Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

«Ми діяли через спільні інтереси»

Як Боснія і Герцеговина долає наслідки війни. Уроки для України
3 листопада, 2017 - 14:30
САРАЄВО / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Щоб зрозуміти, що у нас все не так погано, іноді треба подивитися, як ідуть справи у сусідів. Особливо тих, які пережили жахи війни, переселення, насилля і повернулися до мирного життя. Боснія і Герцеговина утворилася внаслідок розпаду Югославії після трирічної війни. Сьогодні ситуацію там і в Україні порівнювати складно, але досвід роботи з внутрішньо переміщеними особами, уроки, пройдені країною після завершення конфлікту, для нас можуть бути цінними.

ПЕРЕСЕЛЕНЦЕМ СТАВ КОЖЕН ДРУГИЙ

22 роки тому завдяки підписанню Дейтонської угоди на Балканах закінчилася війна, яка тривала з 1992-го до 1995 року. Відтоді там накопичився великий досвід роботи з внутрішньо переміщеними особами в питаннях повернення на місця колишнього проживання, інтеграції, примирення, пошуку варіантів зайнятості, соціально-психологічної допомоги тощо.

Під час війни практично кожен другий житель покинув місце свого проживання. Один мільйон виїхав за кордон у більш ніж 100 країн (значна частина потім повернулася), ще один мільйон змінив місце проживання. Люди переселялися до місць компактного проживання представників своєї національної спільноти: боснійці — до боснійців, хорвати — до хорватів, серби — до сербів. 75% інфраструктури було зруйновано, держава була без управління. Статус ВПО після війни отримали ті, хто повернувся на місце колишнього проживання. В Україні — навпаки.

«Після підписання Дейтонської угоди, яка гарантувала безпеку та вільне пересування, розпочався процес повернення громадян — повернулися близько 600 тисяч. Основний акцент у роботі з ВПО ставився на поверненні їх на місця колишнього проживання. Міжнародна спільнота видавала величезні кошти тим, хто повертався, — власне, на реконструкцію житла. При цьому понад 430 тисячі будинків були частково або повністю зруйновані. Багато людей були переміщені насильно, — розповідає Саша ЛАЗАРОВИЧ, представник Верховного комісара ООН у справах біженців. — Пізніше ми зрозуміли, що великим недоліком було те, що влада не брала до уваги необхідність проводити реінтеграцію ВПО. Також слід було приділити увагу соціально-психологічній допомозі, примиренню».

14 мільярдів доларів США — стільки витратили Євросоюз, Німеччина, США, Рада Європи і багато фондів на репатріацію та відновлення житла постраждалих. Загалом із середини 1990-х років підтримкою ВПО займалися понад вісім тисяч організацій.

«У НАС ЗАВЖДИ ЗНАЙДЕТЬСЯ ЩО РОБИТИ»

Сьогодні у Федерації Боснія та Герцеговина проживають 4,3 мільйона осіб. Соціально-економічні умови непрості: рівень безробіття, як стверджують різні джерела, становить від 25 до 43%, дуже високий рівень трудової міграції, середня зарплата — практично на межі виживання. Прожитковий мінімум на родину із чотирьох осіб становить 1,6 тисячі конвертованих марок. Одна конвертована марка (КМ) дорівнює 15 гривням, або пів’євро. Мінімальна зарплата у країні складає 150 євро. Середня зарплата вчителя чи лікаря — близько 500 євро. Середня зарплата в столиці Боснії Сараєво — 440 євро. Для порівняння: проїзд у трамваї коштує 1,7 КМ, кілограм картоплі — 4 КМ (майже 60 гривень), квиток у філармонію (на балконі) — 20 КМ. Найвищі зарплати у держслужбовців — до 2,5 тисячі євро. При цьому 20% всіх грошей надходять у Боснію та Герцеговину як перекази з-за кордону родичам.

Загалом бідність є помітною. Дуже багато людей живуть на порозі бідності, молодь налаштована працювати в країнах ЄС, поширена неофіційна зайнятість. На ринку праці дефіцитними кадрами є програмісти, кухарі, офіціанти й інженери. Також присутній великий дисбаланс: університети готують чимало спеціалістів, які не потрібні на ринку праці, дуже багато людей не працюють за фахом, у школах — слабка профорієнтація. У цьому аспекті боснійці застерігають Україну від втрати трудового потенціалу — треба не дати молоді й потрібним кадрам виїхати за кордон і приділити увагу зайнятості ВПО.

Також у Боснії досі існують колективні центри. Загалом їх 57, це щось подібне до українських модульних містечок, але з дещо кращими умовами. Там живуть уже три-чотири покоління постраждалих, які не бажають повертатися  на місце попереднього проживання. Це майже вісім тисяч людей. Патерналістські настрої тут найбільш виражені. Найуразливішою групою залишаються ВПО старшого віку та жінки, які, за даними Світового банку, дедалі частіше стають жертвами торгівлі людьми.

Досі залишається складною ситуація з мирним співіснуванням етносів. Родини тут змішані, а напруження на етнічному ґрунті — загострене, й іноді лише втручання поліції зупиняє конфлікти. Експерти зазначають, що на цьому спекулюють політики, а політична нестабільність дуже заважає працювати.

ДО ПРИМИРЕННЯ ВЗЯЛИСЯ ГРОМАДИ

Після закінчення війни питання примирення представників різних етнічних груп стояло дуже гостро. Держава цим не займалася, й ініціативу перейняли громадські організації, а також громадяни з власними проектами.

«Люди, які поверталися на місця попереднього проживання, ініціювали створення товариств чи громадських організацій, які брали на себе зобов’язання захищати свої права та права ВПО, — розповідає Сельма ПОРОБІЧ, кандидат політичних наук, старший дослідник Центру біженців і ВПО. — Організовувалися літні табори для дорослих і дітей, різні заходи, спортивні змагання для всієї громади. Все мало бути неполітизованим. Також віталися спільні проекти, зайнятість зі створення спортивних чи культурних майданчиків, облаштування територій тощо. Тобто ми діяли через спільні інтереси, не політизуючи ситуацію. Це було дуже важко, але за бажання — можливо. Наприклад, надавався грант, і на ці кошти громада, яка складалася з різних етносів, будувала спортивний майданчик або облаштовувала сквер. Всі були зацікавлені в цьому, бо мешкали в одному населеному пункті».

Чого може навчити Україну боснійський досвід? По-перше, розуміння, що варто цінувати те, що маємо. Насамперед — трудовий потенціал, якому слід дати шанс проявитися. По-друге, з ВПО необхідно працювати в напрямку розвитку самозайнятості та об’єднання в громадах. Зокрема, варто мотивувати розвиток ініціатив у сільському господарстві. Важливо надавати соціально-психологічну підтримку. І, звичайно, сприяти переселенцям в отриманні житла.

Але не все так просто із примиренням. На центральній вулиці столиці Боснії, міста Сараєво (до речі, частина Сараєва належить Республіці Сербія) є пам’ятний знак з написом: «На цьому місці сербські бандити вбили наших братів». І — перелік прізвищ. Тобто питання примирення досі є вкрай болючим. Фахівці стверджують, що після війни в Сараєво не було родини, в якій би хтось не постраждав від військового конфлікту фізично чи в якій не було б жертв.

МОДРИЦЯ. ПІДПРИЄМСТВА ВПО

Примиренню, реінтеграції та загалом розвитку міст і створенню життєвих перспектив сприяла зайнятість. Особливо вираженим був і залишається акцент на самозайнятості внутрішньо переміщених осіб та підтримці їхніх ініціатив. Прикладом успішного створення робочих місць для ВПО є місто Модриця, куди люди почали повертатися лише через чотири роки після завершення війни. Приватні та колективні ініціативи фінансово підтримав ЄС.

«Акцент на самозайнятості та підтримці стартапів — досі цей тренд у галузі працевлаштування є для нас найбільш актуальним, — каже Енвен САРВАР, виконавчий директор Незалежного офісу з розвитку. — Ми підтримуємо розвиток бізнес-інкубаторів для створення малого та середнього бізнесу з 2009 року. Види діяльності, які вдалося розвинути, — молочарні, сільськогосподарський бізнес, сільськогосподарські кооперативи, підприємства з виробництва взуття».

Приклад ефективного середнього бізнесу — комерційне підприємство «Тема», на якому працюють близько 160 осіб із числа ВПО. Воно є одним із бюджетоутворюючих і таких, що дає робочі місця. Серед інших зайнятих працівників — кухарі та адміністративні працівники. Середня зарплата становить 600 КМ. Філіал підприємства також є в місті Градачац, де працює більше людей — 200. Також однією з організацій, підтриманих фінансуванням ЄС, є  сільськогосподарський кооператив «Таревчі».

«Наш кооператив організували біженці та ВПО, які нині займаються перебудовою і реконструкцією ферм, закупівлею сільськогосподарського обладнання, придбанням худоби і навчанням фермерів, — каже Нахдет СУЛЕЙМЕН, директор сільськогосподарського кооперативу «Таревчі». — Нам вдалося знайти можливості для співпраці із сільськогосподарськими коледжами в Баня-Луці та Сараєво, і таким чином ми покращили позиціонування нашого товару на ринку».

Добре розвивається в Модриці сільськогосподарський кооператив «Джабучик», заснований переселенцями. Підприємство займається переробкою овочів та фруктів, належить громаді. Взагалі сільське господарство — одна з галузей, яка має великий потенціал, проте охочих працювати на землі мало. Громада має 10 га землі, поділених на 50 частин. Жителі села вирощують овочі й фрукти, які віддають кооперативу на переробку. Залежно від потреби, тут працюють від трьох до десяти людей, плюс сезонні робітники. Кооператив виготовляє джеми, варення, сухофрукти, приправи. Вітаються приватні ініціативи. Так, гарний приклад самозайнятості продемонстрував переселенець, який повернувся із Португалії: за підтримки міжнародних донорів він висадив черешневий сад (15 тисяч саджанців) і тепер дає сезонним робітникам можливість заробити на збиранні черешні та консервації.

ГОЛОВНЕ — ЗБЕРЕГТИ ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Чого може навчити Україну боснійський досвід? По-перше, розуміння, що варто цінувати те, що маємо. Насамперед — трудовий потенціал, якому слід дати шанс проявитися. По-друге, з ВПО необхідно працювати в напрямку розвитку самозайнятості та об’єднання в громадах. Зокрема, варто мотивувати розвиток ініціатив у сільському господарстві. Важливо надавати соціально-психологічну підтримку. І, звичайно, сприяти переселенцям в отриманні житла.

*  *  *

Поїздка відбулася за сприяння Навчальної програми професійного зростання Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Зусилля уряду, громадянського суспільства та приватного сектору в питаннях працевлаштування ВПО».

Оксана МИКОЛЮК, «День»,Київ — Сараєво — Модриця — Джабучик — Сараєво — Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ