Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Мистецтво оживляти спадщину

Як привернути увагу до музеїв глибинки: досвід Миколаївщини та Херсонщини
20 липня, 2012 - 00:00
РОДОВИЙ МАЄТОК КОЗАЦЬКОГО РОДУ СКАРЖИНСЬКИХ У СЕЛІ ТРИКРАТИ ЗБЕРІГСЯ З XVIII СТОЛІТТЯ. НЕПОДАЛІК СЕЛА Є УНІКАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ОБ’ЄКТ — АКТОВСЬКИЙ КАНЬЙОН, ВІДОМИЙ ТАКОЖ ЯК «ДОЛИНА ДИЯВОЛА», АБО МАЛИЙ КРИМ. ЗАЛИШИЛОСЯ ТІЛЬКИ ВТІЛИТИ ІДЕЮ ЗІ СТВОРЕННЯМ ОФІЦІЙНОГО МУЗЕЮ В МАЄТКУ, ДОУКОМПЛЕКТУВАТИ ЕКСПОЗИЦІЮ — І МОЛОДЬ ПОТЯГНЕТЬСЯ СЮДИ / ФОТО З САЙТА NIKPORTAL.NET

Признаюся чесно, я, на сором свій, не велика прихильниця прогулянок музеями. Як людина, безумовно, освічена, я розумію всю їх важливість і потрібність. І навіть схиляюсь перед самовідданою працею музейників. Ось тільки не тягне мене дихати «пилом століть» і «пройматися глибиною моменту». Та й небагато моїх знайомих страждають неземним потягом до блукання експозиціями в містечкових музеях. Тобто великі, відомі галереї й музеї — це так, а ось з невеликими зібраннями сільських краєзнавців ознайомлюватися щось не тягне. На жаль, я не самотня у своєму заскнілому невігластві. Молодь, навіть в обласних центрах, переважно, відвідує музеї лише за дуже сильно вмотивованого стусана з боку педагогів. Добровільно входити під історичний покров якось не квапляться.

Чи проблема це? Може, варто залишити все як є? Музеї дбайливо зберігатимуть свої реліквії, каталогізуватимуть експонати і намагатимуться поповнювати колекції, а при цьому ще й примудрятимуться якось виживати в умовах фінансової кризи. А мешканці нашої країни так само знехотя і з нудьгуючим виглядом блукатимуть сумовитими музейними залами, виконуючи обов’язкову «культурну» програму. Справді, нудна така перспектива. Безрадісна.

СВІЖЕ ДИХАННЯ

У такому песимістичному настрої я й вирушила ознайомлюватися з новим проектом Херсонського міського Центру молодіжних ініціатив «Тотем». Зараз ця організація займається реалізацією проекту «Нове дихання культури: мистецтво оживляє спадщину». Олена АФАНАСЬЄВА, директор ЦМІ «Тотем», розповіла:

— У сучасному світі музей — це не просто колекція цінностей, сховище старожитностей чи архівів документів. Це, насамперед, територія для культурно-освітньої діяльності. У багатьох країнах Європи музеї перетворюються на центри неформальної освіти для різних категорій відвідувачів — від дітей і молоді до користувачів Інтернет і людей з обмеженими можливостями. Виникло і розвивається поняття «музейної педагогіки». Звичайно, не всі музеї мають можливість створювати на своїй базі нові структури — музейні культурно-освітні центри. Особливо це стосується регіональних і невеликих місцевих музеїв. Але в багатьох випадках це і не потрібно. Щоб залучити нову аудиторію, «оживити» історико-культурну спадщину і зробити її привабливою, музеї мають можливість співробітничати не лише з навчальними закладами, але і з громадськими організаціями, недержавними культурними центрами, галереями, і, звичайно, не забувати про бонуси від співпраці з туристичними операторами. Така співпраця дуже продуктивна і вигідна, — підкреслює Олена Валеріївна. — Щоб підтримати, розповсюдити і популяризовати моделі взаємодії і партнерства між державними і недержавними організаціями у царині культури і було розроблено наш проект. Природно, що самі ми не змогли б підняти такий пласт роботи. Ми співробітничаємо і з Молодіжною Асоціацією «DRONI» (Грузія), і з Доброчинним фондом «Творчий Центр ТЦК» (Україна), і з Асоціацією молодих жінок Вірменії «AYWA». Наш проект здійснюється в рамках Програми Східного партнерства з питань культури в Україні, Грузії і Вірменії.

Перед стартом основної частини реалізації програми експерти ознайомилися з роботою музеїв на півдні України і в Грузії. Аналіз побаченого було викладено у звіті для Європейського Союзу. Не можна сказати, що ситуація з музеями у нас зовсім уже безнадійна. В обласних центрах намагаються проводити якісь акції, залучати відвідувачів. Правда, співпраця з громадськими організаціями поки трохи «гальмується». Це і зрозуміло. Для більшості музейних працівників будь-яка спроба привнести щось нове до їх діяльності, якимось чином змінити звичний перебіг «життя» сприймається як зазіхання на найдорожчу святиню, на музейні традиції. До речі, таке ставлення до інновацій не лише в Україні, але і в Грузії.

ФОРТЕЦІ, ПОЕТИ ТА ... МАРГАНЕЦЬ

У грузинських селищах дуже багато меморіальних музеїв, присвячених видатним людям свого краю. Найвідоміший з них — музей-меморіал Важі-Пшавели в с. Чаргалі. Відомий грузинський поет народився в цьому маленькому селищі (зараз тут мешкає лише 100 чоловік) майже 150 років тому. У 2011 році під егідою ЮНЕСКО святкували ювілей цього видатного грузинського поета й письменника. Тоді Міністерство культури й охорони пам’яток Грузії за спільного фінансування з ЮНЕСКО видало фотоальбом, присвячений Важа-Пшавелі, в якому представлені унікальні фото, рукописи, у тому числі матеріали, що й досі є невідомими світовій громадськості. Цікаво, що презентація альбому відбулася в Тбілісі, а не на його батьківщині. Також на честь ювілею влади побудували 3 км під’їзної дороги до музею. На цьому зацікавленість влади поетом та його музеєм закінчилася. Проте, керівництво музею не чекає допомоги від уряду, а саме організовує заходи, які здатні залучити відвідувачів. Зокрема щороку 28 липня проводиться фестиваль Важаоба, із скачками, виставкою робіт народних умільців, виставкою-продажем книг.

Не менш цікавий краєзнавчий музей в райцентрі Сачхере. Головна пам’ятка Сачхере — фортеця Модінахе, що належала колись князям Церетелі. Тут народився Акакій Церетелі (9.06.1840—26.01.1915) — відомий грузинський поет, мислитель, ідейний ватажок національно-визвольного руху Грузії. В його будинку, в передмісті Схвіторі й діє музей. Існує реальна можливість залучити й зацікавити туристів. Тим більш, що музей тісно співпрацює з місцевим етнографічним ансамблем.

Якщо цим музеям потрібна незначна допомога в реекспозиції, в налагодженні партнерських стосунків з громадськими організаціями, то музею в містечку Чіатура необхідне й своє нове окреме приміщення. Зараз всі експонати просто розставлені уздовж стін в місцевому Будинку культури. Більшість провінційних музеїв в колишніх республіках Радянського Союзу «збагачені» експозиціями, що присвячені Великій Вітчизняній війні. Й основний наголос робиться на військово-патріотичному вихованні. Не є виключенням і музей у Чіатурі. Хоча місто відоме зовсім іншим. На околиці міста знаходиться середньовічна купольна церква Мацховарі X-XI ст. Ця пам’ятка могла б зацікавити тих, хто полюбляє старовину. Але молодь віддає перевагу екстремальному відпочинку. І Чіатура могла б його запропонувати. Місто знаходиться в ущелині річки й розкидане по скелях. Через такий перепад височин основним транспортом у місті стала канатна дорога. На даний момент в межах міста є 10 ліній пасажирських канатних доріг і 2 лінії з перевезення марганцю. У Чіатурському районі зосереджено 40% світових запасів марганцю. І на думку фахівців та експертів музейної справи, варто було б більше уваги приділити саме цьому напряму. Етнографія й археологія — це чудово. Але має бути своя родзинка. Такою для Чіатури може стати організація екскурсій на марганцеві шахти, експозиція, присвячена розробці марганцевих руд саме в цьому регіоні.

НЕ ЛИШЕ ЕТНОГРАФІЄЮ...

Чимало цікавого виявилося і в українських селах. Великі музеї — окрема тема. А в селах, виявляється, є на що подивитися, окрім прядок, рогачів і національних костюмів.

Один із перспективних музейних об’єктів перебуває в селі Трикрати Миколаївської області. Це маєток Скаржинських.

Родовий маєток козацького роду Скаржинських в селі Трикрати зберігся з XVIII ст. Тоді воно належало героєві російсько-турецької війни полковникові П. Скаржинському. 1778 р. тут народився відомий ботанік, граф В. Скаржинський. У своєму маєтку він організував передове на ті часи господарство, заклав помологічний сад, дендрарій, плодовий сад із виноградником і лісові розплідники, акліматизувавши ряд деревних порід і чагарників Південної Америки та Західної Європи. Зараз його господарство і парк є державним заповідним урочищем «Трикратський ліс». Зберігся садибний будинок Скаржинських, в якому тепер розміщено Трикратська школа мистецтв. Потенціал є, є й туристична «зацікавленість»: недалеко від села розташовано унікальний природний об’єкт — Актовський каньйон, відомий також як «Долина диявола», або Малий Крим. До нього туристи вже «проклали» свої стежки. Залишилося лише довести до розуму ідею зі створенням офіційного музею в маєтку, доукомплектувати експозицію і молодь потягнеться.

У Херсонській області вистачає своїх привабливих туристичних об’єктів. Проте з місцевими сільськими музеями вони не дуже узгоджуються.

У Білозірці, наприклад, районний музей ім. Д. Багалія. Так і не вдалося з’ясувати, з якої причини районний музей було названо ім’ям людини, яка не мала до Білозірки жодного стосунку. Дмитро Іванович Багалій (1857—1932) — великий дослідник історії степової України, якого 1887 року було удостоєно ступеня доктора історії в Московському університеті за дисертацію «Нариси з історії колонізації та побуту степової околиці Московської держави».

І це при тому, що Білозірка багата «своїми» видатними людьми: тут жило й працювало з десяток відомих історичних діячів: засновник Херсона і самої Білозірки (Іванівки) Іван Ганнібал, чисельна родина Скадовських, бактеріолог Лев Ценковський, відомий кінорежисер Сергій Бондарчук, відомий скрипаль Адольф Бродський (особливо прославився у Британії). Наприклад, Георгій Львович Скадовський — уродженець Білозерки — був великим істориком і археологом, одним із засновників музею старожитностей в Херсоні, першим дослідником античних поселень «Білозерського» та «Березанського».

Білозірка взагалі багата такою «красою» і дивами. Біля музею встановлено пам’ятний знак на честь 360-річчя початку Національно-визвольної війни Українського народу (2008 р.). Де логіка — запитувати марно. Ніхто не може дохідливо пояснити, навіщо потрібно було витрачати бюджетні кошти на встановлення знаку, який відзначає «некруглу дату» і до цього райцентру не має анінайменшого стосунку.

Це лише найкоротший екскурс за тими об’єктами, які було вивчено на попередньому етапі реалізації програми «Нове дихання культури: мистецтво оживляє спадщину». Велика частина залишилася за «лаштунками». Одне можу сказати точно — своє ставлення до музеїв я сильно змінила. І маю намір у найближчий же час відправитися до Нижніх Серогозів у Херсонській області, щоб своїми очима побачити царський курган «Огуз», а також експозицію місцевого краєзнавчого музею. Враженнями обіцяю поділитися.

Лариса ВАСИЛЬЄВА, Херсон
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ