Чому діти волинського солдата написали листа Президенту?

Івана Тричука не стало, коли його дочкам було 2 і 3 роки, нині їм вже 6 і 7. Без тата родині живеться дуже важко. Тому дівчатка і написали лист Президенту України, який передали луцькому адвокату і волонтеру Василю Нагорному: він опікується справою цієї родини.

«Пане Президент, я знаю, що ви найголовніший в Україні і можете все! Пишуть вам Вікторія і Катруся. Ми хочемо попросити у вас допомоги. Мій тато Іван Тричук у 2104 році воював і захищав Україну. Він був сміливим, добрим, відважним. Ви його нагородили орденом за Мужність, але він його не отримав, а віддали його нашій мамі. Бо коли тато приїхав з війни, то він так там стомився, що йому стало погано. Тата забрали в госпіталь, але там не було потрібних ліків і тато помер. Пане Президент, тепер мама працює цілими днями, щоб ми все мали, але вона теж втомлюється дуже. Вона каже, що має так працювати, бо нам не хочуть в міністерстві оборони дати компенсацію за татову смерть. Мама постійно показує папірець, де написано, що татове захворювання і смерть були за Батьківщину, а значить за Україну. Ми дуже боїмося тепер, щоб маму теж не забрали в лікарню. Петро Олексійович, скажіть своїм міністрам, щоб віддали нашу компенсацію, і щоб мама більше не плакала, бо тато захищав Батьківщину.

Дякуємо! Слава Україні! Тричук Вікторія Іванівна 7р.. Тричук Катерина Іванівна 6 р.».

Василь НАГОРНИЙ, адвокат, волонтер:

– Іван Тричук потрапив до шпиталю відразу по поверненні з війни. Марина Тричук 4 роки доводила, що смерть Івана Тричука пов’язана із військовими діями. Зрештою, Центральна військово-лікарська комісія прийняла рішення: «Захворювання та причина смерті старшого солдата Івана Тричука, ТАК, пов’язані із захистом Батьківщини», та зазначила, що «причинний зв’язок його смерті через удушення, пов'язаний з епілептичним нападом та посттравматичним стресовим розладом». Маючи такий висновок, їй та дітям надали статус «член сім’ї загиблого». Вона звернулась з документами до Міноборони про виплату компенсації, але там їх навіть не стали розглядати, зіславшись на те, що її документи вже розглядались рік тому, і їй було відмовлено у виплаті, оскільки Іван вчинив «умисне самогубство».

Новий висновок ЦВЛК Міноборони, який до речі, відповідно до наказу Міноборони №530 від 14.08.2014 є єдиним документом, який може братись до уваги при винесенні рішення про виплату компенсації – чиновники МО проігнорували. З одного боку, ми маємо «умисне самогубство», в разі якого компенсація не виплачується, і відповідне рішення, яке приймалось без висновку ЦВЛК про причину та смерть захворювання. З іншого боку встановлено, що умислу завдати собі шкоди самим Тричуком Іваном не було, він на той час уже не міг керувати і усвідомлювати свої дії, у зв’язку з чим і перебував у госпіталі. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чітко зазначає, що одноразова грошова допомога – це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання, в разі смерті військовослужбовця, внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби (захистом Батьківщини). Такої ж практики і висновків дотримуються українські суди.

Але Марині, щоб добитись компенсації, принаймні двічі потрібно звернутись до суду. Спочатку потрібно скасувати старе рішення. Потім зобов’язати чиновників розглянути її нові документи. Зрештою, в разі повторної відмови звертатись втретє з позовом – про її виплату. Як показує практика – ці суди триватимуть роками. Та й навіть у випадку виграшу Міністерство оборони не поспішає виконувати рішення судів.

Ця родина 4 роки  добивалась статусу родини загиблого. Не думаю, що вони заслужили на те, щоб 4 роки «вибивати», «відсуджувати» у чиновників, яких захищав їхній батько, кошти, які полегшили б їм життя. Діти переконані, що за наказом Головнокомандувача прискіпливі чиновники з Міністерства оборони знайдуть правильний вихід із законодавчої колізії та відшукають можливість виплатити компенсацію.

На жаль, навіть звернення голови ОДА Олександра Савченка та спілок АТО до МО не подолали бюрократичну систему. Діти – не виборці і звертаються до Президента  – Головнокомандувача, а не кандидата на пост Президента.