовий до прийняття такого рішення, і місцева влада цей процес заполітизувала (нагадаємо, «День» послідовно висвітлював цей процес. — Авт.). Та коли ми перемістилися у Вінницю, то постать Василя Стуса з новою силою виникла перед нами, бо він для нас не просто випускник, а борець за вільну Україну. Стус став символом нашої боротьби за свободу. Він поєднав Донецьк і Вінницю — народився на Вінниччині, а навчався в Донецькому університеті. Символізм зіграв свою роль, і наш крок — взяти ім’я Василя Стуса — був продуманим, виваженим і правильним. Цим вчинком ми віддали борг всім тим, хто поклав своє життя в ім’я українського Донбасу. Для ДонНУ мати ім’я Василя Стуса не просто почесно, а й відповідально. Стус додав нам сили рухатися вперед, відкривати нові горизонти. Вже давно наш девіз — «Ім’я зобов’язує», і ми не помилилися з вибором імені!

«Я — ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ, І В РІДНІЙ ДЕРЖАВІ — БУДЬ-ДЕ — МЕНІ КОМФОРТНО»

Як ви особисто почуваєтеся у Вінниці? Якщо говорити про «внутрішньоукраїнську інтеграцію», котру давно пропагує «День», чи не здається вам, що приклад ДонНУ тут може стати одним із показових?

— У пресі багато є публікацій про «внутрішньоукраїнську інтеграцію», її плюси і мінуси. Але найтолерантніше цю тему порушує газета «День», і це правильно, бо про гострі питання треба говорити, а не мовчати. На початку переміщення до Вінниці нашим викладачам і студентам не раз доводилося чути від місцевих: «От «понаїхали» донєцькі!» І це проблема не вінницька, а загальнодержавна. Чому? Тому що ми не ідентифікуємо себе як громадяни України, як люди, які мають конституційне право пересуватися і вільно обирати місце проживання. Людині, яка пустила своє коріння, дуже важко залишити все — взяти паспорт, необхідні речі й переїхати на нове місце. Для деяких наших співробітників цей біль досі гострий, і душа болить за «своє», залишене в Донецьку. Молоді люди адаптуються швидше, вони дивляться вперед і не зациклюються на тому, де вони живуть (в Одесі чи Львові), головне — щоб в Україні. Я хоч і немолодий роками, але маю таку ж позицію, бо, в першу чергу, я — громадянин України, і в рідній державі — будь-де — мені комфортно.

На сьогодні я вже вінничанин, прописаний у Вінниці і маю своє житло. Але більшість викладачів та співробітників продовжують винаймати житло і вирішують свої побутові проблеми самостійно. Хотілося б, звичайно, вирішити всі їхні проблеми одним змахом чарівної палички. Але я не чарівник, а керівник. Тому, працюючи з нашими міжнародними партнерами і бізнес-структурами, окрім суто просвітницьких чи наукових питань, ми підіймаємо й ті, що стосуються розвитку матеріально-технічної бази. Маємо амбітний проект з будівництва академмістечка, який би створив умови для праці, розвитку і життя колективу університету. Наразі готуємо проектну документацію, шукаємо інвестора, який хотів би працювати під жорстким контролем з боку держави, і працюємо над пошуком земельної ділянки. Процес тривалий, але ми маємо підтримку з боку влади різних рівнів, тому, маю надію, його вдасться реалізувати. Не зараз, але за 5—10 років точно.

Тобто до Донецька університет повертатися не буде?

— Думати про те, що ми завтра повернемося в Донецьк, — нереалістично. Це означає сидіти і чекати, тобто нічого не робити. Ми інтегрувалися у вінницьку громаду, і що більше ми тут, то більше наш колектив стає загальнонаціональним. Нині в університеті працюють і донецькі, й вінницькі, й черкаські, й житомирські, й київські фахівці. Тепер наше майбутнє треба будувати тут, у Вінниці.

«БРАКУЄ ЛЮДЕЙ З ІНШИМ МИСЛЕННЯМ...»

Нині Україні і вінницькій громаді зокрема потрібні «агенти змін», які здатні швидко реагувати на всі виклики. ДонНУ спільно з Вінницькою міською радою запровадив кілька цільових програм для підготовки нової генерації державних службовців. Це «Школа молодого посадовця» та «Школа публічної політики та адміністрування». Розкажіть про ці проекти. Чи є перші результати від їх реалізації?

— 2016 року за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» ДонНУ започаткував І Всеукраїнську школу публічної політики та адміністрування. Ми запросили відомих спікерів і експертів, розробили програму навчання, яка містила різні тренінги і лекції. І коли робота закипіла, то побачили, що серед слухачів є чимало державних службовців, які працюють в органах місцевого самоврядування. Це люди, які прагнуть змінюватися і змінювати. Тому коли навчання завершилося, виникла ідея продовжити цей проект, але у напрямку підготовки, як ви кажете, «агентів змін» для органів місцевого самоврядування.

Тож після відповідних переговорів із Вінницькою міськрадою і за підтримки міжнародних партнерів (Німецького товариства міжнародного співробітництва) була організована «Школа молодого посадовця». Її слухачі отримують теоретичні знання, працюють із тренерами, стажуються у департаментах міськради та готують конкретні проекти розвитку міста. Автори найкращих отримають можливість працювати в органах місцевого самоврядування — таке зобов’язання взяла на себе міська влада. І це приклад того, як можна вирішити  проблеми і з кадрами, і з працевлаштування молодих і креативних фахівців. Будьмо відверті, нині бракує людей з іншим мисленням, які хочуть працювати, а не чекати вказівок «зверху».

«ІДЕЯ МУСИТЬ ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА РОЗРОБКУ ЧИ ПРОДУКТ, ЯКИЙ МОЖНА ПРОДАТИ БІЗНЕСУ»

Разом із Вінницею розвивається й університет. Не так давно запрацював науковий парк «ДонНУ — Поділля», а минулого тижня відбулося підписання угоди між університетом та Інститутом історії України. Які можливості розкривають ці проекти?

— Науковий парк — це окрема юридична особа, одним із засновників якого є університет. Ідея його створення полягає у потребі реалізувати такі завдання. Перше — зробити так, щоб наукові розробки наших викладачів стали реальністю і набули прикладного характеру, тобто мова йде про комерціалізацію їхніх розробок, аби не було науки заради науки. Адже ідея мусить перетворитися на конкретну розробку чи продукт, який можна продати бізнесу. А по-друге, ми прекрасно розуміємо, що науковий парк як комерційна структура може допомогти поліпшити матеріально-технічну базу університету. Бо щоб там не говорили про автономію вишів, насправді ми не можемо «вижити» самостійно. А от науковий парк міг би вирішити наші матеріальні проблеми.

Упродовж року ми займалися розробкою проекту, стратегією розвитку і налагодженням зв’язків із бізнес-структурами, бо не секрет, що підприємці зараз недовірливо ставляться до академічної освіти і не поспішають вкладати гроші в наукові розробки. Тому нині першочергове завдання наукового парку — довести, що наші продукти необхідні й актуальні для бізнесу, бо вони можуть приносити прибуток. На сьогодні вже є певні напрацювання у таких сферах, як екологія, водні ресурси, робототехніка й ІТ-програми. До кінця 2017 року, маю надію, ми вийдемо на конкретні проекти.

А щодо угоди між університетом та Інститутом історії України НАН України, то це радше було поновлення партнерських зв’язків. Наші історики давно співпрацюють з цим Інститутом. І вояж, який був зроблений науковцями Інституту до ДонНУ, якраз є свідченням того, що у цей важкий для нас час історична спільнота підтримує і дає можливість нашим викладачам і студентам користуватися можливостями Інституту. Це, зокрема, вільний доступ до наукової бібліотеки, інформаційних ресурсів і запрошення долучатися до наукових проектів. А результатом візиту стало створення у Вінниці регіонального осередку Академії історичних наук, який очолюватиме наш партнер і наш друг — ректор Вінницької академії неперервної освіти, доктор історичних наук, професор Степан Іванович Дровозюк. Це громадська структура, яка покликана об’єднати істориків Вінницької області.

«САМЕ НОВАЦІЇ ТА КРЕАТИВНІСТЬ ДОЗВОЛЯЮТЬ АКАДЕМІЧНИМ ЗАКЛАДАМ ОСВІТИ РОЗВИВАТИСЯ»

— ДонНУ на порозі 80-річчя. Про що мріє ректор ювіляра?

— Університет — це не аморфне поняття, а колектив. За 80 років виш надбав чимало традицій, та головне — досвід конкретних людей, які люблять свою роботу. Згадується, як ми приїхали до Вінниці й у кожного було багато проблем, передусім побутових. Було надзвичайно важко, але саме робота, університет допомогли втриматися на плаву і не поринути з головою у соціальні проблеми. Ми почали працювати у шаленому темпі — без вихідних, вдень і вночі. І якщо підвести риску, то я б виокремив три секрети успіху — це копітка робота колективу, довіра вінницької громади і бажання абітурієнтів вчитися у ДонНУ.

Тепер ця висока планка, яку ми перед собою поставили три роки тому, спонукає нас не збавляти темпу, не спочивати на лаврах, бо до цього ще дуже далеко. Щодня треба робити щось нове. Саме новації та креативність дозволяють академічним закладам освіти розвиватися, а не стояти на місці й просто викладати... А мрій, як і проблем, багато. І якщо загадувати бажання, то нині нам треба докласти максимум зусиль, щоб у новому навчальному році забезпечити навчальними приміщеннями своїх студентів. Кількість охочих навчатися в ДонНУ зростає, але ми, на жаль, не маємо корпусів для комфортного розміщення своїх студентів. Тому бажання №1 — знайти приміщення до початку нового навчального року. А заповітна мрія ректора — це, щоб кожен співробітник і студент ДонНУ мав комфортні умови для роботи і навчання. І не думав про те, що закінчується оренда і треба знову шукати квартиру, а йшов на роботу чи навчання, маючи впевненість у завтрашньому дні. Впевненість складається з багатьох факторів. Один із них — розширення розумного простору, над яким уже понад 20 років працює «День». І ми йому за це вдячні.

КОМЕНТАРІ

«ШКОЛА МОЛОДОГО ПОСАДОВЦЯ» – ПЕРСПЕКТИВНИЙ ПРОЕКТ УНІВЕРСИТЕТУ»

Лариса ШАУЛЬСЬКА, декан економічного факультету ДонНУ імені Василя Стуса:

– Провідні університети світу активно пропонують короткострокові сертифікатні програми як такі, що дозволяють вдало використовувати потенціал університетів для задоволення актуальних запитів громади. «Школа молодого посадовця» – саме такий, одним з нових і перспективних проектів університету. Оскільки запит міськради стосувався кадрового забезпечення департаменту економіки і інвестицій, корисним став значний досвід університету і економічного факультету в сфері бізнес-освіти та державного управління. Тому наше завдання є відповідальним і складним – підготувати таких фахівців, які спроможні професійно забезпечувати діяльність та динаміку місцевого бізнес-середовища та щиро прагнуть цього. Це абсолютно нова адресна практико-орієнтована програма, яка об’єднує роботу в аудиторії (лекції, тренінги, ворк-шопи, дебати) і стажування в міській раді за такими напрямами: муніципальна статистика, управління проектами, публічні фінанси, брендинг міста, інноваційний менеджмент, менеджмент персоналу. Фінальним результатом навчання є командна розробка учасниками проектів, спрямованих на реалізацію інвестиційної політики і покращення бізнес-клімату міста.

«ТРИ ЗАДАЧІ»

Тетяна НАГОРНЯК, проректор з науково-педагогічної роботи, стратегічного розвитку та інновацій ДонНУ імені Василя Стуса:

– Найгострішою проблемою функціонування університету нині залишається питання оренди житла, на яку викладач витрачає майже всю місячну заробітну платню. А також відсутність власних корпусів і гуртожитків для студентів, кількість який зростає щороку. Чотирьох навчальних корпусів не вистачає. Тільки орендна плата щомісяця забирає 800 тисяч гривень. За таких умов, земельна ділянка, право на її забудову та пошук інвесторів для академічного містечка ДонНУ імені Василя Стуса – задача номер один.

Затвердження університету на міжнародному, національному і регіональному ринка, як надійного партнера в освітньо-науковому та бізнес-середовищі – задача два. З цією метою передбачено міждисциплінарні освітні програми, програми подвійних дипломів, збільшення можливостей академічної мобільності, соціально-корисні проекти, активна участь у зміцненні потенціалу регіону та якісна відповідь на регіональне кадрове замовлення, монетизація наукових доробок колективу і розширення нашого експертного поля.

Третя задача – це реалізація внутрішньої системи якості освітньої діяльності вишу шляхом моніторингу новітніх трендів, поширення практики професорів-візитерів, відкриття нових освітніх програм та забезпечення умов професійного зростання для студентів, викладачів і співробітників.

«МЕТА НАУКОВОГО ПАРКУ – РОЗВИТОК НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

Юрій КЛИМЕНКО, доцент кафедри менеджменту, директор наукового парку «ДонНУ-Поділля»:

– Статутна мета наукового парку «ДонНУ–Поділля», зареєстрованого минулого року – розвиток науково-технічної та інноваційної діяльності у Донецькому національному університеті та Вінницькій області. Проаналізувавши український та світовий досвід інноваційних парків, ми визначили (і Вчена Рада університету підтримала) три стратегічні напрямки – формування середовища, сприятливого для розвитку творчості, створення високотехнологічного виробництва та комерціалізацію результатів наукових досліджень. Пріоритетами у діяльності та її капіталізації обрано енергоефективність, біотехнології та ІТ у екологічній, агротехнологічній та енергетичній сферах, кожна з яких взаємодоповнює одна одну, що дозволяє формувати результативні дослідницькі групи. Сподіваємось, синергетичному ефекту сприятиме ініціатива наукового парку з об’єднання інтелекту університетів регіону. Нині ми реалізуємо два десятки проектів різного масштабу та цілепризначення, і розуміємо, що можна збільшувати діапазон діяльності в рази, але розвиток стримує дефіцит інноваційних менеджерів, які фахово можуть відповісти, чи вартий об’єкт інтелектуальної власності комерціалізації. Тому нещодавно ми сформували для університету пропозицію створення системи підготовки таких фахівців, яка базується на залученні студентів до виконання реальних і затребуваних практикою підприємництва проектів. Ця інновація стане ланкою надійного та економічно вигідного зв’язку між навчальною та науково-впроваджувальною складовими і створюватиме фундамент університетської самодостатності.

«ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТУСА– ЦЕ ТЯГЛІСТЬ ІСТОРІЇ ВИШУ БЕЗ БУДЬ-ЯКИХ ПУСТОТ І ЛАКУН»

Анатолій ЗАГНІТКО, голова Вченої Ради ДонНУ імені Василя Стуса:

– Питання продовження (не поновлення!) активного обговорення ініціативи про присвоєння імені Василя Стуса рідному для нього вишу було цілком логічним. На новому емоційному ґрунті, з іншими напрямами залучення до діалогу усіх, хто прагне висловитися. І те, що окупаційна влада злякалася імені Василя Стуса, його присутності в університеті й місті, лише посилило розуміння силового навантаження його імені як уособлення нескореності, відродження високого творчого злету. Донецький національний університет імені Василя Стуса для мене – це тяглість історії вишу без будь-яких пустот і лакун у ній, що стає запорукою збереження постійного пошуку й ініціативи як визначальних рис університету. До цього треба додати також розвиток унікального регіонально твірного потенціалу вишу із унікальними завданнями активного діалогу і співпраці Вінницької та Донецької областей. І, безперечно, множення наукових пошуків, з яких, власне, і починалося активне творче життя Василя Стуса. І ще про одне… Покинувши рідні краї маленьким хлоп’ям, Василь Стус повернувся в них у всій яскравості духу – Донецькому національному університеті його імені – імені Василя Стуса. Це ще одна знаковість – знаковість пам’яті, знаковість служіння народу і вірності йому, ствердної переконаності в перемозі Рідної Нації.

Записала Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця, фото надано прес-центром ДонНУ імені Василя Стуса
Газета: