Кольори та емоції

Скажу відразу, мене приємно порадував лист, опублікований в суботньому номері «Дня», нашої читачки Ірини Котик (психолог з двома вищими освітами), яка «захищала» від моїх нападок Ніцше. Її «за» і «проти» були невизначено важливими для мене, головне — високий інтелектуальний рівень і ясність викладу. Відрадно, що «мислячий контингент», для якого, в основному, і старається наша газета — жив, живе і буде жити.

Що ж, чому б тоді не зачепити таку важливу для людства сферу, як зв’язок емоцій із кольором.

ПОЕТ-ПЕРШОПРОХIДНИК

Принцип емоція-колір покладено в основу всіх релігій, медицини, і навіть геральдики. Наприклад, не випадково, що у прапорі України немає червоного — досить агресивного кольору, оскільки він не відповідає м’якому характеру рідної Вітчизни.

Кожен колір несе із собою певний стан. Це чудово знають сучасні дизайнери і модельєри, які радять одягатися навіть залежно від мети зустрічі.

Однак знання це з’явилося не відразу. У Єгипті, Індії та Китаї (за ступенями просування) цим активно «користувалися», вважаючи навіть, (якщо трактувати ширше), що колір виражає певну суть (як окремої людини, так і нації).

У «варварській» Європі ці знання довго не були поширені.

Революційним стало дослідження Іоганна Вольфганга Гете «Вчення про колір». У запалі великий німецький поет ставив цю свою роботу вище за літературну творчість. Але це внаслідок того, що його дістали співвітчизники. Мовляв, не своєю справою займаєтеся, пане письменнику. А справою Ісака Ньютона, який відкрив світловий спектр і трактував останній виключно з позиції фізики. Такий підхід надовго затьмарив психологічний і символічний аспекти кольору.

І кому ж, як не Гете, художнику з гострою чутливістю, який «працює» з емоціями, було визначати психологічну дію кольорів на людину? Однак поета звинуватили в дилетантизмі. Шкода, німецькі обивателі не знали, що свого часу видатні літератори Індії написали багато фундаментальних трактатів про кольори, в які забарвлені «поетичні настрої» — дхвані-раса...

Основна частина праці Гете називається «Почуттєво-етична дія кольорів».

Гете вважав, що колір, «незалежно від будови і форми матеріалу, певним чином впливає на душевний настрій».

Він ділив кольори на «позитивні» — жовтий, червоно-жовтий (оранжевий) і жовто-червоний (сурик) і «негативні» — синій, червоно-синій і синьо-червоний.

Кольори першої групи створюють бадьорий, живий, діяльний настрій, другий — м’який і сумний. Зелений Гете відносив до «нейтральних».

Характеристики кольорів за Гете.

Жовтий.

«Якщо дивитися крізь жовте скло, то око зрадіє, серце розшириться, на душі стане веселіше, здається, що віє теплом...»

Оранжевий.

«Те, що сказано (позитивного) про жовтий, вірно і для оранжевого, але в більш високій мірі. Оранжевий «енергійніший» за чисто жовтий».

Жовто-червоний.

«Приємне і веселе почуття, яке викликається оранжевим, зростає до неможливо-сильного в яскравому жовто-червоному. Активний бік у цьому кольорі досягає своєї найвищої енергії. Внаслідок цього енергійні, здорові, суворі люди особливо полюбляють цей колір. Цей колір приваблює дикунів і дітей».

Синій.

«Як колір — це енергія: однак він стоїть з негативного боку і в своїй найбільшій чистоті є ніби хвилюючим ніщо. Синій ніби манить за собою, «йде» від людини. Синій як ідея темного пов’язаний з відчуттям холоду. Кімнати, в яких переважає синій колір, здаються просторими, але пустими і холодними. Якщо дивитися на світ через синє скло, то він з’являється в сумному вигляді».

Червоно-синій (бузковий).

«Цей колір спричиняє відчуття неспокою. Колір живий, але безрадісний».

Синьо-червоний.

«Гармонійне поєднання полюсів жовтого та синього, і тому око знаходить у цьому кольорі ідеальне задоволення. Більш темний символізує старість, а світлий — юність».

Пурпурний.

«Улюблений колір правителів, виражає серйозність і велич. Але якщо розглядати навколишній пейзаж через пурпурне скло, то він з’являється в жахливому вигляді, як у день «страшного суду».

Зелений.

Якщо жовтий і синій знаходяться в рівноважній суміші, виникає зелений. Душа «відпочиває».

У європейській традиції Гете був першопрохiдником. Він дав немало корисних порад сучасним дизайнерам і модельєрам. Та й просто жінкам (і чоловікам, звичайно), які бажали одягатися зі смаком.

ПРИНЦИП ГАРМОНІЇ

Гете проводить паралель між гармонією кольорів і гармонією психіки.

Якщо кольори розташувати по периметру кола (так зване «колірне коло», див. мал.), деякі кольори опиняться один навпроти одного. Звідси їхнє «врівноважувальне» значення.

Як тільки людина бачить один колір, «протилежний» врівноважує його енергію. Жовтий, наприклад, вимагає для врівноваження — червоно-синього (фіолетовий).

Найгірший варіант за Гете: поєднання в одязі двох близьких кольорів. Цитуємо: «Жовтий із зеленим — вульгарно-веселий, а синій із зеленим — вульгарно противний».

Гете розглядав народи та нації через призму прихильності до тих чи інших кольорів. Яскравим кольорам віддають перевагу дикуни та діти. Стриманим — «культурні нації».

ОБ’ЄКТИВНАСУБ’ЄКТИВКА

Висновки Гете вплинули і на художників, і на філософів вже ХIХ — ХХ століть. Дідро, Гегель, Шопенгауер, Кандинський писали серйозні праці на цю тему. Не буду сперечатися з класиками, скажу тільки, що проаналізувавши багато і давніх, і сучасних праць, видам свій набір.

Червоний — боротьба, пристрасть, кохання, гнів. Дійсно від любові до ненависті один крок, оскільки за червоним — чорний.

Оранжевий — (поєднання червоного і жовтого). Діяльна творча радість, поставлена на практичну основу.

Жовтий — безумовна енергія, радість, сила, сміх.

Зелений — спокій, нейтральність, зцілення, співчуття. Люди часто його плутають, приписуючи виключно нудьзі: «нудьга зелена» тощо. Це невірно. Дійсно, коли у людини виникає стан депресії, з’являється цей колір. Але він є наслідком, а не причиною. Він «заліковує» душевні рани. Коли хворобливий стан випарується, зникає і він.

Блакитний — споглядальний стан, відчуженість.

Синій — манить, кличе, але холодний, втілює активний мислячий процес, сильні емоції духовного порядку, висоту.

Фіолетовий — творчість, найглибше проникнення в «непізнанне» (услід за синім!).

Інші — як поєднання основних.

Наприклад, улюблений владою пурпурний — поєднання червоного (активність, боротьба) і синього (духовність, інтелект).

Приблизно в тій же послідовності, за кольорами світлового спектра, позначені фази людського віку: дитинство, юність, молодість, зрілість, старість. Замикає їх з обох боків — чорний колір. Тобто саме Життя, Буття — біле. Точніше білий (куди входять всі кольори спектра) — свідомість, творення.

Чорний — небуття, підсвідомість, руйнування... Однак із чорним так просто у мене не виходило через одне непогодження.

КОЛЬОРОВО-МУЗИЧНАПАЛІТРА

Враховуючи своє непогане знання музики, я вирішив присвоїти кожному музиканту свій колір. Тобто які колірні відчуття у мене викликає той чи інший виконавець.

У цьому немає нічого дивного, оскільки, наприклад, Володимир Набоков у кольорі сприймав слова. Кожне слово несе якісь емоції, і, відповідно, виникає, той чи інший колір. Композитор Олександр Скрябін таким чином сприймав звуки. Для своєї симфонічної поеми «Прометей» він розписав «світлову партитуру» за принципом: колір — емоція — звук. Синтезатора, щоправда, в 1910 році ще не винайшли, тому задум геніального композитора було втілено тільки через півстоліття, з виникненням світломузичної установки...

Отже, першого я «закинув» всередину Моцарта. Поряд зазначаю — з чим даний творець у мене асоціюється...

Моцарт — рожевий ( дитинство).

Бетховен — червоний (боротьба)

Бах — блакитний, синій (творча духовність).

«Діп Форест» (електронні аранжування етнічної музики) — зелений (весна, селянська подяка за урожай)

Луї Армстронг — жовтий (щедре живе тепло, «всесвітній батько», безумовна любов).

Адріано Челентано — оранжевий (також багато тепла, але помножене на практичність і чоловічу агресію).

«Діп Пьорпл» — темно-пурпурний (Як і «Діп Форест», відповідає кольору за своєю назвою. Але у «пьорплів» — психологія відступаючого. Їхні найбільш відомі композиції «Дим над водою», «Попіл» несуть у собі відчуття «наїзду» тотальної сили. (Щось близьке по духу робив у своїх симфоніях Дмитро Шостакович. І тільки одного разу персоніфікував цю силу в знаменитій Сьомій симфонiї — із фашистським вторгненням...).

Джиммі Хендрікс (фундатор хард-року) — чорний. (По-шаманському працював на руйнування. Згорів в алкогольно-наркотичному вогні.)

Але з тим же чорним кольором абсолютно несподівано у мене асоціювалася і найбільша рок-група «Пінк Флойд»... Стоп! Розберемося детальніше.

ЧОРНИЙ?

Альбом «Пiнк Флойд» «Атомне серце матері» 1970 року виконує чоловічий і жіночий хор у супроводі симфонічного оркестру. Для рок-групи кінця 60-х — це було більш ніж дивно. Причому музика, особливо що стосується її симфонічної частини, схожа на міфічне чи біблійне створення світу. Вона близька за настроєм до кращих речей вже згадуваного Скрябіна (що видно навіть за назвами його симфонiй»: «Божественна поема», 1904, «Поема екстазу», 1907 і «Прометей», 1910).

«Пінк Флойд» у 1970 році розпочали з того, чим Скрябін закінчив.

Їхній «Темний бік Місяця» 1973 року — зв’язок через Космос свідомості та підсвідомості. Цей шедевр втілив у себе творчу людську мудрість!

Як же «саморуйнуючий» Хендрікс і «самостворюючий» «Пінк Флойд» можуть сприйматися однаково: в чорному кольорі?

Несподівано я дійшов парадоксальних висновків.