Куди поділися волинські бальзами?
«Хто не пив — не буде, а хто пив — не забуде!» — так можна перефразувати відому приказку, якщо мова заходить про неповторні напої, які нещодавно випускали на підприємстві «Журавка». Уже не випускають... Ексклюзивну продукцію — у кожному бальзамі було не менше двох десятків цілющих лісових трав — «задушила» ліцензія, оплатити яку невелике й державне підприємство не в змозі.
Під дверима «Журавки» — цілий «автопарк» велосипедів. Таким нехитрим — а все ж транспортом — добираються на роботу працівниці з містечка та його околиць. Підприємство стабільно дає роботу кільком десяткам людей, що при нинішньому ринку справжній порятунок для містечок рівня Цуманя. Провінційний заводик (фактично, один цех) не рівня промисловим магнатам із суперсучасним обладнанням. А випускає продукцію, яка цілком могла б сконкурувати й спиртових олігархів. Був час, що й знаменита Антоньєва, з якою пов’язують розквіт торгової марки «Артеміда», дуже уважно придивлялася до «Журавки», висуваючи заманливі пропозиції щодо приєднання до концерну... А її технологи захоплювалися неповторним кольором цуманського «Нектару лісу»: натуральний рубіновий відтінок, який дає журавлина, ні з чим не сплутаєш. Так само і смак: журавлина дає болотний присмак, який не підробиш.
Директор підприємства Зінаїда Богданівна Рябчун пригадує, як отримували у свого часу ліцензії у Міністерстві харчової промисловості. До їхньої продукції був інтерес уже тому, що «Журавка» — єдине в Україні підприємство «не харчове, а лісове» (підпорядковується Обласному управлінню лісового та мисливського господарства), яке випускало алкогольні напої. А потім дегустатори в Москві та Києві найперше шукали цуманську продукцію («Бо натуральна!») і завжди виставляли їй найвищий бал.
Якби ще хоч трохи пожив Георгій Кирпа, чия раптова смерть і досі оповита таємницями, то волинські бальзами доїхали б до Хабаровська. Колишній міністр транспорту мав те відношення до Цуманя, що вже був дав своє добро на їхній продаж у поїздах.
— Ми вже й пляшечку мініатюрну добули! — печалиться не печалиться, а все ж переживає Зіна Богданівна, бо втрачено заманливий ринок збуту.
Першими покупцями років двадцять тому стали прибалти. На них вийшли, шукаючи тару для продукції. Цуманчани отримували фірмову керамічну пляшку, а прибалтійські бізнесмени довго й успішно продавали їхній продукт. Вони мали і свій, ризький бальзам. Та він програвав новому українському продукту: не смаком, а тим, що споживати можна було тільки у комбінації з горілкою, інакше дуже «приторний». А цей смакуй собі — до кави чи чаю, чи сам по собi.
— У наших бальзамах нема навіть цукру, замість нього концентрований яблучний сік. Можуть вживати навiть діабетики. Якщо це «Нектар лісу» — то тільки спирт, мед і журавлина. Ніяких есенцій і барвників! А нащо? Ми випускаємо ексклюзивну продукцію, Богом дану травичку зуміли використати на користь людям.
Коли ж змінилися назви держав і кордони, митні збори перекрили всі прибутки. Та бальзами в Цумані ще випускали. Правда, в пошуках нової пляшки Зіна Богданівна об’їздила всі українські заводи, які мали справу з керамікою, у Львові науковці на пляшці для волинян захистили не одну дисертацію... Зупинилися, врешті-решт, на плоскій, з темного скла: у такій натуральна продукція найкраще почувається. Ще кілька років тому бальзами з Цуманя були своєрідним (нарівні зі світязькими вуграми!) класичним волинським сувеніром.
Та натуральна продукція програла сурогатам: нині «бальзамна» лінія зупинена. Щороку сплачувати за ліцензію по 500 тисяч гривень (!) для такого підприємства, як «Журавка», — непосильний тягар, а різницю в об’ємах випуску ніхто не враховує.
— Хоча ми знаємо, що продукція якісна, має споживача і користується попитом... ***
На столі у Зіни Богданівни — 300-грамова пляшка для соку, яку відшукали аж в... Італії (а кришка — польська...). Ну, нема в Україні підприємства, яке б випускало таку тару! А тільки з трилітровими бутлями на ринку не втриматися. Хоча, каже директор, Європа знову повертається до скляної тари, як до найздоровішої. Торік уже у вересні на «Журавці» обривали телефони оптові покупці, а березового соку не було, весь продали. Між іншим, сік, який випускають рівненчани, вони заготовляють на Волині...
«Оздоровчі» — так називається нова серія соків, яку освоїла «Журавка». Соки — березові, з різними натуральними доповнювачами: грушею-дичкою, медом і липовим цвітом... Випускали тут напої і з екстрактом шипшини, м’ятою, яблучним соком, соком чорноплідної горобини і навіть кропивою.
— Маємо ж таку унікальну сировинну базу! — каже Зіна Богданівна. — Крім трав, суниці, чорниці, журавлина...
І, використовуючи дари природи, задумала вона на майбутнє випуск соків iз натуральним підсолоджувачем — стевією. Це — рослинка, яку колись вирощували і на дослідній станції у Рокинях.
Та чи не зупинить добрі наміри — а такий сік — знахідка для діабетиків і не лише для них — ще якась чергова ліцензія?..
