Музейний вузол

Минуло три роки після Революції Гідності, а обіцяного владою Музею Майдану, присвяченого її історії, немає. Хоча сама дата дещо прискорила розвиток подій. Київрада і парламент ледь не одночасно взялися вирішувати долю майбутнього Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності.

Кілька тижнів тому на пленарному засіданні Київської міської ради депутати надали дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для комплексу. Розташується він, відповідно до рішення Київради, на алеї Героїв Небесної Сотні, 3 у Печерському районі столиці. Орієнтовна площа земельної ділянки — 1,23 гектара. На ній планується будівництво, експлуатація та обслуговування меморіально-музейного комплексу, повідомляє сайт міськради.

А днями Верховна Рада проголосувала за законопроект №6068 «Про внесення зміни до закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо заходів забезпечення вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні». Таким чином, парламент теж виділив для музею земельну ділянку на алеї Героїв Небесної Сотні, 3.

НА ЗАВАДІ — СУД І МІСТОБУДІВНІ НОРМИ

Як пояснив директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності Ігор Пошивайло, це елементи одного ланцюжка, просто ухвалений закон дозволяє музею отримати земельну ділянку без розробки детального плану території. Нагадаємо, столиця наразі розробляє детальні плани територій і зонінги для кожного району міста. Громада схвалює не всі проекти, оскільки чимало ДПТ передбачають зміну цільового призначення земель, приміром, з історико-культурного на житлове.

Оскільки на розробку детального плану території, що включатиме алею Героїв Небесної Сотні, знадобиться близько дев’яти місяців, парламент вирішив прискорити процес землевідведення для Музею Майдану, котрий і так існує, але віртуально. Маючи понад дві тисячі артефактів, він досі не отримав приміщення, експонати зберігаються у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» та у Національному музеї історії України у Другій світовій війні. Тож обидві події так чи інакше мали б гарантувати виділення землі для Музею Революції Гідності. Проте є кілька «але».

«Рішення парламенту та Київради про виділення землі абсолютно не гарантують кінцевого результату, оскільки у міжнародному суді розглядається справа стосовно цієї ділянки. Ми з’ясували у Міністерства юстиції, що перше слухання у цій справі відбудеться у вересні 2017 року, Україна знайшла міжнародну компанію для захисту своїх інтересів, — пояснює Ігор Пошивайло. — Те, що земля виділятиметься в обхід детального плану територій, теж несе певні загрози. ДПТ корисний тим, що обумовлює призначення землі, а так її зараз можуть нам виділити, і за якийсь час через політичні зміни чи після міжнародного суду забрати, як ми жартуємо, щоб збудувати музейно-готельно-бізнес-паркувальний центр. Тому це питання треба тримати на контролі».

«МИ НАЛАШТОВАНІ НІБИТО ОПТИМІСТИЧНО»

Музейники весь час сигналізують владі, що, попри відсутність приміщення, заклад працює. Від листопада минулого року до лютого 2017-го команда музею провела з півсотні заходів, присвячених революції на Майдані, їх відвідало близько п’яти тисяч гостей. Звісно, масштаби та результати могли би бути більшими, якби меморіал діяв повноцінно.

Ігор Пошивайло називає кілька умов, за яких може нарешті розпочатися будівництво: коли музей як замовник отримає акт на землю, коли проведуть міжнародний архітектурний конкурс на проект меморіалу та коли буде фінансування. До речі, цього року з бюджету музей отримував мінімальну суму на зарплати та комунальні послуги і ще п’ять мільйонів гривень додатково на капітальні видатки. При тому, що команда не має ні робочих столів і стільців, ні комп’ютерів, тобто все треба купувати з нуля.

«Ми налаштовані нібито оптимістично, але активно боремося за музей, — додає Ігор Пошивайло. —  Створити цей музей є великою відповідальністю, тому результатами мають бути не скандали, а виважені кроки. Зараз ми можемо зайнятися розробкою проекту землевідведення, але у нас немає на це коштів, а треба на цю роботу місяців три-чотири. Потім слово буде за Київрадою: якщо депутати голосують «за» проект землеустрою, через кілька місяців можемо отримати акт на землю. З ним на руках можна організовувати конкурс проектів. Але для майбутнього конкурсу треба прописати конкретні завдання, бо вже проводили конкурс абстрактних ідей (ідеться про міжнародний конкурс «Територія гідності», що, зокрема, мав на меті розробити проект меморіалу Героям Небесної Сотні у Києві, однак жоден із проектів-переможців не реалізований. — Авт.). Але як прописати технічні завдання для цього архітектурного проекту без зонінгу і ДПТ?».

Ситуація з Музеєм Майдану нагадує заплутаний клубок, де для руху вперед треба розв’язати чимало вузликів. Хоча у випадку з нитками все значно простіше.