Оскільки українська нація кілька століть шукала свого визволення, остільки ми розцінюємо це як непереможне її бажання виявити й вичерпати своє національне офарблення.
Микола Хвильовий, український прозаїк, поет, публіцист

Пенсійна «пастка»

Через законодавчі новації виші масово покидають професори та доценти. Як це вже найближчим часом вплине на якість освіти?
10 квітня, 2015 - 12:07
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Багато шуму та переполоху зчинилося в суспільстві після підтриманого Верховною Радою Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Насамперед це стосується працюючих пенсіонерів. Відповідно до закону, ті, хто працює, отримуватимуть пенсію в розмірі 85%, але не менше, ніж прожитковий мінімум. Законом обмежено пенсії працюючим суддям і державним службовцям. Натомість обмеження не застосовується для працюючих чорнобильців, працівників металургійної та хімічної промисловості, державних органів, органів місцевого самоврядування тощо, якщо ці особи мають певну групу інвалідності, а також щодо учасників бойових бій, у тому числі учасників АТО, членів сімей загиблих (померлих) учасників бойових дій. Також обмеження щодо виплати пенсій не застосовується на особливий період до осіб, які займають посади державних службовців у Міноборони, ЗСУ чи інших військових формуваннях і правоохоронних органах.

Виходить, що працюючим пенсіонерам доводиться обирати — отримувати робочу ставку або ж суху пенсію. Поєднувати і те, і інше більше не вийде. Заспокоює декого лише те, що норма діятиме до 1 січня 2016 року. Першими удар відчули викладачі вищих навчальних закладів, які мають поважні звання і статуси. Щоб отримувати наукову пенсію, їм зараз варто відмовитися від роботи, бо часто працюють на неповну ставку.

 МІНУС 15 ВИКЛАДАЧІВ  ЗА ДЕНЬ

За останній тиждень своєрідна «епідемія» звільнень прокотилася провідними університетами України. Із Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького в один день звільнилося 15 кандидатів і докторів наук. У Національному університеті біоресурсів та природокористування пішли з роботи 22 професори та 37 доцентів. Одеський університет ім. І. Мечникова залишили 40 професорів та докторів наук. Кіровоградський педагогічний університет — уже мінус 20 викладачів старшої школи. НТУУ «Київський політехнічний інститут» втратив 123 викладачі. І куди тепер їм податися? Багато хто з них давно не сприймає роботу як буденну річ, для цих людей робота — радше сенс життя, постійний пошук, спілкування, нові відкриття і знайомства. Хоча студенти можуть сприйняти це як приємну новину, бо зі старшим поколінням часто складніше знайти спільну мову, аніж із молодими викладачами.

З одного боку, звільняються місця для молоді. Тут доречно згадати слова вчителя історії під час мого навчання у школі: Валентина Глущенко йшла на пенсію, але наш 11 клас пообіцяла довести до кінця. Діти її любили, колеги шанували, але працювати далі вчителька відмовилася. Пояснення було просте — нехай приходять молоді, у них свіжий погляд на історію, нові підходи й нові способи викладання матеріалу.

Начебто великої трагедії в цьому й немає, але через пенсійні новації виші втрачають старшу школу з її досвідом, унікальними знаннями, адже викладачі старшого покоління працювали кожен у своїй сфері, були в ній асами, хорошим прикладом для освіченої молоді. Приміром, у ЧНУ ім. Б. Хмельницького вже багато років існує музей українського рушника. Але це радше експозиційна кімната, бо офіційного статусу цей музей не має. Колекцію із семисот вишитих рушників із різних куточків України, починаючи з 1980-х років, збирала викладач факультету української філології Світлана Китова. Той музей був чимось святим і натхненним для викладачів та студентів. Світлана Китова — уже поважного віку, тому працювала на якусь частину ставки і бувала в університеті не щодня, а її прихід і можливість потрапити до музею (ключ від кімнати був лише у неї) був чимось сокровенним. Такими людьми пишався і факультет, і весь університет. Вирвати їх із освітнього середовища, певно, легко, але чи варто? І де знайти отой баланс, щоби й молодь ішла в науку, і для старших було місце?

«ВІДБУДЕТЬСЯ САМОРЕГУЛЯЦІЯ»

Доки одні викладачі поспіхом пишуть заяви про звільнення, інші, зваживши всі «за» і «проти», забирають їх назад. Це ще не тенденція, але такі історії вже трапляються. Про одну з них нам розповів автор «Дня» та викладач Києво-Могилянської академії Володимир Панченко: «Ситуація не така драматична, як може видатись на перший погляд. Ось для прикладу: троє моїх колег по кафедрі, дізнавшись про пенсійні новації, написали заяви про звільнення, але через кілька днів відкликали їх. Чому? Тому, що подумали-подумали — і не забажали «списувати» себе, адже це психологічно нелегко. Крім того, з’явилися якісь обнадійливі роз’яснення від влади. Чи це поодинокий випадок? Навряд. Буде ще багато відкликаних заяв, не сумніваюся. Відбудеться така собі саморегуляція. Наявний також зворотний бік медалі: молодь отримає шанс реалізувати себе. Досвіду набереться досить швидко, бо ж, як казав колись нам, студентам одеського філфаку, один професор, молодість — то є тимчасовий недолік».

Однак у більшості випадків звільнення викладачів старої школи у вишах сприймають як непоправну втрату. «Подібні звільнення мають загальну тенденцію, що склалася наразі в усіх вишах України. У нашому університеті тенденція охопила здебільшого працівників, які мають наукову пенсію і працювали не на повну ставку», — розповів перший проректор ЧНУ ім. Б. Хмельницького, професор Василь Мойсієнко.

Через це заклад зіткнувся з певними труднощами. Кадрові зміни сталися якраз у розпал семестру, тому довелося швидко робити перерозподіл навантаження серед працівників, щоб не зашкодити самому навчальному процесу. Питання вдалося вирішити за рахунок внутрішнього кадрового резерву, оскільки по багатьох кафедрах закладу існує недовантаження викладачів, отже були здійснені рівноцінні заміни, запевняють у ректораті. Незручності виникали і у студентів, яким довелося адаптуватися до інших викладачів.

Причину звільнень у запорізьких навчальних закладах «Дню» пояснив Федір Турченко, завідувач кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету: «Ті з пенсіонерів, котрі працювали на чверть чи на півставки, їм ніяк не вигідно залишатися, але у нас їх мало. Такою була кадрова політика і раніше. В інших вишах (зокрема, технічних — ЗНТУ) багато саме таких, скажімо, військових пенсіонерів-кандидатів чи колишніх держслужбовців. Вони мають високі пенсії та вони йдуть із університету, де робота була своєрідними підробітками. А взагалі, у кожного, хто звільняється, своя історія».

ВИЙТИ З ПАСТКИ

Та якщо глянути у глибшому розрізі, то проблема працюючого старшого покоління зачіпає не лише освіту: хтось працює в наших лікарнях, хтось готує до роботи молодих медиків, і, до речі, який вік співробітників наукових інститутів, які належать до Академії наук? Більшість із них — пенсійного чи передпенсійного віку, але до них і більше довіри, як до фахівців своєї справи. І чи підуть на їхні місця молоді науковці, знаючи наперед, що зарплата — невелика... Бо й вимоги ж до роботи у пенсіонерів та молоді абсолютно різні. Одним потрібна стабільність, а іншим — кар’єрний ріст та висока зарплата.

Відповіді однозначної ми не знайдемо. Ні серед пересічних громадян, ні серед фахівців. Адже, як наголосив експерт ГО «Центр досліджень суспільства» Єгор Стадний, в Україні не проводяться моніторинги якості наукових досліджень, так само, як немає і моніторингу якості вищої освіти, в тому числі й тих же професорів, кандидатів наук, доцентів. Тобто нема з чим порівнювати.

«Ми зараз у пастці. За всі роки незалежності ми не розвинули системи якості наукових досліджень. Просто треба встановлювати у певний час такий механізм. А зараз закон призвів до того, що люди обирають повноцінну наукову пенсію та звільняються. Тут починається історія про кадрове забезпечення, на цих професорах тримаються старші школи. Але як нам насправді дізнатися, чи справді ці професори тримають все на собі? Немає таких даних. Не можна було тягнути цю тему про якість досліджень, все це блокувалося свого часу певними лобістами. Тому я все-таки шальку терезів схилив би на бік молоді, бо ситуація, коли не можна визначити, чи справді ці старі кадри корисні, виникла саме завдяки позиції цих старих кадрів. Більшість із них — це представники Академії наук, вони блокували всі ініціативи із запровадження конкурсного фінансування наукових досліджень», — наголошує Єгор Стадний.

ЗЕКОНОМЛЕНІ ПІВТОРА  МІЛЬЯРДА ГРИВЕНЬ  БЮДЖЕТ НЕ ВРЯТУЮТЬ

Експерт не бачить зараз і можливості для запровадження такого моніторингу. А якщо вже й братись за цю справу, то, приміром, іноземним експертам, щоби отримати по-справжньому незалежну оцінку.

Склалася патова ситуація, коли без попереднього аналізу уряд пішов простішим шляхом: заощадив кошти пенсійного фонду на пенсіонерах, уразливій соціальній ланці. І чи справді заощадив? За словами міністра соціальної політики Павла Розенка, дефіцит пенсійного фонду становить 80 мільярдів гривень. Однак в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи називають цифру, яка в чотири рази менша — до 20 мільярдів гривень. А названа міністром цифра — це загальне фінансування пенсійної системи із цьогорічного бюджету. Власне ж самої економії співробітники інституту також не побачили. Бо обмеження пенсійних виплат зекономить всього півтора мільярда гривень, тобто великої погоди це не зчинить.

«Просто забрали, бо обрали такий шлях, люди налякані, готові потерпіти, особливо старше покоління... Користуючись нагодою, в тих, хто терпить, у тих і забирають. Пенсійні видатки — це, звісно, велика стаття витрат, але основна маса забезпечується за рахунок власних страхових коштів ПФ. І проблема не в тому, що слід економити, а треба нарощувати доходи, щоб працювала економіка. У пенсійній системі особливо економити немає на чому, пенсії другий рік поспіль заморожені, їхня купівельна спроможність через інфляцію втратила вже близько половини. Забрати ж легше, аніж продумати інші варіанти отримання доходів», — прокоментувала провідний науковий співробітник інституту Лідія Ткаченко.

«ПОПУЛІЗМ НАШИХ  ПОЛІТИКІВ ПЕРЕМОЖЕ»

До речі, два роки тому Інститут демографії проводив дослідження на тему: що мотивує пенсіонерів і далі ходити на роботу. Соціологи з’ясували, що найголовніший мотив — це додатковий дохід для власних потреб (так відповіло 70% людей пенсійного віку), частина розглядає роботу як додатковий дохід для допомоги дітям-онукам. Понад 50% відповіли, що робота дає змогу відчувати себе потрібними, близько треті зазначили, що робота дає можливість не старіти, дає впевненість у собі, приносить задоволення життям. Тобто гроші — не головне, але звільняються саме через них.

Що ж буде далі? Експерти сходяться на думці, що в ситуацію втрутяться політики. «Популізм наших політиків переможе, їх засиплять всякими зверненнями, що йдуть кращі кадри, без них не можна буде розвивати вищу освіту, ініціюють зняття цієї норми, але до того часу багато людей таки звільняться. Натомість у довгостроковій перспективі у деяких місцях це дасть можливість працювати молодим науковцям», — вважає Єгор Стадний.

І в його словах є, певно, зерно правди. Бо ситуація зі швидким та різким відпливом кадрів занепокоїла членів комітету ВР з питань науки та освіти. Кілька днів тому його голова Лілія Гриневич заявила, що на засіданнях парламентських комітетів розглядатимуть черговий законопроект, який передбачатиме збереження наукових пенсій за працюючими науковцями. Тож є шанси, що ситуацію спробують прокрутити, як кінострічку, назад.

Інна ЛИХОВИД, «День»; Андрій ВАСИЛЮК, Запоріжжя; Інна МОЛЧАНОВА, Черкаси
Газета: 
Рубрика: