Минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві.
Євген Сверстюк, український письменник, доктор філософії, президент Українського пен-клубу

На яку «раду» кличуть Президента радники?

19 липня, 2002 - 00:00

Історія українського народу під владою Москви — це один довготривалий ланцюг поневолень, принижень, катувань, фізичного знищення, етнопсихологічного геноциду, безнастанного переслідування української мови, культури, духовності. Москва вважала: якщо в Україні будуть дотримуватися своїх національних особливостей, то Україну не вдасться міцно і навічно прив’язати до московського сідла. Штучна ізоляція на століття відрізала Україну від навколишнього світу. Україна втрачала свій інтелект і талант, перетворюючись на аноніма; і скільки сил коштувало їй уникнути повної розчиненості у московському загальноімперському казані.

Виборовши незалежність, Україна особливо гостро відчула, що залишилася впродовж століть незнаною, не відкритою для людства, дивною терра інкогніта в старій і добре вивченій Європі. Найжорстокіший, найнебезпечніший слід у психіці, моралі, вчинках, діях мільйонів українців залишили московсько-царські опричники і московсько-комуністичні інтернаціоналісти-інквізитори. Расизм Московщини щодо України є найдавнішим, наймасштабнішим, найпідступнішим. Євген Маланюк справедливо зазначав, що терористично-поліційна машина тотально- зцентралізованої держави підступно і брутально підганяла національні організми під етнічний рівень московської маси з метою створити єдино-неділимий народ — русскій, російський чи «совєтський». Малоросійськість, національний нігілізм пронизали всі суспільні сфери, але нині найбільше даються взнаки на найвищому державному рівні. Свідченням цього є також Указ Президента України «Про відзначення 350-річчя Переяславської козацької ради 1654 року» від 13 березня 2002 р.

Наслідки психологічного тиску з боку Росії дуже важко долати, адже в Україні досі не утвердилася уніфікована національна освітянська і гуманітарна політика. Спаплюжений Москвою образ українця досі тиражується у пресі, кіно, на телебаченні. Національно-визвольний рух в Україні подається у специфічній російській, тобто негативній, ворожій моделі тлумачення, в істерично-звинувачувальному тоні.

Фальшива версія «загальноросійського народу», «малоросійської галузки Великоросії», «загальноросійської мови», як і московський неославізм, є лише позолотою оновленої імперської пастки. Активно підживлюваний антиукраїнізм — хвороба небезпечна, складна. Хвороба недержавності гангренізувала нашу духовність, але не вбила нас як націю, бо в найтяжчі часи національно свідомі українці йшли на Голгофу проти малоросіянізації, малопольщизації, мадяризації, румунізації України. Втрати українців у культурно-духовній сфері за століття поневолення і нині гальмують процес національного державотворення і радикального оновлення суспільства. Духовне, моральне оздоровлення української нації вимагає її світоглядного очищення від чужих нашарувань на здорових моральних засадах порозуміння і злагоди. Повернувшись до здорових першооснов національної традиційної духовності, коріння якої ще у давньоруських великокняжих часах, українці зможуть подолати накинений чужинцями комплекс національної меншовартості, перебороти хворобу «малоросійства», звільнитися від нав’язаних більшовицьких стереотипів, утвердити національну історичну пам’ять.

З огляду на те, що мова є своєрідним синтезом усього національно-державницького, фокусом його бачення, то мовне питання в Україні вийшло за безпосередньо лінгвістичні межі і набуло гострого політичного, соціального, ідеологічного характеру. Адже мова формує націю, нація будує державу, держава береже мову, бо мова — це генетичний код нації, константа державної самодостатності, самобутності, самоцінності, неповторності. Мова — це матеріалізована свідомість, яка є основою формування, утвердження морально-психологічного явища — україноцентризму, тобто такої світоглядної системи координат, у центрі якої перебуває Україна і з якого всім нам слід дивитися на білий світ і оцінювати все розмаїття життєвих явищ.

Державна незалежність підняла престиж української мови і дала владі широкі можливості використати політичний чинник в національних інтересах, розробити і впровадити національну політику захисту свого культурного простору від руйнівного впливу зросійщення, зупинити асиміляційний процес і почати оздоровлення мовно-культурної ситуації. Проте влада усунулася від вирішення мовно-культурних проблем, полишивши справу на самовплив, а українські партії і громадські організації не змогли створити потрібний тиск на владу. Процес зросійщення не тільки не зупинився, а фактично розширився; до нього долучилися американізація... Деяке, та й то незначне, поліпшення мовної ситуації спостерігається тільки в офіційній культурі. Найбільших же втрат українська мова зазнає в тій сфері, де її позиції найвразливіші — в сфері урбаністичної масової культури. Духовне пограбування українського народу, що йде в ногу з пограбуванням економічним, відбувається в усіх галузях культури, мистецтва, освіти.

Ситуація в інформаційному просторі України насамперед не відповідає Конституції, законодавству, вимогам національно свідомих українців. Майже 75% тиражів газет — російськомовні. Російські газети тиражем близько 80 мільйонів контрабандою ввозяться в Україну. У недержавних (приватних) електронних засобах масової інформації мовлення на 90 — 95% ведеться російською мовою. На 100 росіян в Україні припадає 54 російськомовних газети, на 100 українців — лише 7 українськомовних газет. Фактично українці в Україні постійно перебувають у російськомовному інформаційному середовищі. А тим часом представники промосковської п’ятої колони по-фарисейському галасують на кожному перехресті про якусь міфічну українізацію.

Нинішній чужоземний інформаційний вплив є дуже небезпечною завадою на шляху формування національної і політичної ідентичності українських громадян. З допомогою потужної інформаційної агресії Росія домагається зміни на свою користь уявлення українських громадян про місце й роль України у європейському і світовому співтоваристві. Чимало українських радіослухачів і телеглядачів ідентифікує себе, як жителів однієї з південних областей Росії, а не суверенної Української держави. Окрім того, російські телерадіопрограми несуть українцям елементи московського імперського мислення.

Для «аншлюсу» України Москва активно закладає інформаційні, ідеологічні, культурологічні, паливно-енергетичні, соціально-економічні передумови. Залишається ще одна перепона — українська мова, становий хребет українства, одна з головних складових державного самоствердження України та національної самоідентифікації українців. Проти неї саме тепер скерований основний удар п’ятої колони імпершовінізму в Україні. Його мета — не допустити реалізації 10 статті Конституції України, загальмувати ренесанс української мови на загальнодержавному рівні, звузити сферу вживання, замінити її російською. Маскується все це під вимоги надати російській статус другої державної мови — фактично не другої, а першої. Але річ у тім, що спадкоємці Петра I, Катерини II, Валуєва, Олександра II, Леніна, Сталіна, Суслова не захищають право росіян на свою мову. Вони, в першу чергу, проти того, щоб українці в Україні послуговувалися своєю рідною української мовою.

Подолання морально-психологічних якостей малоросійства, меншовартості, національного нігілізму є нині однією з найважливіших проблем, пов’язаних з реалізацією національною ідеї побудови української держави, головним змістом якої є соціальна справедливість, зростання добробуту людей на засадах розвитку самодостатньої економіки, національної освіти, культури, духовності, мови. Національна ідея не може торжествувати там, де нема соціальної правди. І, навпаки, права трудящої людини не можуть бути реалізовані за межами національної свободи, національного самоутвердження. Лише чіткі національні орієнтири в усіх сферах життя України, усвідомлення, що людина виступає не планетарною особиною, а конкретно-історичною і національно-культурною індивідуальністю є найголовнішими передумовами зведення до мінімуму негативних наслідків Переяславської угоди 1654 року .

Самостійна, вільна особа, її національний державницький дух, громадянськість, всебічний моральний розвиток можливий лише у національно-культурному і високодуховному середовищі, де відсутні лють, зневага, насильство, асиміляція. Воля здійснюється в Духові, а Дух — у національному Слові, яке покликане нести добро, правду, випромінювати позитивну енергію, служити порозумінню, злагоді, об’єднанню, інтеграції української людності на засадах національної ідеї творення Української держави.

Василь ЛИЗАНЧУК, Львів
Газета: 
Рубрика: