Феномен Одеси
«Погода благоприятствовала
любви. Пикейные жилеты утверждали,
что такого августа
не было еще со времен порто
-франко»
Ілля Ільф та Євгеній Петров, «Золоте теля»
Перший градоначальник Одеси французький герцог Еммануїл Ришельє називав місто «найкращою перлиною в російській короні». Місто народилося в російському геополітичному просторі на комунікаційних осях захід—схід та північ-південь. Унікальність його в тому, що Одеса розташована на рубежі Великого Євразійського степу і Середземноморського регіону, на стику судноплавних рік (Дніпро, Південний Буг, Дунай, Дністер); наявність глибоководних акваторій сприяла швидкому росту портового міста — головних південних морських воріт імперії.
Одеса стає третім за величиною, багатством та рівнем благоустрою містом Російської імперії після Санкт- Петербурга і Москви, провідним, нарівні з Північною Пальмірою, центром зовнішньої торгівлі та підприємництва, найбільшим європейським портом з експорту зерна. Надання прав самоврядування (градоначальство) і встановлення режиму порто-франко сприяли росту міста. «Золотий вік» Одеси (перша половина ХIХ в.) позначений появою цілого сузір’я особистостей. Особливу причетність до долі міста мали маргінали-бікультурали (тобто носії двох культур).
Рубіжність породжувала межові стани соціально-психологічного дискомфорту, що характеризується активізацією соціальних маргіналів. За двохсотрічну історію міста неодноразово мали місце спалахи антисемітизму. Одеса була одним з центрів терористичного народовольського руху, інших революційних організацій, тут мав підживлення «червоний» і «білий» терор. Радянську владу в Одесі представляли переважно маргінали-«беспочвенники».
Розглянемо роль геополітичної, геоекономічної та соціокультурної рубіжності у формуванні феномена Одеси. На становлення міста істотно впливало геополітичне становище в Євразії. В Чорноморському регіоні, географічно найбільш відособленому у Світовому океані, проходять суперетнічні рубежі ворожнечі та миру. Тут періоди конфронтації змінялися компліментарним розвитком, інтенсивним торговим та інформаційним обміном.
На початку ХIХ століття Російська імперія почала дедалі більше заохочувати чорноморську торгівлю, фокусом якої згодом стає Одеса. До неї перейшли функції транзитної торгівлі Криму, що протягом двох сторічч був головною чорноморською військово-морською базою Росії. Таким чином, було розділено геополітичні та геоекономічні функції між Кримом та Одесою.
Геоекономічне розташування Одеси унікальне. Саме тут Великий Євразійський степ виходить широким фронтом до моря, що найбільш глибоко «врізається» в континент. Одеса стала морськими воротами в Європу для степового «золота» (хліба), як свого часу іспанська Севілья — для золота Нового Світу. Зростання торгівлі та її напрямки залежали від геополітичного становища в Середземномор’ї. Коли внаслідок Континентальної блокади, запровадженої Наполеоном I, торгівля між Росією та Англією через балтійські порти стала неможливою і багато європейських країн позбавилися можливості отримувати товари зі Сходу, транзитна торгівля через Одесу була справжнім порятунком. Приєднання Закавказзя до Росії створювало сприятливі умови для транзиту товарів із Центральної Європи через Одесу і далі морським шляхом до Кавказького узбережжя та до Ірану.
Вузькість внутрішнього ринку, необхідність залучення капіталу і відсутність торгового флоту примусили владу реалізувати ідею порто-франко. Фактично преференційний (торгові переваги, привілеї) режим було введено в 1819 році. Місту надавалося право безмитного ввезення закордонних товарів та їхнього продажу на суворо обмеженій території. Звертаючись до уроків минулого, можна навести багато доводів «за» і «проти» режиму порто-франко. Але з висоти нинішнього часу виділимо найбільш істотні нюанси. Порто-франко — це передумова процвітання Одеси, прорив до європейського цивілізованого світу, початок переходу Російської імперії до відкритої економіки та вільного підприємництва.
Після Кримської війни знову змінюється геополітичне та геоекономічне становище в регіоні, замкненому антагоністичними імперіями — Російською та Османською. Із звільненням Молдавії, Валахії та проголошенням незалежності Румунії утворюється нове «вікно» до Чорного моря. Будівництво залізниці до дунайського порту Галац, доступного для морських судів, сприяло перетворенню його у лідера чорноморської торгівлі зерном. Геополітичні зміни в регіоні та відсутність сучасних транспортних підходів до Одеси призводять до поступової стагнації економіки міста, звідки торговий капітал почав «перетікати» у Галац та Бреїлу. Хоч як це парадоксально, але «золотий вік» Одеси закінчився з епохою великих російських реформ. Але досвід порто-франко сприяв створенню митного режиму Російської імперії, протекціоністського для вітчизняного підприємництва і ввезення іноземного капіталу. Біля джерел цієї політики стояли випускник Новоросійського університету граф С.Ю.Вітте та великий російський вчений Д.І.Менделєєв, доля якого також пов’язана з Одесою.
Рубіжна комунікативність Одеси, зумовлена поєднанням інтенсивного інформаційного обміну (в тому числі міжетнічної передачі спадкової інформації), відобразилася в становленні талантів реформаторів, ділових людей, вчених, діячів мистецтва, особливо літераторів та музикантів. Появі талантів сприяли свобода особистості, соціальне замовлення, інтенсивні міжетнічні, економічні та інформаційні контакти. Виникнув субетнос одеситів. Поліетнічна рубіжність в умовах відносного лібералізму та економічної свободи створила якісно нові інтелектуальні можливості для розвитку генофонду. Чим сильніший контакт етносів і свобода вибору, тим більше ймовірність появи не тільки красивих, але й талановитих особистостей. На координаті часу «пік» народження одеських талантів припадає на кінець ХIХ століття. Тоді вже минула «золота епоха» лібералізму та економічної свободи, що підтверджує загальну закономірність незбігу за часом соціального замовлення і появи талантів.
Феномен Одеси виявився у відкритості до різних культур, компліментарне співіснування яких сприяло розквіту кожної з них, передусім — російської, єврейської та української. Тут перетнулися західноєвропейські, слов’янські та середземноморсько-понтійські культурно-історичні традиції. Поліетнічна Одеса була переважно російськомовною. Шлях до російської мови йшов через залучення до російської культури, що мала «дорогоцінну властивість» відкритості до зовнішнього світу.
В минулому Одеси важливе значення мало межове поєднання особистої свободи громадян з економічними та адміністративними привілеями, серед яких виділялися порто-франко і самоврядування (градоначальство). Градоначальник мав права губернатора і залежав тільки від міністрів фінансів і внутрішніх справ, а у судових справах — від генерал-прокурора. На тлі невеликих «острівців» самоврядування в Російській імперії Одеса, безсумнівно, була зіркою першої величини.
За радянської влади, втративши перераховані вище права, Одесу було зведено до рангу провінційного обласного міста. Внаслідок централізації керування економікою і партійного контролю на місцях в центрі уваги опинилася не людина, а виробництво. Головною функцією місцевої влади було керування сільським господарством. Визначальний вплив на соціально-економічний розвиток мав адміністративний ранг міста, а також розташовані на його території великі виробництва. В Україні, наприклад, Харків є великим центром машинобудування, Донецьк — вугільної промисловості, Дніпропетровськ — чорної металургії. В Одесі до руйнівного «цунамі» 90-х років вирізнялося благополуччям Чорноморське пароплавство, але його безпосередній вплив на розв’язання соціально-економічних міських проблем був обмежений. В недавньому минулому прибуток від експорту транспортних послуг «осідав» у Москві. Одеса належить до найбільш постраждалих від радянської адміністративної системи міст. Влада маргіналів-«беспочвенников» прагнула витравити пам’ять про волелюбне минуле та особистості реформаторів. Стався найбільший в історії міста, та й всієї країни, вихід талантів й особистостей.
Пострадянська Одеса успадкувала кризовий стан міського середовища. Життя поліса характеризується хронічним дефіцитом бюджету й розвиненою тіньовою економікою, криміногенною обстановкою, високим рівнем прихованого безробіття, незадовільною демографічною ситуацією, низькими нормами забезпечення житлом і стаціонарного медичного обслуговування. Потребує модернізації комунальне господарство, загострилася екологічна ситуація. Славнозвісні одеські пляжі нині за санітарно- гігієнічними та іншими нормами є реальною небезпекою для здоров’я відпочиваючих.
За останні роки робилися численні спроби використати соціально-економічні та екологічні проблеми Одеси в боротьбі за владу. Але якби в обговоренні одеських проблем взяли участь навіть великі мислителі та державні діячі, їхні найгеніальніші ідеї були б марні за наявної адміністративно-територіальної системи, оскільки впродовж десятиріч триває конфронтація між владою області та міста.
Змінилося геостратегічне становище Одеси, котра стала головним портом і центром морського господарства України. Але містo, як і раніше, залишається без адміністративних прав, що їх мають у своєму розпорядженні багато морських «столиць», наприклад, головне портове місто Росії Санкт-Петербург. Тому пріоритетним завданням є повернення Одесі прав міського самоврядування. Ще в кінці 80-х років як альтернативу самоврядуванню було запропоновано концепцію вільної економічної зони, «що плідно» використовувалася у боротьбі за владу. Боротьба між столичними та місцевими корпоративними групами, що розгорнулася у перші роки незалежності України за право контролю над діяльністю Чорноморського пароплавства, котре забезпечує значні надходження до державної скарбниці у твердій валюті, призвела, практично, до загибелі торгового й пасажирського флотів держави. Втративши лідерство в чорноморській торгівлі, Велика Одеса разом з Іллічівськом і Південним поступилася першістю турецькому Стамбулу, російському Новоросійську й румунській Констанці.
На відміну від багатьох інших міст України, Одеса найбільш відкрита до зовнішнього світу, має у своєму розпорядженні професійні кадри, в яких є досвід ділової співпраці із зарубіжними партнерами. Місто є нарівні з Києвом провідним центром розвитку відкритої економіки, тут розташована переважна більшість підприємств з іноземними інвестиціями в регіоні. Однак більшість з них здійснюють не виробничу, а торгово-посередницьку діяльність. Замість Чорноморського пароплавства основним міським системним підприємством Одеси став знаменитий оптово-роздрібний ринок «7-й кілометр», який забезпечує робочі місця багатьом городянам та є основним гарантом соціальної стабільності. Курортно-рекреаційне господарство міста в умовах свободи вибору місць відпочинку й лікування виявилося неконкурентоспроможним; інвестиційна привабливість Одеси залишається низькою. Негативним чином впливає на розвиток Одеси нестабільне становище на Балканах, Кавказі; знову загострилася проблема Проток. З-під «броні» Радянського Союзу оголилися потенційно «сейсмічні» зони — навколо Одеси, в Криму, Південній Бессарабії та Придністров’ї.
Можливі кілька сценаріїв розвитку міста. З розпадом СРСР виразно позначився Євразійський геополітичний розлом на рубежі цивілізацій — посилився відтік православних слов’ян (із Центральної Азії, Грозного, Сараєво...). На геополітичній осі північ—південь слов’янський світ попрощався з тисячолітньою мрією про Константинополь.
У постбіполярному світі феномен Одеси може мати винятково велике значення для пошуку моделі розвитку. Стратегія міста повинна розроблятися на основі геополітичної концепції України як рубіжної держави, що передбачає збалансований розвиток і створення преференційного режиму на перетині транспортних коридорів північ—південь та захід—схід. Формування комунікаційного вузла технологічного розвитку пов’язане з реструктуризацією міської економіки, посиленням функцій транзитної торгівлі та скороченням питомої ваги промисловості, крім припортової, орієнтованої на експорт або імпорт. Для цього необхідно створити сучасні швидкісні комунікації між Одесою та столицею держави, а також з Кримом, Придунав’ям, Приазов’ям і зарубіжними портами (Стамбул, Констанца, Варна), побудувати транспортний перехід че рез Дунай як частину кільцевої чорноморської автостради. Можливе створення нового комунікаційного коридору «з варягів у греки» через Гданськ, Варшаву, Львів та Одесу. Формування преференційного режиму на перетині транспортних коридорів не тільки прискорить оборотність фінансового, торговельного та промислового капіталу, але й буде гарантом етнонаціональної та етноконфесійної терпимості в космополітичному місті.
Феномен Одеси виявляється в посиленні соціально-психологічного чинника ностальгії, що сприяє діловій активності. Створилася унікальна ситуація біполярної ностальгії між російськомовним містом і Росією, одеситів-євреїв до «землі обітованої» та одеситів-ізраїльтян до малої батьківщини. Одеса може стати мостом ділової активності та моделлю рубіжної суперетнічної комунікативності.
Одеса потребує реальних прав самоврядування для формування соціальних умов становлення особистості та економічного достоїнства громадян. Феномен Одеси — це рідкісне, виняткове явище межового стану, яке ніколи не повториться, але ідеалізований та оспіваний образ вільного міста завжди буде його дороговказною зіркою, що сприяє вияву ділової активності й таланту.
ВІД ВЕДУЧИХ СТОР. ІСТОРІЯ ТА «Я»
Шановний автор пише про концепцію розвитку української держави як «рубіжної держави... на перетині транспортних коридорів північ—південь і захід—схід». Ми ж вважаємо більш перспективним майбутнє України не як «буферної» країни, що розділяє Європу та Росію, а як європейської держави, що має всі необхідні параметри цивілізованості. Інша справа, як зможе наша держава, а точніше, її еліта ними скористатися.
