Куди віє вітер?

Стало вже банальним повторювати про важливість збереження культурної спадщини. Офіційні структури, покликані стежити за цим, на жаль, не в змозі впоратися. Проте відповідальність за втрату несуть усі — від шукачів, продавців, дилерів антикваріату і політиків, до того ж, по різні сторони кордонів. Українська  культурна спадщина так називається лише за територіальною ознакою, але за своїм контекстом чи походженням вона має стосунок до цілої низки народів і культур, що часто не мають прямих генетичних зв’язків із сучасним населенням України. Письмова історія людства, на жаль, охоплює досить короткий період, до того ж вона з кількох причин суб’єктивна і не висвітлює всіх нюансів. Тому матеріальна культура, дослідженням якої займається археологія, — цінне і постійно оновлюване джерело, яке відкриває нові й несподівані сторінки минулого. Археологічні пам’ятки країн не бувають однаковими, як і їхня ідентичність. У цьому їхня унікальність, яка визначає їхню особливість і місце в культурі сучасних народів світу. Це означає, що за збереження цього минулого ми несемо колективну відповідальність не лише одне перед одним і майбутнім, а й  нашими сусідами.

Наведу приклад. Тривалий час вважалося, що контакти між Південною Руссю і Скандинавією в епоху вікінгів (VIII—XI ст.) мали обмежений характер. Усі знають, що варяги були торговцями і найманими воїнами на Русі, саме так їх описують письмові джерела. Судячи з цих же джерел до цих контактів більше були причетними у північно-західні землі нинішньої Росії, тоді як на півдні скандинавів було менше, перебували вони там тимчасово, а залишившись, швидко асимілювали, втративши зв’язок зі своєю батьківщиною. Так каже нам історія. А ось про що свідчать археологічні знахідки. Упродовж останніх двадцяти років кількість археологічних знахідок скандинавського походження зросла на Україні надзвичайно. Тепер ми можемо сказати, що вихідцями із Скандинавії були не лише воїни-чоловіки, а й жінки, діти, цілі родини. Знахідки ці трапляються не лише на Чернігівщині та в районі Києва, а й у місцях абсолютно немислимих і далеких від основних торговельних шляхів. Йдеться не лише про елементи озброєння і прикраси, а й цілі скарби, надзвичайно рідкісні за своїм складом. Абсолютно несподіваними стали скандинавські знахідки, датовані XI і XII ст., які свідчать про активне продовження контактів між Руссю і Північною Європою в цей час. Кожна нова знахідка є цінною, тому що вона додає ще одну нову точку на історичній карті і несе в собі нову інформацію, яка не лише збагачує, а й цілком може змінити наші усталені уявлення про минуле. Тому справжньою катастрофою загальноєвропейського масштабу можна вважати той розмах нелегальних розкопок і продажу старовини, який має місце в Україні і в результаті яких скандинавські, як і інші старожитності, відкрито продаються за кордон.

9 квітня 2015 р. на українському аукціоні «Віоліті» було виставлено на продаж рідкісний предмет — бронзову фігурку звіра XI ст., орнаментовану у стилі Рінгеріке (за назвою церкви в Норвегії, прикрашений різьбленням, виконаним у такому мотиві).

Ця фігурка (Фото 1—2) є декоративним елементом, що колись прикрашав флюгер щогл кораблів, а дещо пізніше шпилі скандинавських ранньосредньовічних церков. Найближчими є флюгери, що колись прикрашали церкви Сьодертала (Sodertala), у шведській провінції Гельсингланд (Halsingland) і Хегген (Heggen) у норвезькому Букеруді (Buskerud). Про функцію цих рідкісних предметів вчені все ще сперечаються, і, звичайно, українська знахідка була б справжньою сенсацією, гідною посісти місце в будь-якому українському музеї.

Проте драматизм цієї ситуації полягає в тому, що це ніколи, певно, не станеться, бо вже рік тому цей унікальний предмет продали на аукціоні у Британії за 14 880 фунтів (Фото 3). Попри те, що, згідно із супровідною інформацією, продана річ є власністю німецького колекціонера, яку він придбав у 1990-х рр., немає жодних сумнівів у тому, що йдеться про незаконно вивезений за територію України предмет, виявлений у результаті незаконних розкопок у Сквирськом районі Київської області (Фото 4).

Цей прецедент, звичайно, не залишиться непоміченим. Я, у свою чергу, підключу шведських колег для того, щоб ця історія набрала якомога масштабнішого резонансу, проте потрібно, аби й відповідні структури України визначся з чіткою і зрозумілою політикою щодо охорони і незаконного звернення предметів, які мають не просто національну, а загальнолюдську культурну цінність.

Фото надано автором