Ти ніколи не розв'яжеш проблему, якщо будеш думати так само, як ті, хто її створив
Альберт Ейнштейн — один з найвизначніших фізиків XX століття

Колія для класика

Висотка чи сквер з культурним центром? Таку дилему незабаром має вирішити київська влада
8 вересня, 2017 - 11:19

На вулиці Саксаганського у центрі Києва збереглося чимало симпатичних будинків, збудованих наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть. Звісно, вони розбавлені сучасними спорудами, інколи більш-менш привабливими, інколи незугарними. Та геть нетиповий, як для центру столиці, ландшафт — на ділянці між Саксаганського, 69 і 75. Понад десять років там пустир. Мешканці будинків поруч хочуть, щоб тут з’явився сквер імені Панаса Саксаганського — корифея українського театру. Вони влаштували «Дню» екскурсію історичним кварталом і пояснили, що заважає це зробити. 

ДЕ БОРОЛИСЯ ЗА МОВУ, ТЕПЕР Б’ЮТЬСЯ ЗА ЗЕМЛЮ

Прогулянка виявилася контрастною. Ми побували у «садибі» безпритульних і завітали до Музею видатних діячів української культури, який підтримав проект громади. Але спочатку — згаданий пустир, обгороджений сітчастим парканом. Як розповідає Олександр Живаго, адвокат і голова громадської організації «Київ для життя», раніше всередині цієї ділянки стояв двоповерховий дерев’яний будинок, залишок садиби, який згорів — було це понад десять років тому.

«Цей історичний квартал знаменує собою боротьбу українського народу за право говорити своєю мовою, за право бути собою, мати власну ідентичність, — продовжує Олександр. — На початку ХХ століття тут були садиби. І в умовах дії Валуєвського циркуляру та Емського указу, в умовах заборони української мови, тут був осередок української культури. А сьогодні тут пустир. Немає навіть пам’ятника Панасу Саксаганському. От за 300 метрів звідси є пам’ятник Шота Руставелі, парк імені цього відомого грузинського поета. А пам’ятника Саксаганському і культурним діячам українського відродження немає».

ПОГЛЯД КОРИФЕЯ. ПАНАС САКСАГАНСЬКИЙ МЕШКАВ НА ВУЛИЦІ ЖИЛЯНСЬКІЙ, ПАРАЛЕЛЬНІЙ ТІЙ, ЯКУ НАЗВАНО НА ЙОГО ЧЕСТЬ. ЙОГО БУДИНОК, ЗВЕДЕНИЙ 1908 РОКУ, ЗБЕРІГСЯ ДОНИНІ. АЛЕ, ПОПРИ МЕМОРІАЛЬНУ ТАБЛИЧКУ, ПРО ЦЕ ЗНАЮТЬ ДУЖЕ МАЛО СУЧАСНИХ МЕШКАНЦІВ РАЙОНУ

Ще у 2010 році активісти зібрали підписи мешканців навколишніх будинків, щоб почати облаштування скверу. Але тоді Київська міська держадміністрація у відповідь на їхній лист, підкріплений запитом народного депутата Олега Білоруса, повідомила, що ділянка перебуває в оренді держпідприємства «Південно-Західна залізниця» для «будівництва, експлуатації та обслуговування офісного будинку з приміщеннями торгівлі і громадського харчування та підземним паркінгом». Тоді ж, як дізнаємося з відповіді КМДА, на замовлення згаданої філії «Укрзалізниці» розробили містобудівне обґрунтування, щоб визначити параметри будівництва для зведення та експлуатації будівлі.

Сім років тому місцева влада підтримала ініціативу громади — принаймні, на словах. «Враховуючи побажання мешканців прилеглих житлових будинків, згідно з листом КО «Київзеленбуд» від 10.11.2010... у наступному році готове виступити замовником виконання заходів із влаштування скверу за умови фінансування даних робіт та з подальшою передачею території скверу на баланс комунального підприємства з утримання зелених насаджень Голосіївського району», — йдеться у згаданій відповіді КМДА.


ПЛАН ІМЕНІ САКСАГАНСЬКОГО. З ДОПОМОГОЮ ДИЗАЙНЕРІВ АКТИВІСТИ ЗРОБИЛИ ВІЗУАЛІЗАЦІЮ СВОГО ПРОЕКТУ З КУЛЬТУРНИМ ЦЕНТРОМ І СКВЕРОМ

Термін оренди ділянки «Південно-Західною залізницею» розпочався у 2007 році й добіг кінця у 2012-му, проте за цей час ані будинку, ані якоїсь інших активних дій від підприємства місцеві жителі не побачили. Цього року громадська організація «Київ для життя» знову ініціює створення в історичному кварталі музейно-культурної локації «Україна нескорена». Але активісти дізналися, що держпідприємство хоче поновити оренду ділянки. Це підтверджує інформація, яку організація «Київ для життя» отримала від департаменту земельних ресурсів КМДА. «У департаменті земельних ресурсів зареєстрована документація із землеустрою... стосовно поновлення на п’ять років зазначеного договору оренди (підготовлено проект рішення про поновлення від 16.07.2015...). На даний час рішення з порушеного питання Київська міська рада не приймала», — зазначено у відповіді на запит громадської організації.

ДИТИНСТВО БІЛЯ КОРИФЕЯ

Місцеві активісти вже зробили візуалізацію свого проекту. «Тут буде культурний центр. Поруч — музей центру міста, до якого примикатиме сцена для виступів під відкритим небом. У планах — щоб приблизно раз на півроку там проводили фестиваль поетів, — ділиться Олександр Живаго. — А поруч хочемо зробити дитячий майданчик і сквер із пам’ятником Саксаганському. Сквер — це дуже важливо, бо тут постійний рух, загазованість. О шостій-сьомій вечора перебувати тут неможливо».

Громада заручилася листами підтримки від своїх «сусідів»: Інституту медицини праці НАМН, Музею видатних діячів української культури, школи №92 та ліцею №21, а ще — від київської організації Національної спілки художників України та Міністерства культури.


ТУТ МАЄ БУТИ САД. ОЛЕКСАНДР ЖИВАГО ТА ПІТЕР ЗАЛМАЄВ ПОКАЗУЮТЬ ДВОРИК, ДЕ НАВЕСНІ РАЗОМ З ІНШИМИ МЕШКАНЦЯМИ РАЙОНУ ВИСАДЖУВАЛИ ДЕРЕВА

Ми пройшли вулицею Саксаганського трохи вперед і заглянули до Музею видатних діячів української культури. Олександра Мокану, заступниця директора музею, говорить: «Ми підтримали ініціативу зі створення скверу, бо чим більше скверів у Києві — тим краще. Київ має бути зеленим містом, а не лісом висоток. Тим більше, йдеться про історичний центр. Ідея з пам’ятником Саксаганському — прекрасна. У молодих районах будувати хмарочоси можна, а це — історичний центр міста. Навіщо його захаращувати? Треба робити так, щоб було видно архітектуру, а не зводити «важкі» будинки».

Окремий біль — незнання українцями власної історії. Мало хто усвідомлює, що крокуючи вулицею Саксаганського, він іде місцями, де творилась українська культура, де жили Леся Українка, Іван Франко та Микола Лисенко, де сто років тому відбувалися важливі події Української революції. Старшокласники на запитання, де тут будинок Саксаганського (а мешкав він на вулиці Жилянській), вперто вмовляли йти на вулицю імені класика. «Хто така Леся Українка — ще можуть розказати. А хто такий Старицький, наприклад?.. До нас приходять групи і запитують: «Хто це?» Місць пам’яті діячів культури не буває багато. Тим більше, цю вулицю назвали ім’ям Саксаганського ще за його життя — унікальна для Радянського Союзу ситуація, — додає Олександра Мокану. — Це місце ідеальне для парку, для пам’ятника. Мами з дітьми відпочиватимуть коло пам’ятника Саксаганському, діти сідатимуть йому на коліна — запам’ятають, хто це. Так формується культурне середовище».

ЗООПАРК У ХАЩАХ

Ми повертаємося до пустиря і проходимо вглиб. До нас долучається Пітер Залмаєв — американський політолог українського походження, який мешкає в цьому районі й виступає за влаштування скверу. «Я приїхав до України як міжнародник-політолог, нещодавно організація, яку я очолюю, «Євразійська економічна ініціатива», відкрила тут своє представництво. І віднедавна десь половину часу я проводжу в Києві, тепер це і моє місто. Я багато, навіть на любительському рівні, вивчаю урбаністику. Тож моя діяльність має два напрями — міжнародний і локальний. На мою думку, тільки тоді громадяни України відчують завоювання Майдану, коли зрозуміють, що їхня думка щось означає. А на прикладі сотень підписів місцевих жителів очевидно, що люди не хочуть бачити тут черговий непотрібний бізнес-центр», — стверджує Пітер.

Якийсь час ми йдемо мовчки, бо треба уважно дивитися під ноги, щоб не навернутися в заростях кущів і не порізатися об розбиту пляшку. Поруч із пустирем — така собі «садиба» безхатьків. Стоять порепані ліжка, крісло, стіл. Видно, що люди живуть тут давно, вже облаштувалися з доступним «комфортом».  


ПРИТОПТАНА ІСТОРІЯ. ТАК СЬОГОДНІ ВИГЛЯДАЄ ІСТОРИЧНИЙ КВАРТАЛ, ЯКИЙ, ЗА СЛОВАМИ ОЛЕКСАНДРА ЖИВАГО, ЗНАМЕНУЄ СОБОЮ БОРОТЬБУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЗА ВЛАСНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ

Зустрічаємо Мальованого — безпритульного, який мешкає тут років із десять. Хоча ми і без запрошення, він спілкується з нами приязно. «Нас тут троє. Лежачий дідусь, я і Юра, який після двох інсультів не говорить. Тож один я бігаю, мені треба годувати всіх. Втім, скільки років тут — ще голодні не були. Для кого звалище, для мене — помиєчка. Самі справляємося зі своїми проблемами, — каже безпритульний. — Знаю, що ця ділянка належить «Укрзалізниці», але за ці роки не пам’ятаю тут людей звідти. Сквер — краще, ніж багатоповерхівка. Зелень є зелень. А у нас тут ще п’ять кішок, їжачки, білочка домашня — руда, класна, по столу стрибає. У нас уматово!».

Нарешті приходимо у двір. Тут, навколо дитячого майданчика, навесні місцеві жителі висадили з десяток дерев — яблуні, горобину, акацію. «Не всі прийнялися, бо тут під землею кам’яна плита — колись на цьому місці була стайня», — пояснює Олександр Живаго. Якщо «Південно-Західна залізниця» візьме ділянку в оренду, і майданчик, і дерева опиняться під загрозою.

«Укрзалізниця» претендує на розробку проекту тут, але за останні десять років вони перетворили ділянку в центрі міста на бозна-що. Шприци, пляшки, повна антисанітарія...» — обурюється Пітер Залмаєв. «І буде добре, якщо в будівлі, яку вони планують звести, держпідприємству належатиме хоча б 10% площі, — додає Олександр Живаго. — Насправді «Укрзалізниця» привертає увагу приватного інвестора, торгує своїм державним статусом. А потім вони виступатимуть як номінальні оператори проекту. Це просто ширма. Так просто шукають спонсора, який «відстебне» більше грошей».

НЬЮ-ЙОРК ЯК ПРИКЛАД

Доля ділянки має вирішитися вже у вересні, на найближчому засіданні постійної комісії Київради з питань екологічної політики, де розглянуть проект громади та прохання «Укрзалізниці» про продовження оренди. Місцеві жителі налаштовані на серйозну боротьбу.

До речі, Пітер Залмаєв понад 20 років проживає у США, зокрема у Нью-Йорку, відомому своїми хмарочосами. Тож цікаво, як там знаходять компроміс між інтересами забудовників і містян.


ТУТ МАЄ БУТИ САД. ОЛЕКСАНДР ЖИВАГО ТА ПІТЕР ЗАЛМАЄВ ПОКАЗУЮТЬ ДВОРИК, ДЕ НАВЕСНІ РАЗОМ З ІНШИМИ МЕШКАНЦЯМИ РАЙОНУ ВИСАДЖУВАЛИ ДЕРЕВА

«Багато років мером Нью-Йорка був Майкл Блумберг. Він один із найбагатших людей Америки, відомий бізнесмен. Тож він орієнтований на бізнес і у принципі — за забудови. Він вітав дорогі будівельні проекти. Проте він підтримував і революційні проекти з облагородження міста. Наприклад, навколо закинутої лінії вантажного потяга. Лінія йшла на палях над містом, колія проходила з 14-ї до 35-ї авеню. Тривалий час жителі цього району, як і ми, ратували за удосконалення району. У результаті вздовж усієї колії зробили парк для прогулянок з амфітеатрами і скляними стінами, крізь які можна спостерігати за життям міста. Зараз це одна з головних пам’яток Нью-Йорка, а будівлі, що зводять вздовж цієї колії, найдорожчі. Місто виграє і в плані дозвілля, і в плані комерції, — розповідає Пітер. — Взагалі Нью-Йорк не завжди був містом хмарочосів. Попри, як здається, хаотичну забудову висотками, є історичні частини міста, наприклад, Нижній Манхеттен — з 14-ї авеню і до фінансового району. На такій території ти у принципі не побудуєш щось, вище десяти поверхів. Тож у Нью-Йорку є поняття «зонування». У Києві багатоповерхові комплекси будують попри транспортні потреби міста, без якоїсь концепції. Чого варта лише ситуація на території колишнього Сінного ринку!»

Тож боротьбу за появу культурного майданчика та скверу активісти називають «знаковою справою». «Києву потрібні такі проекти, — переконаний Пітер Залмаєв. — Так, хмарочоси будують і будуватимуть. Капітал, зокрема чорний, шукає шляхів відмивання та інвестицій. Тому ми бачимо: країна — наче у кризі, а в Києві — будівельний бум. На це ми не маємо ради, воно йде лавиною. Але як громадські активісти ми зобов’язані для нас, для всіх містян у цьому будівельному хаосі забезпечувати комфорт. Щоб у місті було приємно жити». Зрештою, щоб там просто можна було жити.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments