Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

«Культурні» мародери

Попри війну, як мінімум чотири київські пам’ятки опинилися під загрозою демонтажу
29 квітня, 2022 - 15:02

Із початком воєнних дій почав діяти неписаний суспільний договір – владу не критикуємо, максимально підтримуємо державу, усі свої зауваження висловимо потім, після перемоги. Та не завжди виходить зайняти мовчазну позицію. Особливо, якщо йдеться про дражливі для суспільства проблеми. Для Києва це знищення історичних будівель під будівництво чогось нового та буцімто важливого для міста.

У перші дні війни, коли суспільство всі свої сили кинуло на підтримку армії, хтось вирішив скористатися моментом. Так, на Цимлянському провулку, 3 почався демонтаж історичної будівлі – поліцейської дільниці, зведеної у 1902 році. На початку квітня була друга хвиля руйнувань – знесено пів стіни дільниці, а в садибі Бахарєва сталася пожежа.

Якщо в одних містах історичні будівлі потерпають від ворожих обстрілів, то у столиці пам’ятки нищаться і без воєнних дій. Напрошується логічне у таких випадках питання – для чого ж тоді наші хлопці зараз воюють на фронті? Мабуть, не заради руйнувань та темних справ у середині країни. Зараз вдається зупинити нищення пам’яток тільки тим, що на це звертає увагу столична громада. Так, громадська організація «Мапа реновації» підготувала опис будівель, котрим загрожує знищення, а також запропонувала київській мерії видати рішення про заборону будівельно-демонтажних робіт з історичними будинками на період воєнного часу. Детальніше про цю ініціативу «Дню» розповів юрист ГО «Мапа реновації» Дмитро ПЕРОВ.

«ДОКИ ВІЙСЬКОВІ НА СХОДІ ТА ПІВДНІ, ЗАБУДОВНИКИ ВИРІШИЛИ, ЩО МОЖНА НИЩИТИ ІСТОРИЧНІ БУДИНКИ»

- Дмитре, чому виникла потреба у розробці звернення до міської влади щодо захисту історичних будівель?

- Проблема активізувалася фактично у перші дні війни. Тоді реакція суспільства була миттєвою. Допис про знищення будинку на Цимлянському провулку, 3 набрав понад сотні тисяч перепостів, було більше, ніж десяток публікацій у місцевих та загальнонаціональних ЗМІ. Через такий розголос усе начебто затихло. Люди показали свою неприйнятливість до таких дій. Але забудовники, як завжди, нехай із часом, показують своє справжнє нутро. Як тільки ситуація більш-менш стабілізувалась у Києві, старі проблеми не лише активізувались, вони виринули з небуття з небаченою силою. Мені здається, що певний тип людей, коли змінюється влада, змінюється ситуація, коли старі порядки зруйновані, а нові ще не встановлені, намагаються щось робити у цій каламутній воді, тобто користуються ситуацією. Бо, з одного боку, є запит від людей на зміни, є розуміння, що так, як було раніше, більше не буде, і буде змінюватися система та правила гри. Та поки цього не відбулося, деякі люди користуються моментом. Доки поліція займається документуванням злочинів під Києвом, доки військові на Сході та Півдні, забудовники вирішили, не всі, звісно, що можна нищити історичні будинки, які певним чином потрапили до їхніх рук, щоб потім до них не було питань, коли вони будуть вклинюватися у нову систему. Мовляв, ми будуємо з нуля, все чесно та законно.

«БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ МІСЬКОЇ ВЛАДИ ВІДКРИВАЄ ВІКНО МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ ЗАБУДОВНИКІВ»

- Власне, громада може лише моніторити та надавати розголосу таким історіям. Бо якби був мирний час, ми б пішли з мітингом чи до певної будівлі, чи до КМДА. Що загалом може робити зараз громада?

- Зараз дуже небезпечна ситуація. Фактично громада позбавлена свого головного інструменту впливу – це мирні зібрання, мітинги, протести, колективні звернення, особистий прийом громадян. Ми можемо покладатися тільки на розголос через соціальні мережі і на роботу наших журналістів. Поки працюють ЗМІ, що добре, вони можуть висвітлювати існуючу проблематику. І за це вдячний весь громадський актив Києва. Після розголосу у  будинку на Цимлянському провулку, 3 зупинили роботи. Минув тиждень, і вже розбирають флігелі дворові ХІХ століття, які ще старші та цінніші від основної будівлі. Разом із військовими-добровольцями, котрі ще готувалися до відправлення на Схід, ми пішли запитати у будівельників, а що відбувається. Так склалося, що поліція не змогла зупинити ці протиправні дії протягом тижня, а як тільки з’явилися представники добровольчого батальйону, ці будівельники швидко зникли, що навіть залишили інструменти та свої пожитності. Після того, як військові навідалися на будівельний майданчик, то швидкість реагування поліції скоротилася з трьох годин, як було напередодні, до п’яти хвилин. Приїхала поліція, слідчо-оперативна група, які все зафіксували, опечатали майданчик, зібрали речові докази. Але знову ж таки питання – чи має так відбуватися, чи має громада об’єднуватися з військовими і ловити цих мародерів нашої культурної спадщини? Виходить так, що обставини змушують нас саме це робити.

- Що тоді мала б зробити зараз Київська міська державна адміністрація?

- «Мапа реновації» запропонувала чіткий юридичний механізм вирішення цієї ситуації. Оскільки зараз введено воєнний стан, який ніхто не скасовував, а дозвільна документація, усі публічні реєстри (реєстр публічної кадастрової карти, реєстр судових заборон, реєстр судових рішень) заблоковані, до них немає доступу, то перевірити та встановити законність тих чи інших будівельних робіт на території міста Києва неможливо. Тому єдиний правомірний варіант того, як зупинити це беззаконня, це запровадити відповідну заборону на проведення реконструкцій, демонтажу, будь-яких руйнувань та розбирань будівель на час дії воєнного стану. Бо сьогодні одна історична будівля постраждала, а завтра їх уже дві. В умовах того, що поліція не особливо реагує на це, немає доступу до баз інформації, зупиняти такі дії досить проблематично. Тому треба діяти на випередження. Бо за відсутності такої заборони бездіяльність міської влади відкриває вікно можливостей для забудовників.

«ГРОМАДСЬКІСТЬ МАЄ ФІКСУВАТИ ТАКІ ПОРУШЕННЯ»

- За вашими спостереженнями, які об’єкти зараз у зоні ризику?

- Цимлянський провулок, 3, де частину будинку розібрали і почали розбирати флігелі. Небезпека є для будинку на Тургеневській, 22. Це так званий будинок Зеленських 1890 року. У Страсну п’ятницю, попри судову заборону на проведення будь-яких дій, попри накладений арешт на земельну ділянку, звідти вивозилася історична цегла будинку. Ще на другий чи третій день війни тут розібрали одну зі стін. Тоді приїхала поліція, все опечатала, після чого не було ніяких дій. Зараз забудовник перевіряє, наскільки можна руйнувати далі. Також сюди завезли будівельний матеріал, і, судячи з усього, готуються до будівництва.

Ще одна гаряча точка – Хорива, 2. Садиба Дмитрієва, що розташована тут, офіційно є пам’яткою, це вказано у реєстрах. Але відбуваються цікаві дії з боку Окружного адміністративного суду міста Києва. Ще перед війною забудовник подав повторно позов про позбавлення охоронного статусу будівлі. Ми подали інформаційний запит до суду, щоб відслідкувати розгляд справи, з’ясувати, на коли призначене засідання. Нам дали формальну відписку, що наразі Окружний адмінсуд міста Києва здійснює свою діяльність у режимі дотримання максимальної безпеки для учасників судового процесу, а про результати розгляду нас можуть повідомити додатково. Тобто зараз можуть позбавити будинок охоронного статусу та надіслати про це відповідь. Навіть на рівні судів зараз не забезпечена участь громадськості, котра залучена до різних справ щодо долі пам’яток.

На вулиці Кирилівській, 13Д під загрозою садиба Бахарєва. Це стара історична дача, котра є в реєстрі пам’яток і яка дивним чином спалахнула. Будівля була законсервована активістами ще восени, тобто яким чином туди хтось потрапив і чому там сталася пожежа, незрозуміло. Але насторожує те, що це все відбувалося приблизно в один період.

На ці прецеденти відреагував Департамент охорони культурної спадщини, зокрема, на історію з будинком на Цимлянському провулку, 3. Директор департаменту Олександр Никоряк зазначав, що на рівні міста буде порушено це питання, зокрема, щодо вилучення будівельної техніки, яка проводила демонтаж, на потреби військових та потреби відновлення мирного життя у Бучі та Ірпені. Та поки що немає жодних реагувань міської влади, крім публічних заяв. Далі бачимо бездіяльність та потакання тим людям, які намагаються знищити в умовах війни нашу історичну та культурну пам'ять. Тобто міська влада далі від публічних заяв нікуди не переходить. Навіть нема робочих груп чи нарад, як це часто відбувається у таких випадках.

На нашу думку, громадськість все одно має фіксувати такі порушення. Якщо бачите десь, що відбувається демонтаж будинків, треба робити фотофіксацію. Це дає можливість вимагати від правоохоронних органів відкривати кримінальне провадження чи накладення арешту на будівельну ділянку, також вимагати розслідувань цих конкретних правопорушень. Якщо ми просто будемо байдуже проходити повз ось такі незаконні забудови, то забудовник сам на себе заяву не напише і до кримінальної відповідальності не притягне. Тобто залишається тільки розголос та наша кмітливість, щоб шукати якісь варіанти впливу на забудовників.

Інна ЛИХОВИД, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Газета: 
Рубрика: