Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Не згасити «смолоскип пам’яті»

Про просвітницько-політичну діяльність української діаспори щодо визнання і вшанування жертв Голодомору
19 квітня, 2018 - 10:25
ФОТО ЙОСИПА МАРУХНЯКА
СТЕФАН РОМАНІВ

85-ті роковини Голодомору в Україні — подія, яку вшановують не лише в нашій державі, а й далеко поза її межами. Меморіальні заходи впродовж року відбуваються в десятках країн, де є українська громада. Діаспора продовжує відігравати важливу роль, відкриваючи для світу справжні масштаби трагедії 1932 — 1933 років.

Яскравим прикладом людини, яка усе своє життя присвячує популяризації ідей українства у світі, є Стефан РОМАНІВ — голова Міжнародного координаційного комітету у справі Голодомору, генеральний секретар Світового Конґресу Українців і президент Союзу українських організацій Австралії. 17 квітня він поспілкувався з львів’янами у стінах Львівської політехніки, куди його запросив Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою.

«ЯКЩО БУДЕМО ПРАЦЮВАТИ РАЗОМ, ТО ЗМОЖЕМО ШВИДШЕ ДОНЕСТИ СВІТОВІ ІНФОРМАЦІЮ»

Стефан Романів народився в австралійському Мельбурні. Його батько, який родом із Тернополя, емігрував сюди 1949 року. На запитання «Чому вирішили зосередити всі свої сили на питанні Голодомору?» пан Стефан відповідає, згадуючи юні роки. Каже, що ця тема регулярно порушувалася в їхньому середовищі — у суботніх школах, рідній хаті... Однак найбільше враження справила книга «Жнива скорботи», написана британським істориком Робертом Конквестом. «Я прочитав її, коли мені було п’ятнадцять. І від того часу постійно думаю, що я можу зробити корисного для цієї справи, щоби про Голодомор в Україні дізнався цілий світ», — зізнається Стефан Романів.

Про внесок діаспори в розкриття питання Голодомору 1932 — 1933 років зазвичай говорять загальними словами. Натомість Стефан Романів розповів про це у своїй презентації детально, за хронологією і на прикладах. Зокрема йшлося і про досягнення Комісії США з Голоду в Україні, яку очолював американський історик та дослідник Джеймс Мейс, який насправді був великим українцем. «Людина правди» — так його називали в газеті «День», де він пропрацював свої останні 7 років життя. Не раз і не двічі колосальне значення праці Джеймса Мейса під час свого виступу відзначав і Стефан Романів.

В Україні та світі жертв геноциду, організованого радянським режимом, вшановують у останню суботу листопада. Цьогоріч це 24 листопада. Тоді неодмінно в багатьох українських домівках запалять традиційну Незгасиму свічку пам’яті. Стефан Романів зазначає, що в Австралії вперше цю ідею втілили він та його соратники ще 2008 року.

«Ми тоді знайшли спільну мову з українськими урядовцями, що спільно можемо багато чого зробити, — згадує Стефан Романів. — І якщо будемо разом працювати, то зможемо швидше донести світові інформацію про Голодомор. Так розпочалася кампанія «Україна пам’ятає — світ визнає», суть якої полягає в роботі за двома напрямами. З одного боку, в самій Україні потрібно було говорити більше про Голодомор, адже там мало знали про нього, а якщо знали, то лише версію радянської влади. Водночас «світ визнає» — ми почали роботу з міжнародною спільнотою, парламентами різних країн, ООН, щоб добитися визнання Голодомору геноцидом».

ПЛАНИ СКУ ДО 85-х РОКОВИН

Наразі геноцидом українського народу Голодомор визнали лише 17 держав. Ще низка країн на офіційному рівні засудила Голодомор як акт винищення людства. Отож роботи в України ще чимало. Стефан Романів зауважує, що представники Світового Конґресу Українців спільно працюють із постійним представником України в ООН Володимиром Єльченком над тим, щоб Голодомор визнали геноцидом українського народу ще більше держав. Також він додає: «Разом із Міністерством закордонних справ та Верховною Радою України ми створюємо базу матеріалів і будемо координувати роботу в кожній країні, щоб знову і знову торкатися цього питання в парламентах різних країн».

До 85-х роковин Голодомору в СКУ готують низку заходів. «Ми плануємо укладати список нащадків свідків цієї трагедії, які проживають у різних країнах світу. Постійно мусить тривати така робота, щоби пам’ять про Голодомор не згасала. Це важлива праця, яка допоможе з поширенням інформації про Голодомор і запевнить тяглість у просвітницькій діяльності. В кожній країні треба буде знайти особу, яка зможе працювати виключно над розвитком такого списку в своїй країні. Також не можна допустити, щоби молодь забула про трагедію своєї нації. Необхідно, щоб сьогодні саме нащадки перебрали цей смолоскип і продовжували нашу справу», — наголошує пан Романів.

Окрім того, запланована низка публічних заходів — форумів, наукових конференцій. Також відбудеться спільна міжнародна акція. «Починаючи з 1 вересня цього року протягом 85 днів до міжнародного дня відзначення Голодомору щодня в одній країні відбуватиметься церемонія запалення Свічки пам’яті. Акція буде завершена в Києві з запаленням Свічки біля меморіалу в присутності представників з цілого світу», — ділиться планами Стефан Романів.

«АНУЛЮВАТИ ПУЛІТЦЕРІВСЬКУ ПРЕМІЮ ДЮРАНТІ!»

До 85-річчя Голодомору СКУ також планують ініціювати продовження кампанії за відновлення історичної правди у справі Волтера Дюранті — колишнього кореспондента газети «Нью-Йорк Таймс» у Москві, який своїми репортажами допомагав приховувати сталінський терор в Україні, отримавши за це престижну Пулітцерівську премію. Нагадаємо, «День» свого часу порушив питання анулювання премії у Волтера Дюранті. Паралельно 2003-го за це виступив професор Любомир Луцюк із Канади. «СКУ планує ініціювати нову хвилю листів до Пулітцерiвського комітету та редакції «Нью-Йорк Таймс», — обіцяє Стефан Романів, закликаючи до акції всіх небайдужих.

ПРО ВИСТАВКУ І СПОГАДИ

У межах зустрічі також було представлено виставку «Світовий Конґрес Українців: правда про Голодомор», із якою тепер можна ознайомитися в стінах Львівської політехніки. Експозиція складається з серії постерів із цитатами про Голодомор відомих українців, зокрема тих, що живуть за кордоном. Йдеться про слова, наприклад, міністра закордонних справ Канади Христі Фріланд, президента СКУ Євгена Чолія та інших.

Свої напрацювання представив і МІОК, який спільно зі студентами Львівської політехніки підготував для Українсько-канадського дослідчо-документаційного центру українські переклади свідчень очевидців Голодомору 1932 — 1933 років.

«Ця ідея народилася, коли ми перебували в Торонто на відзначенні 50-ліття Світового Конґресу Українців, де нас запросили в Українсько-канадський дослідчо-документаційний центр, який займається різними аспектами дослідження нашої історії, — розповідає директор МІОКу Ірина КЛЮЧКОВСЬКА. — Ми регулярно намагаємося всіляко залучати студентів до нашої роботи. Студенти кафедри прикладної лінгвістики якраз проходили у нас практику. Ми запропонували їм долучитися до нашого проекту, надавши їм матеріали англійською мовою. Вони їх переклали українською, а ми відредагували. Будемо надсилати в Центр у Канаді. Надалі ці матеріали опублікуємо на їхньому сайті. Це стане в пригоді тим, хто не зможе прочитати їх англійською. 

Там є чимало такого, чого не прочитати в підручниках із історії. Йдеться про свідчення очевидців, які емігрували з України. Цікаво, що вони дуже довго мовчали і не хотіли говорити. Так само як в Україні вони воліли радше про це забути. Навіть там, у вільному світі, де, здавалося б, не було жодних обмежень, все-таки був цей страх на генетичному рівні, про який говорив Джеймс Мейс. Ознаки постгеноцидного суспільства емігрували разом із людьми. Однак минув час. Почали говорити про Голодомор і в Україні, і за кордоном. Тому в Іроїди Винницької, яка є працівником Українсько-канадського дослідчо-документаційного центру, виникла ідея записати свідчення тих очевидців, які виїхали до Канади. Над проектом працюють до сьогодні».

Дмитро ПЛАХТА, «День», Львів
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ