Які ж несвоєчасні рішення можновладців. Коли вони за що-небудь, нарешті, зважуються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України

На долонях у Господа

За монастирськими мурами в Зимному, на горбочку, з якого відкриваються казкової краси краєвиди Святої Гори, шпиль дзвіниці та бані храму, мальовничі заплави Луги та околиці давнього Володимира-Волинського, збудовано Паломницький центр для дітей
7 вересня, 2012 - 00:00
МАТУШКА СТЕФАНА З ЮНОЮ ПАЛОМНИЦЕЮ
ЛІТО, ПРОВЕДЕНЕ ПО СУСІДСТВУ ЗІ СВЯТОЮ ГОРОЮ У ЗИМНОМУ, ЗАПАМ’ЯТАЛОСЯ І ЮНИМ ПАЛОМНИКАМ, І СЕСТРАМ ОБИТЕЛІ

Його появу благословив Блаженнійший Митрополит Володимир, Предстоятель Української православної церкви. Цього літа у Центрі приймали дітей із різних куточків України, хоча загалом своєрідний дитячий табір при монастирі діє вже тринадцять років. Щоб ще й ще раз побувати тут, діти відкладають поїздки й на море, й за кордон. У тиші древньої Зимненської обителі з тисячолітньою історією, під покровом Божої Матері, турботами ігумені матушки Стефани — наче в Бога на долонях: попроси — й тобі буде дано...

ДО ДІТЕЙ — З БОГОМ І ЛЮБОВ’Ю

До того, як збудувати окреме приміщення для Паломницького центру і, насамперед, для прийому юних паломників, Зимненська обитель роками приймала їх на своїй території. Доводилося тіснитися, і такі клопоти абсолютно не передбачені монастирським статусом, адже обитель — на повному самозабезпеченні. Проте соціальне служіння цього монастиря не обмежується лише літнім оздоровчим табором для дітей. До матушки Стефани по допомогу йдуть і зимненський сільський голова, і директор місцевої школи. За підтримки обителі в селі відремонтовано дороги й освітлено вулиці, піднято з руїн старе приміщення школи, в якому матушка облаштувала Дитячу музичну школу, утримує учнівський хор, для якого закупила форму та музичні інструменти. Минулої осені монастир же порятував школу від холоду, коли завалилася котельня, спорудивши нову. І також при обителі діє благодійний офтальмологічний центр.

Перший «Соняшник» (а дитячий оздоровчий табір має саму таку назву) на монастирській території «розквітнув» ще 1999 року й був першим в Україні православним дитячим табором. Матушка Стефана та одна із засновниць і постійний координатор табору Марія Сергіївна Каберська (Церковницька) нині пригадують, як у перший рік взагалі квартирували в місцевій школі, й діти спали просто на... матрацах. Тоді й монастир ще не досяг свого нинішнього розвитку, та скромні побутові умови не завадили «Соняшнику» стати тим місцем, куди щоліта їдуть діти не тільки з різних куточків Волині, а вже й зі всієї України. Цьогоріч були навіть із Донецька. Табір було відкрито з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, який, не раз буваючи в Зимненській обителі, якось зауважив: «Для дітей вам, матушко, потрібне вже окреме приміщення!»

— Митрополит ще додав: «Бог вам, матушко, у поміч, бо то — Божа справа!» — пригадує ігуменя Стефана. — Я навіть сумнівалася починати таку велику справу, казала: «Ваше Блаженство, я навіть не знаю, з чого починати. Де брати кошти?». А Блаженніший заспокоїв: «З Божою поміччю почнете, Господь допоможе».

Новозбудований Паломницький центр — це справжнє табірне містечко. Сучасний корпус з прекрасними побутовими умовами, просто розкішно оформлене подвір’я; стадіон, який матиме кілька ігрових полів, і таборяни вже грали на ньому у футбол! Як і раніше, так і тепер оздоровлення й відпочинок при Зимненській обителі родинам дітей нічого практично не коштує, зате коштує монастирю та добрим людям, які хочуть жити за Божими заповідями й діляться своїм достатком з більш нужденними. У таборі, до речі, відпочивають і діти спонсорів, проте їх ніхто не вирізняє з-поміж інших.

Матушка Стефана каже, що поява такого паломницького центру з табірним містечком для дітей стала можливою завдяки розумінню і коштом родини, яка вже не перший рік розділяє молитви з сестрами обителі на найголовніші православні свята Різдво Христове та Воскресіння Христове. І сьогодні матушка та сестри святої обителі щиро дякують їм та іншим благодійникам. У стінах обителі спонсорські кошти перетворюються на добро, бо люди, вкладають кошти у літнє оздоровлення дітей та їхнє виховання у дусі християнських цінностей.

— Нехай молитвами дітей Господь посилає усім їм многая літа та все необхідне для спасіння душі, — каже ігуменя. — Діти — як губка, вони ще вбирають у себе все, і хороше, й погане. Хочеться вкласти в них більше світлого, більше добра й навчити їх віддавати його потім іншим. Хочеться закласти в них віру, яка б поєднувалася зі знаннями. Закласти розуміння, що Бог — це любов, а любов — це вершина досконалості. Що все, створене навколо нас, — від Бога, він створив для нас ці земні блага, й хочеться, щоб діти, коли виростуть, уміли користуватися цими благами з користю не лише для свого земного життя, а й для своїх душ. Дбаю про це й прошу у Господа ,щоб дав мені в цій справі насамперед мудрості.

БЛАГА ЗЕМНІ З НЕБЕС НЕ ПАДАЮТЬ...

У Зимненському монастирі тепер гарно у будь-яку пору року. Давно мрію, та все ніяк не виберуся сюди навесні, коли тут квітують міріади тюльпанів. Усе потрапляю у «трояндову» пору. Обитель, як кожен монастир чи храм, перебуває на власному утриманні. Це — і власне господарство з десятьма гектарами землі, й пожертви парафіян та паломників, які до чудотворної ікони Зимненської Богоматінки приїжджають з усього світу. І, звісно, внески благодійників. Коли бачиш місцеві доглянуті храми, теплиці, квітники тощо, то здається, що так тут було завжди, що воно все само робиться... А насправді Зимненська обитель постала з руїн, ще я пам’ятаю розбиту тракторами Святу Гору, бо безбожники саме тут влаштували тракторну бригаду. Нині ж і оздоровчих таборів такого рівня, як при цій обителі, на всю державу мало. То ж як у матушки Стефани та сестер ще вистачає серця й часу, щоб з такою любов’ю піклуватися про чужих дітей? Що було поштовхом для створення такого табору?

— Понад двадцять років тому на цю Святу Гору ми з іншою черницею, матушкою Миколаєю, приїхали з Корецького монастиря. І застали тут страшні руїни! — пригадує тепер ігуменя. — Відроджувати таку обитель, як Зимненська, було непросто, але як ігуменя я розуміла, що маю відродити не тільки мури. А передусім треба відроджувати в людях духовність, якою б вони наповнювали ці мури. У монастир приходили дівчата з Волині, Рівненщини, Житомирщини, Львіщини, інших областей. У них віру в Бога заклали батьки. А хто мав розказати про Бога тодішнім дітям, коли ще стояли закритими багато храмів?.. Хотілося, щоб люди приходили до Бога свідомо, так само свідомо — і в монастир, а не сподівалися сховатися тут від якихось мирських турбот. Віра в Бога потрібна не тільки в монастирі, а й у світському житті, бо основою всього є віра і Бог, і віра в Бога.

Декому здається, що матушці Стефані для її монастиря блага земні падають наче з небес.

— А воно з неба не падає! — каже вона. — Але буде «падати з небес», будуть і парафіяни, і благодійники, якщо ми будемо жити з великою вірою в Бога і сподіватися на Його допомогу. Без Бога нічого в цьому житті не досягнемо. Для себе я це давно зрозуміла й за таким принципом живу. Як у Святому Письмі сказано? «Без Мене не можете творити». А коли у вас сильна віра й велика надія на милосердя Боже, на те, що Він додасть нам розуму, мудрості, то Він і пошле людей, які можуть допомогти. Крім того, що вони забезпечені, ще розуміють, що таке місце, де наша обитель, — святе. І коли вони вкладають у Божий храм, в монастир, то тим самим додають багажу й для своєї душі, бо роблять це заради Бога.

Цього літа дитячий православний табір «Соняшник» уже приймав дітей на оздоровлення в дві зміни: умови й кошти благодійників дозволяють. Обителі подаровано й новий автобус, який був призначений для Євро-2012, а матушці Стефані потрібен був, щоб возити дітей на озеро... Також служитиме він і для паломницьких поїздок парафіян Зимненського монастиря. Із кожним роком діяльності табору зміцнюється педагогічний колектив, налагоджується співпраця духівництва монастиря зі світськими людьми. З’явилася своя друкована продукція, наочні посібники, методична література. Табір більше нагадує літній «університет» для дітей. І це не засмучує, а захоплює дітей.

Їх ми з Марією Сергіївною побачили у величезному залі, де саме відбувалося засідання клубу «Що? Де? Коли?». Дивилися на них із балкончика другого поверху нового приміщення Паломницького центру. Треба було чути, як захоплено ділилися діти враженнями після гри, а Кирило Костючик із Ратного (який у таборі — вже вшосте!) радів, що під час досить складного запитання відразу здогадався: мова йде про Галілею часів Ісуса Христа... Як православний, табір має й свою специфіку. Тут вивчають й історичну географію. І так цікаво, казали діти, дізнаватися, яким був світ у часи Старого Завіту. У розкладі не тільки Закон Божий, з яким знайомить Марія Каперська (Церковницька), а й історія, наука, англійська мова, мистецтво, драма, кулінарія, туризм, спорт. Кожна зміна має свою ідею, цього літа це був «Мій дивосвіт». І цей дивосвіт для таборян пройшов під знаком всесвітньо відомого французького художника, скульптора, графіка Анрі Матісса.

— Він був майстром кольору й простоти, а це — саме те, що близьке дітям, — вважає Марія Сергіївна.

Колишня лучанка, вона нині мешкає у Швеції, де її родина, де закінчила університет, а в Україні була «мамою» мовної школи, про високий рівень навчання в якій і досі пригадує багато лучан. Нині вона називає себе «паломником-волонтером», оскільки має можливість їздити світом, бувала й у Будинку-музеї Матісса на Лазурному березі у Франції. Тож хоче, щоб наші діти дізналися більше про дружбу Матісса та Ігоря Стравінського, всесвітньо відомого композитора, православного, який створював свої музичні шедеври поблизу Зимненської обителі, в прикордонному містечку Устилуг, де мав родовий маєток. Справжнім дивом для таборян стала екскурсія у музей-садибу Стравінського в Устилуг на новому автобусі.

— Чого ми просимо у своїх молитвах до Господа? Здоров’я фізичного, але й здоров’я тілесного. Як душа невіддільна від тіла, так і тіло — від душі. Тому, приймаючи юних паломників, дбаємо й про їхній духовний розвиток, але не заперечуємо й чисто дитячих розваг, навіть дискотек. Вони й знаннями збагачуються, й навчаються просити в Бога милості, списуючи перед часто першою в житті сповіддю переліком своїх гріхів цілі аркуші. Але їх ніхто не позбавляє й радощів дитинства, — каже матушка Стефана.

— Ми часто говоримо фразу, що діти — наше майбутнє, майбутнє нашої держави. Уявіть, а яке майбутнє у дітей, втомлених комп’ютерами і смартфонами?.. У дітей, в батьків яких не вистачає часу на них і не вистачає часу й на Господа?.. А ми ж усі — творіння Божі, — роздумує Марія Каберська (Церковницька). — Матушка ігуменя це розуміє, і обитель піклується про це майбутнє. Тому Господь і посилає в Зимне до неї людей, які також зрозуміли цю життєву істину.

Наталія МАЛІМОН, «День», Волинська область. Фото надані автором
Газета: 
Рубрика: